Мінськ-2020: складне політичне дорослішання Білорусі
Важко і боляче дивитися на кадри і відео з Білорусі, різних її міст і найбільше столиці – Мінська. Залиті кров'ю обличчя, рвані рани, крики болю злості, спалахи і гуркіт світлошумових гранат, дим від газів, жорстокі побиття демонстрантів. Слідом - карикатури про місцевого аналога кривавого беркутівця, який прийшов до родини відпочити після важкої роботи з нанесення каліцтв співгромадянам.
У українців з'являється повне відчуття дежавю, повтору у сусідів пережитого і пройденого у 2013-2014 роках. Але ця схожість йде від картинки, від зовнішньої подібності. Якщо дивитися в суть, то відмінностей набагато більше.
СЬОГОДНІШНІЙ ПРОТЕСТ ТА ІСТОРИЧНЕ КОРІННЯ
Один з найбільш оперативних агрегаторів новин з Білорусі - за традицією «Радыё Свабода. Навіны Беларусі» ... І щоразу при їх пошуку я читаю не «Навіны», а «Наівны». Мимовільний, але логічний каламбур. На жаль, одна з перших і основних якостей протесту-2020 у Білорусі – це прекраснодушність, наївність, яка тією чи іншою мірою властива всім його учасникам. Трьом жінкам, які волею випадку опинилися на його вершині, аналітикам, середньостатистичним білоруським виборцям, які відчули себе громадянами, а не підданими.
Постійно доводилося стикатися з цим і в особистому спілкуванні, і в читанні або перегляді інших матеріалів. У Білорусі не хотіли розуміти, бачити і враховувати український досвід 2013-2014 років. Але ж, якщо згадати його, то у визначенні подібної наївності немає нічого образливого. Адже й українці на початку Євромайдану були настільки ж наївними, вірили у повторення безкровного досвіду 2004 року, говорили про виняткову мирність українського протесту. Позбавлення від ілюзій було доволі швидким і радикальним.
Але чи можливо щось подібне у Білорусі, яка, здавалося б, має і свій багато в чому схожий досвід? Був мирний, масовий протест-2017, який призвів до значної видозміни «закону про дармоїдів». Був жорсткий розгін 19 грудня Мінської «Площи-2010» після позаминулих «президентських виборів».
Наведених прикладів мало. Для того, щоб говорити про можливість довготривалого протесту, треба заглянути глибше. І ось тоді з'ясується, що українцям, які люблять смакувати свою історію в прикуску з бромом, насправді пощастило набагато більше, ніж сусідам. У Білорусі не було ні клаптика землі, який би залишився поза щелеп Російської імперії. З цієї ж причини в країні була викорінена потужна уніатська церква, незалежна від Москви (при цьому і католицтво не ставало порятунком, оскільки несло ризик зміни ідентичності на польську або литовську). На місці надихаючих визвольних (попри поразку) історичних міфів Гетьманської держави, УНР, опору ОУН-УПА, у Білорусі – майже порожнеча. Або у кращому разі - міф про «білоруських партизанів». Причому «міф» не стільки у позитивному державотворчому сенсі, скільки у негативному – совкова каша про похмурих, але добрих партизанів-підривників, якими керував мудрий штаб з Москви. Тому відрив від імперської матриці у Білорусі набагато складніший за наш.
От що співали на Майдані? Багато чого, але умовно кажучи, в середньому «Лента за лентою – набої подавай, Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!» Чітке, безкомпромісне окреслення своєї позиції і свого вибору. Яка пісня стала символом протесту у білоруському Серпні-2020-цоєвська «Перемен! Мы ждем перемен!» Перебудовна р-р-революційність зразка 1987 року.
Зміни у такому варіанті можуть відбутися у разі збігу двох факторів. Якщо протест буде всеохоплюючо масовим, плюс - якщо влада сама дасть слабину, не покаже прагнення зберегтися за будь-яку ціну. Так було у Вірменії. Білорусь - не той випадок.
ДИКТАТОР ЗА "ЧЕРВОНИМИ ЛІНІЯМИ" І ТВОРЧІСТЬ МАС
Напередодні 9 серпня думки білоруських аналітиків розташовувалися у діапазоні між переважним «влада не буде діяти жорстко» і менш поширеним «влада жорстко розжене протест, але не переходитиме червоних ліній». Основний корпус пояснень при цьому був той самий: білоруси - мирний народ, нас важко розлютити, омонівці теж люди і теж білоруси…
Але зворотне мало б бути очевидним кожному, хто бачив розмову Лукашенка з медіадіячем Гордоном. «Бацька» тоді зі звірячою серйозністю виявив готовність до пролиття крові.
І обіцяне виконав. Які ще «червоні лінії» потрібні, якщо у першу ж ніч зафіксовано як мінімум три смертельні випадки серед протестувальників? Для порівняння - на Євромайдані, як ми пам'ятаємо, за всієї кривавості побиттів перша смерть сталася лише через два місяці після початку протесту. Причому статистика цих випадків показує усе розмаїття творчої діяльності білоруського ОМОНу: наїзд автозака, вибух світлошумової гранати в районі грудини, побиття до смерті (щодо останнього випадку інформація суперечлива, пізніше з'явилися повідомлення, що той поранений у важкому стані в реанімації).
Таким чином, розгін протесту спочатку здійснювався владою так само грубо, нахабно, образливо, брехливо, як і підтасування результатів виборів (і тут порушення усіх «червоних ліній», заява про більш ніж 40% явки на достроковому голосуванні). Президент Білорусі і надалі твердо триматиметься такої позиції. Але хто і що, які люди, сили і фактори протистоять йому?
Протест першої ночі після виборів ніхто не організовував. У соцмережах лише були пропозиції вийти в місто на прогулянку. І інструкції, як поводитися при затриманні, як організовувати «зчеплення». Усе інше - тестостеронова творчість мас. А проти неї - видресовані на численних навчаннях і вигодувані на бюджетних медах омонівські цербери.
І при цьому – які можуть бути претензії до «лідерів опозиції», трьох жінок, які від початку казали, що вони саме символи протесту, а не його мотори чи зброя? А от вже різні сторони опозиції самі проєктували на них свої очікування гіпотетичних змін (це багато в чому схоже на одну популярну українську партію). При цьому опозиційна коаліція у Білорусі була дуже широкою і строкатою: від прозахідної до проросійської. І те, що на мітингах на підтримку «трійці» на чолі з Тихановською біло-червоно-білих прапорів було набагато більше, ніж червоно-зелених, не повинно нікого обманювати. Люди пострадянських і проросійських поглядів взагалі тихушні і пасивні, вони апріорі налаштовані патерналістськи. Для них вийти на мітинг протесту і потім проголосувати «проти» – вже великий подвиг.
На початку нічного побоїща 9-10 серпня говорили, що основні сили спецпризначенців стягнуті до столиці, і нібито у силовиків «оголені тили» у п'яти інших обласних центрах, інших великих містах. Також періодично повідомлялося, що у тому чи іншому місті міліція склала щити або протестувальники потіснили ОМОН. Однак до ранку з'ясувалося: в результаті ніде нічого подібного не сталося. Нехай у силовий спосіб, але влада всюди твердо контролює ситуацію.
"МОМЕНТ ІСТИНИ" У БІЛОРУСЬКОМУ ПРОТЕСТІ - ПОПЕРЕДУ
Можна скільки завгодно говорити про вигідність розсіяного, мережевого протесту. Але у підсумку сила, яка має якийсь загальний штаб, завжди переможе силу, яка об'єднуючого центру не має.
Кажуть, що Світлана Тихановська за час передвиборчої кампанії дуже швидко зростала як політик. Але тепер випробування, взяті нею на себе, перейшли на новий рівень. Є загиблі, є чітке усвідомлення того, що влада битиметься до останнього. Чи зможе Тихановська надалі зростати як політик у таких складних умовах, чи витримає значне навантаження, що звалилося на неї?
Поки що Світлана виглядає дещо розгублено. Але одну важливу заяву щодо ситуації вона все ж зробила: сказала, що залишається в країні, з народом, і нікуди не поїде. Звичайно, багато хто очікував від неї більш активної підтримки, але не можна вимагати від людини більше, ніж вона може дати. Зрозуміло, що при словах «нікуди не поїду» згадується від'їзд з країни третього члена «трійці», Вероніки Цепкало, яка поїхала слідом за своїм чоловіком до такого надійного оплоту демократії, як Москва.
А найважливіші заяви під час пресконференції 10 серпня виголосила інший член «трійці об'єднаного штабу» Марія Колесникова. Вона сказала про незгоду з цифрами, озвученими білоруським ЦВК. Колесникова також сказала, що об'єднаний штаб чекатиме остаточних результатів голосування, які оголосять 14 серпня. І після цього буде ухвалено рішення про подальші дії. При цьому Колесникова підкреслила, що те, що відбулося, – «це лише початок» і об'єднаний штаб готовий до тривалого протесту.
Що сказати? Це не можна назвати ні мобілізацією, ні демобілізацією. Більше схоже на давнє гасло Троцького у Брест-Литовському (який насправді білоруський): «Ні війни, ні миру, армію – розпустити». Лев Давидович сподівався на швидку революцію у Німеччині, але її в реальності довелося чекати дев'ять місяців.
Очікування - не найкраща тактика для творців змін. Але, з іншого боку, у цьому випадку - це природно. Якщо заставною піснею протесту є «Мы ЖДЕМ перемен», то і тактика «об'єднаного штабу» – очікування.
А решту залишили на революційну творчість мас. Тому штабом, але вже не виборчого процесу, а активного протесту, наразі є Telegram-канал NEXTA Live. Поки що він написав відозву до білорусів у понеділок о 19: 00 вийти на акції протесту. З готовністю до протистояння, але без жорсткого його провокування; у Мінську - повсюдно, в інших місцях – в центр міста. Можна очікувати подібних закликів і найближчими днями. Також Telegram-канали NEXTA Live; «Экономика Беларуси»; «Мая краiна Беларусь» закликали до безстрокового страйку по всій країні - з 11 серпня.
Ось це і буде моментом істини - як швидко дорослішає білоруська політична нація (якщо, звичайно, вже можна казати про її наявність), наскільки здатна вона позбавлятися від наївності та ілюзій у розумінні того, що відбувається. А це поки білоруському протесту протистоїть «усього лише» озброєний до зубів і готовий на все диктатор Лукашенко.
Інший, більш серйозний ворог, поки комфортно сидить у Кремлі і спостерігає за тим, що відбувається. Так, вітальна телеграма Лукашенку з визнанням підсумків виборів вже надіслана (тут Путін зайняв почесне третє місце, поступившись першістю главам Китаю і Казахстану). В іншому Кремль поки не активний. А от якщо білоруська політична нація встигне дооформитися і почне здобувати перемоги, то для неї це буде наступним етапом дорослішання і позбавлення від наївності – усвідомлення того, де їхній найсерйозніший противник. Але до цього, повторюся, ще треба дожити, дорости.
Олег Кудрін, Рига
