"Розплинуся в тобі і вічно житиму"...
Це фраза з Молитви українського націоналіста, створеної одним із лідерів ОУН Осипом Мащаком на початку ХХ ст. Рядки з цієї молитви Мащак написав своєю кров'ю на стіні в'язниці, куди він потрапив після Львівського процесу.
Саме ці слова з Молитви були останніми, що почули бойові побратими від Василя Сліпака ("Міфа") перед його загибеллю. Вони намагалися реанімувати його після того, як ворожа куля влучила у Василя, – ці кадри є у фільмі – схилилися всі над ним і почули таке...
8 лютого був дивний день: двоє українців – Володимир Балух і наш Роман Сущенко зустріли свої уродини у російських в'язницях, а до Києва нарешті дійшла прем'єра документального фільму "Міф" про співака-воїна Василя Сліпака.
Я довго чекала цього фільму, навіть хотіла поїхати в інше місто, щоб швидше побачити. Чекала і трохи боялася його дивитися. Але дарма.
Брат Василя Орест після київської прем'єри сказав про фільм: "Ця історія комфортна для мене, і вона – про Василя Сліпака". Дуже точно.
І ще – це красива історія, що додає сили. І головне в ній, на мою думку, не драматизм, не героїзм чи трагізм, а якась спокійна глибина.
"Даремно чи ні загинув Василь Сліпак?" Довкола цього ніби банального питання закручується сюжет, снуються думки героїв фільму.
"Ця жертва була даремною, марною, навіщо він поїхав туди на вірну погибель, його справа була співати, прославляти Україну на світовій оперній сцені", – так говорять його викладачі (причому, лише в Україні), не схвалює Василевої участі у війні дівчина, яка лишилася у Франції.
"Ні, жодна добровільна і щира жертва не може бути даремною", – заперечує у фільмі Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ і голова єпархії в Парижі, який спілкувався зі Сліпаком у Франції.
"Нє, співав він краще (як воював)", – каже з усмішкою один із його побратимів. Але жоден (жоден!) – з бійців не сказав, що воював він погано чи був непотрібним на цій війні.
Жертвувати можна по-різному: своїм часом, фінансами, молитвою, справою. А можна просто бути там, у той час і з тими, де і з ким, – ти переконаний – конче мусиш бути в цю хвилю. Підкласти руки і підставити плечі, взяти зброю.
Можна довго сперечатися про те, чи аж такою необхідною була участь Василя Сліпака у цій війні. І можна навіть погодитися з аргументацією, що не конче. І що так – співав він, мабуть, усе ж краще як воював. Але його смерть точно не була даремною. Просто він співав, як бог, а загинув, як син.
Ірина Мамчур
реклама