Чи ще довго газ вбиватиме українців

Експертна комісія з’ясовує причини чергової “газової НП” в Україні. Цього разу – на вулиці Соломії Крушельницької в одному зі спальних районів Києва, де внаслідок вибуху загинули щонайменше троє людей, а також пошкоджено й повністю зруйновано понад півсотні квартир. На жаль, надзвичайні події, пов’язані із використанням побутового газу (балонного та мережевого) стаються доволі часто й інколи – з доволі тяжкими наслідками. Приміром, 13 жовтня 2007 року в 10-поверховому будинку на вулиці Мандриківській у Дніпропетровську загинули 23 людини, 20 були поранені. За даними слідства, аварія сталася через несправність газорозподільного пункту. Наступного, 2008 року, “струсонуло” багатоквартирний будинок у Євпаторії – 24 грудня там загинули 27 людей. Вибух стався через розгерметизацію газового балона. Про ці та інші аварії – в інфографіці Укрінформу. Ми ж спробуємо узагальнити обставини, які, зазвичай, призводять до подібних інцидентів. А головне – висновки і поради експертів: як запобігти трагедіям у майбутньому?

“Штатні” причини виникнення “газових НП”

Нині для газопостачання в Україні використовують 309 тисяч кілометрів розподільних мереж (ГРМ). Термін експлуатації понад 18,5 тисяч кілометрів уже сплив. Частини із них – ще 10-15 років тому. При цьому, за оцінками експертів, щонайменше 15 тисяч кілометрів ГРМ – в аварійному стані. Потребують заміни чи капітального ремонту від 4 до 5,5 тисяч газорозподільчих і газорегуляторних пунктів (це приблизно 6-8% від їх загальної кількості). Звідси – і головний висновок щодо причин газових аварій.

1. Зношеність мереж і обладнання.

“Нині, на жаль, маємо всі підстави говорити, що пов’язаних із витоком газу аварій у найближчому майбутньому не уникнути, – каже в коментарі Укрінформу шефредактор журналу “Промислова безпека” Адріан Галач. – В Україні одна з найстаріших у світі газових мереж. Нещодавно відзначали 100-річчя газової служби. А у Львові, приміром, мережі понад 160 років! Такий “солідний” вік потребує належного технічного обслуговування – щонайменше діагностики, аби переконатися, що газопроводи й обладнання працюють як слід. На жаль, цього майже ніхто не робить”.

2. Відсутність відомостей про стан мереж і даних щодо їх власників.

За висновками експертів, галузь уже давно потребує комплексного аудиту. Адже у багатьох випадках навіть достеменно невідомо, коли ГРМ були введені в експлуатацію, хто і як обслуговував їх раніше. Додаткові питання: хто обслуговує їх зараз і чи безпечна експлуатація цих мереж та обладнання?

Потрібно також чітко унормувати питання власності. Адже зараз щодо приналежності багатьох мереж тривають суперечки. А отже, триває й процес “перекидання відповідальності”. Зрозуміло, що жодних коштів в утримання таких “спірних” об’єктів ніхто не вкладає.

Також необхідний облік усіх випадків несанкціонованого втручання громадян та бізнесу в систему газопостачання. Подекуди йдеться про незаконні приєднання до мережі. У більшості ж випадків – про самовільне під’єднання газового обладнання. Приміром, люди часто на власний розсуд міняють при ремонтах місце встановлення газової плити чи колонки.

3. “Розмитість” відповідальності.

Адріан Галач називає це однією із вад “сучасного господарювання” те, що згідно із законодавством, відповідальність постачальника “блакитного палива” закінчується в точці введення газової труби до будинку. Решта – сфера відповідальності власника домоволодіння, житлово-експлуатаційної організації, керуючої компанії чи ОСББ (залежно від форми власності). За таких обставин доволі часто спрацьовує принцип “немовляти та семи няньок”. І хоча всі начебто знають, що за жодних обставин не можна забувати про правила користування газовим обладнанням, заборонено встановлювати й перевіряти його самостійно, треба регулярно запрошувати фахівців для профілактики, маємо те що маємо. В сільській місцевості із профілактичними роботами начебто краще. У містах же “нога газівника” десятиліттями не ступає не те що на кухні, а іноді навіть у під’їзди житлових будинків. Інколи ж (натяк на підозру, що до трагедії у столиці могли призвести помилки монтерів при вилученні газового обладнання для перевірки) і за самими ремонтниками потрібен додатковий контроль. Одна з причин: через низькі зарплати багато хто із досвідчених фахівців перейшов працювати деінде або й виїхав на заробітки закордон.

4. Відсутність сигналізації та системи інформування населення.

“У наших будинках фактично повсюди відсутня сигналізація, яка б сприяла виявленню витоків газу на ранніх стадіях, – констатував в ефірі телеканалу “Україна 24” експерт з питань житлово-комунального господарства Олег Голубенко. – Газоаналізатори, які хоча й встановлювали у відносно нових будинках, у більшості випадків навіть не під’єднували до мереж. Але ж налагодити таку систему запобігання аваріям за нинішніх технічних можливостей не так і дорого...”. “Ба, навіть системи інформування громадян про дії у випадку виникнення підозри щодо “газової небезпеки” немає”, – додав експерт.

На відсутність інформаційно-просвітницької роботи нарікає і Адріан Галач: “Зараз газовики дуже добре дбають про облік спожитого ресурсу й оперативно розсилають платіжки. Але забувають ретельно перевіряти устаткування й регулярно інформувати людей про правила користування газовими приладами. Натомість було б корисним разом із цими платіжками роздавати і відповідні пам’ятки, пояснювати, які небезпеки таїть у собі таке “благо цивілізації” як побутовий газ”.

5. Надмірна монополізація галузі.

Окремі теми, за словами Олега Голубенка, – монополія компаній, які експлуатують та обслуговують газові мережі в конкретних регіонах і населених пунктах, непрозорість тарифів, відсутність контролю за використанням коштів, які розподільчі компанії отримують від споживачів. На думку експерта, в тарифі не закладено витрат на модернізацію й поступову заміну мереж (проблема посилюється ще й неплатежами). А власної ініціативи і “добровільного” вкладання своїх коштів від монополістів не дочекаєшся. Натомість демонополізація стимулюватиме конкуренцію за клієнта не лише завдяки зниженню вартості послуг, а й через покращення їх якості.

Й нефахівцеві зрозуміло: використання старих мереж – то додаткові витрати газу і грошей, які йдуть на утримання системи в робочому стані. Судіть самі: в західних країнах втрати газу в мережах не перевищують 1-2%, у Східній Європі – 2,5%. В Україні ж вони сягають 6%. Тобто, можемо сміливо додавати ці 6% до сум у наших платіжках. Адже монополісти “за замовчуванням” перекладають збитки на споживачів. А головне – чим більше залишатиметься незамінених труб і немодренізованого газового устаткування, – тим вищий рівень небезпеки для людей. Аварія на Крушельницької – чергове тому підтвердження.

6. “Брак уваги” до вентиляційних систем.

Ще однією причиною “газових” вибухів Адріан Галач називає ліквідацію спеціалізованих служб, що займалися перевірками вентиляції. Несправність призводить тут не лише до вибухів, а й до нещасних випадків, пов’язаних із отруєннями чадним газом. Ці системи не тільки десятиліттями ніхто не перевіряє й не чистить. Іноді при ремонтах власники квартир повністю закладають вентиляційні отвори. Мовляв, так красивіше, та й неприємні запахи від сусідів до моєї “фортеці” не потраплятимуть...

Система газопостачання: шляхи мінімізації ризиків

Для того, щоб повністю не втратити газорозподільну систему, підвищити її надійність, безпечність і гарантувати умови використання, які б відповідали бодай середнім європейським показникам, Україні потрібно впродовж щонайменше 5 років вкладати в заміну та модернізацію мереж по 10-12 мільярдів гривень, – кажуть експерти. Знайти такий ресурс, вочевидь, буде складно. Тому більш реальний “дешевший” варіант – реконструкція аварійних ділянок. Але й для цього потрібно витрачати по кілька мільярдів гривень щороку. І триватиме таке “латання” також не менше 5 років. Адже, за даними фахівців, у наших містах і селах в середньому на кожних 100 метрах розподільчих газопроводів є “проблемні” ділянки. Тож навіть такий “клаптиковий” ремонт дозволить “законсервувати” ситуацію з аварійністю мереж, зупинити геометричне зростання кількості аварійних ділянок. Хоча значних технологічних втрат газу без комплексної модернізації не уникнути...

Звісно ж, останні зміни, що відбулися на внутрішньому газовому ринку, покликані змінити ситуацію на краще. Згідно із Законом України “Про ринок природного газу”, у структурі регульованого “газового” тарифу з’явилася так звана “інвестиційна складова”. Частина коштів, які отримують оператори мереж, мають іти, з-поміж іншого, й на заміну фізично застарілих труб і обладнання. Утім, монополісти скаржаться: цих грошей катастрофічно не вистачає. Причому, у відповідь на запитання: “що зроблено для покращення експлуатаційних характеристик створеного колись коштом платників податків ресурсу, яким вони ось уже кілька десятиліть задарма користуються?”, – більшість власників “скромно” мовчать. За таких умов в країні назріло питання створення ефективного механізму правового впливу на суб’єктів ринку природного газу як для налагодження моніторингу стану мереж, так і для стимулювання капіталовкладень у їх використання й оновлення. Такі спроби вже є. Зокрема, за законом, кожен ліцензіат газорозподільних мереж зобов’язаний розробляти й погоджувати в Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), власний інвестиційний план і дотримуватися графіка його втілення. Держава таким чином спонукає операторів постійно вкладати гроші в модернізацію, що в підсумку має підвищити рівень нашої захищеності від аварій у газовому господарстві. Але більшість таких планів усе ще залишаються на папері.

А якщо замінити газ електрикою?

То, може, краще піти іншим шляхом? В соцмережах ширяться заклики відмовлятися від використання газу у побуті і переходити на електричний обігрів помешкань та приготування їжі. Експерт з питань ЖКГ Олег Голубенко до такої ідеї ставиться доволі скептично.

“Йдеться і про економічну доцільність, і про технічні можливості й технологічні проблеми. Газ – найдешевший ресурс для обігріву. Зручний для приготування їжі. Навіть із точки зору диверсифікації енергоресурсів для побутових потреб використання газу – нормальна європейська практика. Питання лише у рівні безпеки”, – каже експерт. Погодьтеся, у повсякденному житті мати альтернативу і справді зручно. Приміром, за відсутності світла в будинку, усі системи життєдіяльності якого “зав’язані” на електропостачанні, неможливо навіть закип’ятити чайник чи підігріти молоко для немовляти. Якщо ж у будинку є газ, то сидіти без світла набагато “веселіше”. 

До того ж, хто сказав, що із електричними мережами у нас все гаразд? Експерти також попереджають: без належних капіталовкладень у їх оновлення за кілька років у цій царині взагалі можливий колапс. І нинішні проблеми на ринку електроенергії ой як каталізують ці деструктивні процеси! Подекуди лінії електропередачі (поки що локальні) вже не витримують навантаження. Одна справа, коли йдеться про спорудження нових мікрорайонів із підведенням усіх необхідних мереж достатньої потужності. А коли якусь “свічку” впихають поміж “хрущовками” в мікрорайонах, де прокладені у 1960-1970-і роки лінії вже й так перевантажені? Та ще й коли уявити, що замість газових плит у кожній із сотень квартир тих “хрущовок” встановлять електроплити, навіть найсучасніші з яких “їдять” багато енергії...

Натомість, комплексний підхід до розв’язання проблем газової безпеки, за словами Олега Голубенка, таки можливий. Якщо сім разів міряти перед тим, як різати. Тобто, у кожному випадку ретельно прораховувати: в яких будинках і за яких умов можна відмовитися від газопостачання. Водночас експерт нагадує і про масовий перехід власників багатьох квартир та цілих будинків малоповерхової забудови на автономне газове опалення. І попереджає: за 20-25 років і в них можуть початися подібні газові “трабли”.

Висновок – сфера газопостачання, як і будь-яка інша складна система життєзабезпечення, – потребує постійної уваги та регулярних капіталовкладень. Тож не потрібно чекати, доки мережа зноситься повністю і, не дай Боже, прийде біда. Один з варіантів “зацікавлення” операторів розподільчих мереж, житлово-експлуатаційних організацій, керуючих компаній і ОСББ – страхування відповідальності надавачів житлово-комунальних послуг. І як варіант – повсюдного страхування домогосподарствами свого житла.

Про можливості, які вони надають, та пов’язані із цим проблеми – у наступному матеріалі Укрінформу на “газову” тему.

Владислав Обух, Київ