13 листопада. Пам’ятні дати

13 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1918 році, Українська Національна Рада у Львові прийняла закон про створення на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття Західно-Української Народної Республіки.

Як відомо, Українська Національна Рада була створена у Львові 18 жовтня 1918 року. Вже наступного дня вона заявила про наміри створення самостійної держави на всій українській етнічній території колишньої Австро-Угорської монархії. Однак австрійський уряд мав плани передати Галичину Польському королівству, для чого 28 жовтня у Кракові була сформована відповідна комісія.

Аби запобігти переходу під владу Польщі, у ніч на 1 листопада 1918 року спалахнуло Листопадове повстання. Загони Українських січових стрільців зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові, Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Бориславі. Найтяжчі бої повстання були у Львові: там січовим стрільцям вдалося взяли під контроль дві третини міста лише 11 листопада.

Незважаючи на таке скрутне становище, 13 листопада 1918 року, Українська Національна Рада у Львові затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», яким проголосила створення на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття Західно-Української Народної Республіки.

Водночас, не бажаючи втратити Галичину, Польща розпочала військові дії проти ЗУНР. Остаточно Листопадове повстання було придушене польськими військами 22 листопада, і уряд ЗУНР переїхав спочатку в Тернопіль, потім у Станіслав (тепер Івано-Франківськ), а згодом перебував у екзилі в Кам'янці-Подільському.

Важливим здобутком діяльності ЗУНР було урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку.

Після поразки у Польсько-українській війні, уряд ЗУНР емігрував у Відень, де припинив існування 15 березня 1923 року.

Події дня:

Ввечері, 13 листопада 2015 року, з невеликою різницею в часі трьома групами терористів були скоєні 6 нападів у різних частинах Парижа. Метою нападів були велелюдні місця відпочинку. Напади були скоординовані, смертники діяли спільно, спілкуючись між собою по рації. Перша атака сталася у концертному залі «Батаклан», де виступав американський гурт Eagles of Death Metal. Глядачів було взято у заручники. Опів на першу ночі поліція почала штурм приміщення, о першій годині операцію вже було закінчено. У залі загинуло до сотні заручників, а також чотири терористи. Троє з них підірвали себе, ще одного застрелила поліція. Другий теракт стався на футбольному стадіоні «Стад де Франс» на півночі Парижа, де відбувався товариський матч між футбольними збірними Франції та Німеччини. Присутніх на стадіоні французького президента Франсуа Олланда та німецького міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра негайно перевезли у безпечне місце, а глядачів евакуювали. Внаслідок вибухів загинули чотири особи, троє з яких були терористами. Крім того, терористи атакували декілька ресторанних закладів, розстрілявши їхніх відвідувачів. Загалом під час атак загинуло 130 людей – переважно молоді люди 20 – 30 років з 21 країни світу. Понад 352 отримали поранення. У нападі французький президент Франсуа Олланд звинуватив терористичну організацію «Ісламська держава», представники якої взяли на себе відповідальність за теракти. Ці теракти стали найбільшими за кількістю жертв за всю історію Франції та наймасштабнішим за кількістю жертв нападом на Париж з часів Другої світової війни. В країні було введено надзвичайний стан (учетверте за всю її історію).

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…» Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.

Цього дня 1943 року народився Мустафа Джемілєв, кримськотатарський і український політичний і громадський діяч, дисидент, політв’язень, перший голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991-2013). Дитиною був депортований з батьками до Казахстану. З 1960-х років – в кримськотатарському національному русі. За часів СРСР Джемілєва арештовували 6 разів. Всього він провів п'ятнадцять років у місцях позбавлення волі: був ув'язненим у 1966–1967, 1969–1972, 1974–1975, 1975–1976, 1983–1986 роках та у 1979–1982 роках був у засланні в Якутії. У 1969 Мустафа Джемілєв стає одним з засновників та член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР. Від імені цієї Групи він бореться за права кримськотатарського народу, насамперед за його політичну реабілітацію і повернення на історичну батьківщину - Криму. Після проголошення незалежності України Джемілєв став активним діячем політичного життя країни. З 1998 року він є Народним депутатом.

Роковини смерті:

День пам’яті Петра Калнишевського (1691–1803), видатного українського політичного і військового діяча, останнього кошового отамана Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Дбав про колонізацію земель Запоріжжя, поширював хліборобство і торгівлю; обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового. Після зруйнування 1775 року царськими військами Нової Січі заарештований і засланий до Соловецького монастиря, де перебував у в’язничій ямі. На свіже повітря його виводили тричі на рік: на Різдво, Пасху та Преображення. 1801 року указом Олександра І звільнений з монастирської тюрми у віці 111 років; похований на подвір’ї Соловецького монастиря (де залишився після тюрми) перед Преображенським собором. Загалом в ув’язнені пробув 26 років. У 2008 році гетьмана було канонізовано.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-