Львів: захистити і вижити

Після 24 лютого важко сказати, що в Україні є хоча б один населений пункт, де повністю безпечно, куди не зможе долетіти російська ракета, де немає тривог, а люди живуть спокійним планомірним життям. Після повномасштабного вторгнення кожен українець зрозумів, що мусить захистити себе, своїх рідних, свою країну.

Львів із перших днів війни став гуманітарним хабом та місцем, де шукали захисту ті, кого ворог вигнав з власних домівок. За вісім місяців через місто Лева пройшло понад п’ять мільйонів людей. У певні періоди чисельність населення зростала від 800 тисяч до 2 мільйонів. Зрозуміло, життя Львова вже не могло бути таким, як раніше. Навантаження на медицину, освіту, громадський транспорт, комунальну сферу було колосальне. Тож як захистити всіх і кожного, зберегти неоціненну культурну спадщину, коли ворожі ракети чи не щотижня завдають масованих ударів?

ВИЖИТИ ЗА БУДЬ-ЯКИХ ОБСТАВИН

На перший погляд, Львів сьогодні мало чим відрізняється від довоєнного: працюють кав’ярні та магазини, проводяться екскурсії, театри тішать прем’єрами, парками поволі прогулюються люди, на дитячих майданчиках бавляться діти… Але це до перших звуків сирени. Почувши тривогу, помічаєш інші аспекти: пам’ятки культури у захисних риштуваннях, заклеєні вікна, завмерлий громадський транспорт… І люди, які починають чимшвидше шукати укриття.

Мерія створила для мешканців Львівської міської територіальної громади інтерактивну мапу укриттів, яких наразі налічується близько 6 тисяч. Міський голова Львова Андрій Садовий стверджує, що такої кількості достатньо. Їх облаштуванням почали активно займатися ще до повномасштабного вторгнення, бо було відчуття небезпеки.

- Ми у Львові почали готуватися ще з середини 2021 року, коли світом почали ширитися застереження про напад росії. Аналізували, що може бути ціллю у нашому місті, як вберегти людей. Я заздалегідь прогнозував евакуацію українців на захід країни, обговорювали з мерами, хто скільки людей зможе прийняти. Але я відчував, що до моїх слів і прогнозів ставилися скептично. Відповідальність кожного голови громади - передбачати ситуацію і максимально бути опірним до нових загроз. Ми ще за пів року до війни почали вибудовувати систему альтернативних станцій для підкачування водоканалу. І коли два тижні тому російські ракети знищили чотири електричні підстанції - в нас більша частина міста була з водою. Зараз ми розуміємо, що всі об’єкти критичної інфраструктури є ціллю ворога, - розповідає мер.

Садовий зазначає, що військові об’єкти з території Львова вивезли ще до війни, але це не вберегло місто від обстрілів. Ворог завдавав ударів ракетами, як по критичній інфраструктурі, так і по цивільних.

На запитання, чи був готовий Львів до того, що повністю лишиться без світла, тепла, води, інтернету, адже обстріли 10-11 жовтня паралізували життя міста, мер відповів, що війна – річ непередбачувана, але варто готуватися до різних сценаріїв. Він наголосив, що лікарні та життєво важливі підприємства міста забезпечені генераторами та котельнями на альтернативному паливі, а влада разом із громадою постійно працює над тим, щоб упоратися навіть з неочікуваними викликами.

- Пригадую, три роки тому в мене була зустріч в Ізраїлі з міністром оборони, і він мені говорив: «Ваша задача – вижити». Я тоді до кінця цього не усвідомлював, але сьогодні це слово - «survive» - розумію по-іншому. Більшість укриттів у Львові обладнуються пічками, дровами, запасом медикаментів, продуктів, води. Ми маємо бути готові до того, що, можливо, не день і не два треба буде зігріватися таким дідівським методом, поки будуть ремонтувати об’єкти критичної інфраструктури. Також кожна школа в укритті вибудовує пункт обігріву, докуповуємо генерацію для наших медичних установ. Головна задача – вижити, навіть за умов, що тиждень не буде електроенергії та тепла. Я думаю, що ця зима буде найскладнішою з часів Другої світової війни, - підсумовує мер.

У ШКОЛАХ ДІТЕЙ ЗАХИЩАЮТЬ І ВЧАТЬ ЗАХИЩАТИ

Захист дітей - надважливе завдання в часи війни. Де безпечніше учням: в школі чи вдома на “дистанційці”? У Львові повернулися до очної форми навчання і, на думку міського голови, це правильне рішення:

- На моє переконання, безпеки для дітей набагато більше у школі, ніж вдома. У перші дні війни, коли були удари по місту, люди чемно йшли в укриття, зараз уже трохи розслабилися. А коли дитина у школі, то вчитель зобов’язаний з нею спуститися в укриття. Тому шансів вижити є більше, ніж коли лишатися вдома, - наголошує мер.

Як розповів начальник управління освіти Львівської міської ради Андрій Закалюк, в місті 127 шкіл, з них лише 17 не мають своїх укриттів, але уклали угоди з іншими закладами, які знаходяться поблизу і де діти можуть перебувати на час тривоги. Укриття забезпечені на 100% усім необхідним.

- Львівські вчителі знають, як діяти у разі повітряної тривоги та інших надзвичайних ситуацій, - зазначає Закалюк. – Окрім того, вони пройшли відповідне навчання щодо дій у разі хімічної, радіаційної, ядерної атак. Знають, як надавати домедичну та психологічну допомогу. Абсолютно всі. Тепер працюємо над алгоритмом дій стосовно батьків. Коли ті приходять за дітьми під час повітряної тривоги, ми не маємо права відпускати учнів. Звичайно, батьки хочуть забрати, часом навіть поліцію викликають. Але ми діємо відповідно чинних норм і законів. Дитина має знаходитися у безпеці!

Ще до початку повномасштабного вторгнення у Львові школярів старших класів почали активно навчати основ захисту України. Львівська міська рада має затверджену програму національно-патріотичного виховання на 2021-2025 рр., на яку щороку передбачено близько 1,5 млн грн. В межах цієї програми закуповують нове обладнання для кабінетів захисту України. Вартість інвентарю для одного такого кабінету становить близько 100 тис. грн. Наразі у Львові є такі кабінети в 30-ти школах. Окрім того, близько двох десятків навчальних закладів мають тири.

- Найближчим часом ми будемо розглядати заново програму з національно-патріотичного виховання, переглядати введення предмету «Захист Вітчизни» і підлаштовувати його до нових реалій. Наразі в школах є 214 пневматичних гвинтівок та 6 кабінетів зберігання зброї. Окрім того, макети автоматів, пістолети, бронежилети, аптечки, медичні ноші.

Також у Львові окремо фінансують центри військово-патріотичного виховання, спортивної підготовки та самозахисту. Наразі кожен будинок творчості розвиває складову патріотичного виховання.

ЗМІНИЛИСЯ НЕ ЛИШЕ ЛІКАРНІ ЛЬВОВА, А МЕДИЦИНА ЦІЛОЇ КРАЇНИ

Ще 14 лютого через загрозу вторгнення рф у Львові провели позапланове засідання комісії з питань надзвичайних ситуацій. Керівники медзакладів отримали завдання збільшити об’єм банку крові й забезпечити її необхідну кількість. Така ж постанова стосувалася медикаментів, медичних засобів та харчових продуктів. В Першому медоб’єднані Львова передбачили створення підземних операційної та стаціонарних палат. Проте на той час ніхто не усвідомлював, яке саме навантаження ляже на медичну систему.

За вісім місяців війни понад 110 тисяч українців отримали медичну допомогу у Львові. З різними травмами і пораненнями до лікарень міста госпіталізували майже 7200 вимушено переміщених українців. З них шість тисяч важких пацієнтів прийняло Перше медоб’єднання Львова, яке переформатувало свою роботу під умови воєнного стану.

- Після початку повномасштабної війни не просто змінилася робота нашої лікарні, змінилася вся медицина України, - наголошує генеральний директор Першого медичного об’єднання Львова Олег Самчук. – Ми мусили швидко зорієнтуватися і перегрупуватися. І почалася в Україні нова медицина – військова. Ми раніше займалися інноваціями, розвитком лікарні, трансплантаціями, відкриттям нових відділень, а тепер всі наші лікарі мусили працювати над тим, чого ніколи не робили: лікувати військових, поранених цивільних, як дорослих, так і дітей. Ми відразу почали переймати досвід, шукати де вчитися, питати, хто знає і вміє правильно вести ті рани і операції. І великим успіхом стало те, що до нас почали приїжджати закордонні колеги. У деякі дні в лікарні було до 150 іноземців з різних країн - американці, поляки, німці, французи, англійці, які мали досвід роботи з військовими травмами і передавали його нам, спільно працюючи з нашими лікарями.

Самчук зазначає, що в лікарні Львова евакуюють здебільшого надважких пацієнтів, які потребують складних реконструктивних та відновлювальних операцій.

- Тривалий час за визначенням МОЗ наша лікарня була транзитним пунктом, з якого відправляли важких пацієнтів на лікування, операції та реабілітацію за кордон. Але з часом ми зрозуміли, що при активній фазі війни іноземці не зможуть прийняти стільки пацієнтів, як потребують українці. І ми вирішили, що маємо перебрати досвід і лікувати в Україні. Тому виник проєкт «Незламні». Це Національний реабілітаційний центр із сучасними лікарнями, які будуть надавати допомогу всім ураженим війною: діткам, дорослим, цивільним і військовим, - зазначає Самчук.

За його словами, тут із кожним українцем працює мультидисциплінарна команда, яка надає хірургічну, фізичну, психологічну та психосоціальну професійну допомогу. Завдяки підтримці донорів уже відкрили протезну майстерню та встановили перші біонічні протези. Усе відбувається в комплексі: хірурги формують культю, і відразу на місці роблять протез. Найближчим часом чекають на дозвіл від МОЗ проводити ампутації.

Наразі протезування в Національному центрі відбувається за кошти лікарні та донорів і благодійників. Але, зі слів генерального директора, Перше ТМО планує увійти у програму МОЗ, щоб це фінансувала держава і все лікування та протезування було безкоштовним, оскільки це зараз соціальна функція України.

- Ми займаємося як військовою, так і звичайною медициною, бо від інфарктів, інсультів, онкології людей помирає в рази більше. Ці всі проблеми поглибилися, їх стало значно більше. Зараз у Львові багато переселенців зі східних та південних регіонів України, де лікарні не працюють і вони приїхали по захист сюди. Кожен раз під час обстрілів міста чи тривог з’являються нові форс-мажори, але ми стараємося бути потужними і підготовленими, щоб захиститися і захистити.

ІТ-ФРОНТ НАБЛИЖАЄ ПЕРЕМОГУ

Львівський ІТ Кластер після 24 лютого не припиняв роботу, на відміну від інших галузей, які на тиждень-два війни стали на паузу. Навпаки, в перші тижні вся команда працювала без вихідних. Львів тимчасово перетворився на найбільший технологічний хаб України. За різними оцінками, кількість IT-фахівців у місті зросла з 30 до 100 тис. Кластер включився в допомогу місту в облаштуванні центрів для тимчасово переміщених осіб, підготував базу надійних та перевірених контактів зі сфери нерухомості, логістики тощо, аби компаніям та працівникам, які їдуть до Львова, було простіше адаптуватися. Згодом запустили цілий напрямок під назвою Victory Projects.

- Це ініціативи, які покликані наблизити перемогу України. Напрямок включає кілька проєктів у різних сферах, більшість із яких вже масштабувалися до загальнонаціонального рівня, - розповідає CEO Львівського IT Кластера Степан Веселовський. – Ми розуміли, що кожен повинен якісно робити те, що вміє, і всі разом маємо допомагати ЗСУ. Тому одним з першим проєктів став SKY, який передбачає допомогу в модернізації центрів командування та аналітики, створенні нових резервних штабів, забезпечення операційних мобільних груп, вдосконалення зв’язку, постачання спецтехніки для швидкого переміщення важкого озброєння по позиціях. Проєкт SKY допомагає Повітряним силам у восьми областях заходу України.

Для допомоги вимушеним переселенцям ІТ Кластер створив проєкт «Second Home». Кластер облаштував 7 центрів для тимчасово переміщених осіб, де забезпечили усім необхідним 1200 спальних місць та організували 25 000 безкоштовних обідів. Починаючи з лютого, прихисток у центрах знайшли понад 11 тисяч людей, серед яких понад 4 тисячі ІТ-спеціалістів.

- Львівщина - один із ключових тилових регіонів: тут відбуваються важливі економічні процеси, показники експорту області зростають, попри все. Також регіон став прихистком для сотень тисяч людей. Такі умови вимагають підвищеної уваги до безпеки. Тому й виник проєкт Vision, який ми втілюємо разом із поліцією, - продовжує Веселовський. - Він передбачає розширення функціоналу централізованої системи відеоспостереження у Львівській області для забезпечення правопорядку та підсилення оборони. Кластер профінансував закупівлю програмного забезпечення для системи надточного розпізнавання людей та автомобілів. Це, зокрема, підвищить швидкість обробки аналітичних даних в 100 разів та забезпечить надшвидкий пошук в базі з 2 мільярдів записів по зафіксованих транспортних засобах. В умовах воєнного часу – це дуже важлива річ в захисті громади.

Цікавлюся, як ІТ Кластер пережив відсутність інтернету 10 жовтня, коли Львів фактично повністю лишився знеструмленим майже на добу.

- Як і в усіх, спершу було відчуття паніки. Багатьом цей понеділок дуже сильно нагадав по відчуттях 24 лютого. Але ми всі уже точно не такі, як були тоді. Тому швидко себе опанували. В кожної нашої компанії та Кластера був план дій на випадок такої ситуації. Компанії мали Starlink, генератори, тому швидко відновили роботу. Зараз індустрія працює над оновленням BCP-планів (від англ. business continuing plan, план безперервності бізнесу. - ред.), щоб підкорегувати їх під нові можливі виклики, зокрема ті, які стосуються енергоносіїв. Нам також важливо, які BCP-плани в органів місцевої влади та держави. Тому зовсім скоро Кластер проведе BCP-конференцію, де будуть присутні представники індустрії та влади, щоб бізнес міг себе підготувати до, очевидно, непростої зими.

Насправді, Starlink у Львові є не лише в ІТ-компаній. Завдяки кластеру резервний доступ до інтернету мають всі критичні інфраструктури західного регіону. З першого дня повномасштабного вторгнення Львівський ІТ Кластер разом з партнерами забезпечив найважливіші заклади та установи Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Закарпатської та інших областей 400 терміналами.

Веселовський розповідає, що все почалося з відомого звернення міністра Михайла Федорова до Ілона Маска.

- Коли стало зрозуміло, що це не жарт і країна в такий складний час може отримати Starlink, Львівський IT Кластер почав перемовини зі SpaceX. Вийти на прямий зв'язок з Ілоном Маском допомогла дуже відома людина з Кремнієвої долини. Ми з Ілоном обмінялися імейлами, досягли порозуміння. Ми розпочали цю ініціативу, бо не хотіли, щоб тил претендував на всі термінали Starlink, які отримувала держава. Вони набагато необхідніші на передовій, у звільнених містах. Але й на заході України нині перебуває величезна кількість людей, і доступ до інтернету для об'єктів критичної інфраструктури є надзвичайно важливим. Також це питання стійкості бізнесу - закордонним клієнтам важливо знати, що при потребі компанія має резервний зв’язок. Зараз ми ведемо перемовини зі SpaceX щодо закупівлі нової партії, адже отримуємо багато запитів на термінали, - каже Веселовський.

ВРЯТУВАТИ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ

Львівська спільнота з перших днів війни зрозуміла, що захисту потребують не лише люди, а й наша культурна спадщина.

- Отямившись від шоку, спільнота у Львові почала міркувати, як можна захистити пам’ятки культури, - розповідає керівниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко. - Ми зрозуміли, що не маємо відповідного досвіду і не знаємо, з чого почати. Але усвідомлювали, що в першу чергу треба захищати крихкі елементи, розташовані біля об’єктів, в які можуть поцілити. На той час ми не дуже розуміли, куди можуть прилетіти ракети, бо коли атакували Миколаївську і Харківську адміністрації, ми переживали, що таке може бути і в нас. Тож об’єктом, з якого ми розпочали, були вітражі Успенської церкви. На щастя, ці унікальні вікна мали решітки, і ми просто до них почали прикріпляти ДСП, щоб їх закрити. На початку ми не мали ні коштів, ні матеріалів, лише реставраторські руки.

Онищенко з перших днів звернулася за допомогою до колег з-за кордону, і відразу колеги відгукнулися – допомогли як матеріалами, так і досвідом. Серед польських фахівців дехто працював із кам’яними скульптурами після бомбардування у Сирії (2012-2016 рр.), а хорвати ділилися досвідом із збереження культурної спадщини, який здобули під час воєнних дій у 1991-1995 роках.

- У першій партії допомоги ми отримали три вагони матеріалів. В одному були виключно вогнегасники, а ще два вагони заповнені плитами, мінеральною ватою, вогнезахисними покривалами, вогнетривкими шнурами… Спочатку нас підтримав польський інститут «Полоніка» та Фонд збереження спадщини Польщі і міські консерватори. Вони закуповували все, що потрібно, потім це збиралося у Варшаві, і консерватор логістично доправляв все до Львова. Ми почали виконувати роботи, відгукнулося багато волонтерів та реставраторів, - згадує Онищенко.

За загальної координації управління було сформовано дві мобільні групи під керівництвом реставраторів Руслани Герман та Андрія Почекви, які працювали нон-стоп. Спочатку взялися за унікальні святині Львова, далі всі разом працювали над скульптурами.

- Захищаючи скульптури, ми не знали, на скільки часу їх закриваємо: чи на тиждень, чи на всі сезони - і на літо, і на зиму. Ми переживали, щоб цей камінь не почав псуватися. Намагалися спочатку закрити мінеральною ватою, але проконсультувавшись зрозуміли, що так робити не можна, тому почали ставити гідробар’єри з тканин, які не пропускають вологу, - ділиться здобутим досвідом Онищенко.

Згодом матеріалами почали направляти в інші міста України - Жовкву, Дрогобич, Івано-Франківськ, Луцьк... Львівські реставратори розробили інструкцію із захисту різних видів пам’яток та надіслали колегам у Дніпро, Одесу, Київ, Харків для поширення в громадах.

Оскільки Львів занесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО, на початку повномасштабного вторгнення ця організація провела онлайн-навчання з охорони пам’яток: як захиститися від пожежі, як працюють вогнегасники, чи можна їх використовувати для різних типів деревини і т.ін. Пізніше до Львова приїхали експерти ЮНЕСКО.

- Спочатку були в Києві, а потім приїхали до нас. Вони високо оцінили нашу роботу та підтримали нашу ідею по збереженню пам’ятників, бо ми пішли за власною схемою. Якщо в Києві чи Одесі їх пообкладали з верху до низу мішками з піском, то ми того не робили. Ми просто поставили такі риштування із сітки, і бачимо, що правильно, бо ці мішки з піском розсипаються під впливом температури, їх треба постійно поновлювати, - зазначає Онищенко.

За музейні колекції Львова, каже, теж не варто переживати – вони сховані надійно. Кожен музей міста це вирішував індивідуально і по-різному, але над концепцією працювали всі разом. Фахівець розповідає, що використали досвід переховування пам’яток під час Другої світової війни у Львові і навіть ті ж самі сховища.

- Ми також демонтували деякі скульптури та вітражі, після перемоги повернемо їх на місце. Багато львівських музеїв прийняли на зберігання цінні експонати з інших міст України, - зазначає Онищенко.

Окрему увагу під час збереження історичної спадщини приділили оцифруванню пам’яток. Для Львова це був не новий досвід, оскільки 3D-сканування вже використовували при реставраціях, зокрема, каплиці Боїмів та криниці у Бернардинському дворику. За вісім місяців роботи спеціалістами проведено сканування багатьох сакральних споруд у Львові - це церква св. Андрія, Домініканський собор, Церква Покрови Пресвятої Богородиці та ін.

- У нас є дві фірми, які займаються 3D-скануванням культурної спадщини. І це добре, - каже пані Онищенко. - В інших містах – гірше. Бо апаратура, якою виконуються лазерні сканування, дуже дорога, і зі Львова чи з-за кордону ніхто не хотів їхати в міста, які потерпають від обстрілів. Але тепер сканування відбувається в Чернівцях, де “оцифровують” університет, у звільненому Чернігові, Дніпрі, Харкові, Одесі. Зараз ми активно використовуємо досвід міст, які відбудувалися після війни. Наприклад, Варшави, яка відбудувалася тільки через те, що реставратори зробили дуже хороші обміри пам’яток і фотофіксацію. Коли ці пам’ятки в Польщі були пошкодженні бомбардуваннями, мешканці всі елементи, що були порозкидані, збирали, нумерували і зносили на спеціальні склади, а після війни використовували при відбудові. Точно так само робили і в Гданську. Ми тепер закликаємо наших колег із Харкова і Чернігова, які мали пошкодження будівель з цінними елементами, збирати ці уламки і складати, щоб ні в якому разі вони не потрапили на сміття.

ЗАХИСТ КРАЇНИ – РОБОТА КОЖНОГО

Готуючи публікацію, кожному зі спікерів ставила одне і те ж питання: «Чи безпечно вам у Львові?» У всіх була майже однакова відповідь: «Відносно, адже ворог непередбачуваний». Попри те ніхто із них не збирається полишати громаду і шукати більшої безпеки. Навпаки, готові ще більше працювати, щоб бути готовими до будь-яких викликів.

- Катерина взагалі навіть думки не мала кудись виїжджати, і я дуже вдячний їй, тому що багато людей слідкують: а де там дружина міського голови, а де його діти?.. Це є наша позиція, - наголосив мер міста Андрій Садовий. - Я вважаю, що ми повинні бути вдома. Львів- це наш дім. Ми повинні його боронити. Я маю величезну повагу до тих, хто в ці дні з честю виконує свій обов’язок. Кожен повинен якісно робити свою роботу. Наші герої воюють, захищаючи нас. Їх жінки і діти, які зараз у Львові, повинні мати максимальний захист від громади. Я не ділю наших громадян на тих, хто приїхав до Львова, рятуючись від бомбардувань - а таких понад 150 тисяч, - і львів’ян, які тут живуть поколіннями. Всі мої рідні, всі львів’яни. Я вважаю, що кожен українець зараз повинен мати військовий вишкіл. Це дасть більше впевненості, це дасть більше сили і ворог повинен розуміти, що українська армія – це не 400 тисяч. Українська армія – це 40 мільйонів. А 40 мільйонів перемогти неможливо!

Людмила Гринюк, Львів

Матеріал підготовлено за підтримки International Media Support (IMS), Медіацентр "Схід" і ГС "Консорціум ветеранських організацій сходу".