Санкції це правильно, бо вони починають діяти без затримок
Президент України підписав рішення Ради національної безпеки і оборони від 2 лютого 2021 року пізно ввечері того ж дня. Подібна оперативність в українській практиці трапляється не часто і багато про що говорить. У рішенні РНБО з нейтральною назвою «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», насправді, йдеться про питання, яке порушувалося в Україні дуже давно. Те, що нинішня влада спирається на рішення, прийняті за влади попередньої – Закон і Постанову парламенту від 2018 року – це теж промовистий факт. Кінцева мета одна – заблокувати мовлення телеканалів «пулу Медведчука», які давно і послідовно труять свідомість української аудиторії в інтересах Росії, країни яка уже 7 років веде проти України агресивну війну.
Як Віктору Медведчуку, особистому другу Путіна, вдалося сконцентрувати під своїм впливом такий пропагандистський кулак, організувати схему його щедрого фінансування з кремлівських сейфів – це питання окреме. Зазначимо лише, що і СБУ, і журналісти-розслідувачі, і Мережі – говорили і говорять про це багато і доказово, подеколи – емоційно.
Про те, що таке рішення уже дозріло і перезріло свідчить миттєва реакція соціуму – мереж, помітних українських публіцистів. Уже на ранок 3 лютого кількість коментарів не підлягала обліку. Тому зосередимось на принципових питаннях.
Чому санкції і чому проти Тараса Козака?
Тому що санкції це те, що вступає в дію одразу. Звісно, Україна правова держава, і їх можна оскаржити в суді, а суди українські – далеко не взірець справедливості. Але якби трапилось навпаки, і держава з судів почала – цей процес, як свідчить практика, розтягнувся б на роки і до того ж служив би постійно діючим інформаційним приводом для тієї ж антиукраїнської пропагандистської атаки. Тобто інформаційна війна, розв’язана Кремлем, не тільки б тривала безперешкодно, а дістала б новий імпульс.
Громадянин України Козак є номінальним беніфіціаром юридичних осіб, проти яких застосовано санкції – «ТОВ «АРІАДНА ТВ», ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ», ТОВ «ТВ ВИБІР», ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ», ТОВ «ЛІДЕР ТВ», ТОВ «ПАРТНЕР ТВ», ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ», ТОВ «Нові комунікації». Козак – найближча довірена особа Медведчука, і він вкладає явно не свої гроші у фінансування пропагандистського пулу. Про походження цих коштів неодноразово попереджала СБУ. Власне, і на Заході чудово знають, як це робиться Кремлем. Вибори президента у США 2016 року, референдум у Великій Британії щодо виходу з ЄС, референдум у Каталонії про незалежність від Мадрида – це лише найвідоміші приклади, деякі з них – уже офіційно розслідувані. Козак перебуває під повним впливом Медведчука, а той – виконує вказівки з Москви. Про те що це так, а не інакше, переконливо свідчить моніторинг цих телеканалів – «112», «ZIK», «NewsOne».
То що вони показують?
Це антиукраїнська пропаганда відверта і неприхована, яка неодноразово ставала причиною судових претензій з боку державного регулюючого органу – Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Її основні наративи: «Майдан – це заколот проти законної влади, і він підлягає десакралізації», «Крим і Донбас – це не агресія та анексія з боку Москви, а порятунок від убивств і безладу з боку Києва», «Україна сповідує нацизм», «Україна – це не держава, а колонія США під зовнішнім управлінням» тощо. Одна назва пропагандистського ток-шоу «Тхне Соросом», показаного рік тому, чого варта. Це все пропагандистський набір Луб'янки – безпосередньо, згідно там складених планів і на гроші, прислані звідти. Чи довго ще можна було терпіти ці помиї, що їх виливали на голови українських телеглядачів? Риторичне запитання. Дивно, що так довго терпіли.
Що дають санкції?
Чимось це схоже на відомий історичний факт, коли хресного батька мафії у США Аль-Капоне посадили у США не за вбивства і грабунки, а за несплату податків. Окуповані райони Донбасу – є вотчиною мафіозного бізнесу, через них «економічно спілкуються» відповідні діячі з України та Росії. Там, зокрема, заробляються гроші, за які фінансується «пул Медведчука». Тож «фінансування тероризму» – це цілком аргументована підстава для введення санкцій. А саме – блокування активів; запобігання виведення капіталів за межі України; зупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань; анулювання або призупинення ліцензій та інших дозволів, отримання яких є умовою для здійснення певного виду діяльності; заборона користування радіочастотним ресурсом України; припинення надання послуг із ретрансляції/поширення телепрограм, надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування… Вичерпний перелік. А що, ні?
Правові підстави – законні та системні
Передусім, це закон України «Про санкції», прийнятий Верховною Радою 8-го скликання у 2018 році. А ще – постанова того же парламенту від 4 жовтня 2018 року «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яка є чинною досі. Там йшлося і про юридичних осіб – власників ліцензії, на основі яких працювали телеканали з «пулу». І охарактеризовані вони у Постанові так : «…у діяльності юридичних осіб (…) наявні системні ознаки наслідування дискурсивних практик російської імперсько-шовіністичної пропаганди, на постійній основі фіксуються прояви пропаганди і поширення ідеології тероризму».
А в пункті 2 статті 1 закону «Про санкції», зокрема, є таке: «Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до (…) суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». Заробляння грошей на злочинних схемах в зоні воєнного конфлікту – це теж звідти.
Тож коло замкнулося.
Крім того, санкції на основі цього закону РНБО уже вводились. 28 квітня 2017 року був оприлюднений указ тодішнього президента, яким санкції вводились проти 1228 осіб. І серед них – теж були громадяни України. А санкції були подібні до нинішніх – блокування активів – обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
Телеканали з «пулу», де-юре оформлені на Тараса Козака. Ці телеканали вже дуже давно використовуються виключно для участі у дезінформаційних компаніях Росії проти України, а це не може не координуватися з самої Росії.
Санкції проти Тараса Козака та його юросіб – це рішення про національну безпеку. В умовах розв’язаної Росією війни, яка йде і в інформаційному просторі. Не реагувати на таке – це і є порушення Конституції.
А що тепер з ними буде?
В законі «Про санкції» не сказано, що проти того ж Тараса Козака, має бути вирок суду, який встановлює провину в терористичній діяльності. Гібридна агресія Росії проти України триває. А на війні треба реагувати швидко та адекватно. І якщо ти не готовий стріляти, не показуй зброю нападнику. Фінансування діяльності через схеми, які дозволяють «заробити» окупантам, зокрема, і через схеми з постачанням вугілля – це факт, який не має залишатися без реагування. СБУ відомо також і про постійну комунікацію з представниками держави-агресора пропагандистських компаній проти України. Що це, як не терористична діяльність?
Санкції не є частиною судових процесів, це не вирок. Санкції – це зброя, яка застосовується для захисту, для оперативного усунення конкретної загрози. Тому з ними не прийнято зволікати в усьому світі. В Україні було безліч публікацій і про те, як управляються телеканали «пулу». Тарас Козак фактично є підставною особою, яку контролює Медведчук. Але й сам Медведчук не є особою самостійною. Він розпорядник незаконної російської власності в Україні і працює виключно в інтересах Кремля і за його вказівками Щодо цього є доказові розслідування програми «Схеми» (Радіо Свобода) . І тому саме санкційний механізм є тим, що перш за все треба застосовувати за таких обставин для захисту національної безпеки та інтересів українського суспільства.
Які перспективи оскарження санкцій в суді?
Якщо хтось в Україні вважає, що його права порушені, то звернутися до суду – його невід’ємне право. Звісно, треба зважати на специфіку української «недореформованої» системи. Обгрунтовані претензії до її, зокрема, неупередженості є до всієї вертикалі – від, скажімо, якогось Шевченківського райсуду – до Конституційного суду України. Але. Рівень резонансу від цієї справи не надто багато надає можливостей для маневрів «за лаштунками». А ще є очевидна прозорість і ґрунтовність аргументів рішення, прийнятого РНБО в інтересах України, факти роботи телеканалів «пулу» в інтересах агресора. Тож адвокатам Козака буде важко обґрунтувати у суді лінію заперечення.
А як зі «свободою слова»?
От це, мабуть, і буде основою претензій адвокатів і галасу з боку діячів з ОПЗЖ – партії Медведчука. Тож давайте розбиратися. Взагалі, ми маємо чудову нагоду, щоб нарешті розмежувати у вітчизняній практиці поняття «свобода слова» і «ворожа пропаганда». Складається враження, що навіть професійне медіасередовище з тим однозначно розібралося. Абсолютна більшість відомих експертів підтримали рішення РНБО.
А як щодо аудиторії пулу? Може, порушені її права? Там є різні люди, але є сумний факт: серед них вистачає тих, хто налаштований проросійським чином, а відтак – антиукраїнським. Для них помиї, які ллються на Україну – бальзам для душі. Але такого народу в Україні – максимум 15% і тому треба подумати й про решту українців, переважну більшість, чиї національні почуття «пул Медведчука» регулярно упосліджує і заливає брудом.
Крім того, в Україні працюють десятки мовників. Припинили свою роботу лише три телеканали, які працювали проти України і на гроші Росії. На жаль, в Україні залишаються мовники, до яких така аудиторія може легко перейти. Наповнення ефіру у них – доволі схоже, вони працюють на основі єдиного порядку денного, продиктованого відомо звідки. До речі, проаналізувати їх роботу теж не завадило би. Звісно, люди мають право на власну думку і власні оцінки. То може, хоч би навчилися вибирати слова? І гроші б не брали в агресора і терориста?
А от реальною загрозою для свободи слова є фейк-хвилі та цілеспрямовані кампанії дезінформації, просування брехливих наративів, виправдання агресивних дій Росії. Це вони спотворюють свободу слова. Тож рішення про санкції є логічним і через це.
Давати різні точки зору та не обслуговувати своїх власників так, ніби більше нікого в країні немає – про це мають не забувати люди, які називають себе журналістами.
Дмитро Пересіченко, Київ
