«Невизначеність» і «тривога» – це вичерпно про відставку Смолія
Ця новина з тих, що поширюються миттєво: голова Національного банку Яків Смолій 1 липня завчасно (його “каденція” спливала лише у 2025 році) подав Президенту заяву про звільнення. Офіційна причина – через «систематичний політичний тиск». Президент Володимир Зеленський одразу вніс до Верховної Ради відповідне подання. Попутно пообіцявши, що Правління НБУ буде продовжувати свою діяльність на засадах незалежності та професійності. Міжнародний валютний фонд, який нещодавно таки зголосився підтримати Україну грошима, своєю чергою відзначив здобутки Нацбанку під керівництвом Якова Смолія та заявив, що очікує від наступника такої ж політики по забезпеченню незалежності НБУ. Посли країн Великої сімки теж стурбовані питаннями наступності та можливим кроком назад.
Перша серйозна реакція теж не забарилася. Мінфіну довелося скасувати щойно оголошений до розміщення займ єврооблігацій на $1,75 млрд під привабливі 7,3% з огляду на можливе у світлі новин падіння їх вартості та втрат для інвесторів. Це при тому, що нові євробонди України могли стати першим виходом уряду на міжнародні ринки капіталу з початку коронакризи. Якщо це тільки початок, то він не надто оптимістичний…
Персоналії як ті “червоні лінії”
Заява Смолія прозвучала досить раптово, хоча й була очікуваною. Останнім часом макроекономічні рішення НБУ нищівно критикували з усіх сторін – політики, урядовці, бізнес. Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков ще навесні 2019 року заявив про необхідність проведення аудиту діяльності НБУ, на підставі якого він не виключав кадрових рішень. Депутати з кола Ігоря Коломойського, який сьогодні веде судову війну з НБУ за ПриватБанк, активно підкидали хмизу, розпалюючи на всіх рівнях невдоволення діями регулятора. Зокрема, його критикували за надто жорстку і незалежну монетарну політику, яка, за словами критиків, не сприяла підвищенню економічної активності та росту кредитування в Україні. Бо була спрямована виключно на таргетування інфляції, а зростання економіки, відновлення кредитування і т.д. Нацбанк начебто зовсім не цікавили.
Особисто Якова Смолія звинувачували у тому, що він самоусунувся від керівництва, віддавши всю управлінську владу першій заступниці Катерині Рожковій, соратниці та подрузі Валерії Гонтарєвої, що “втекла від справедливого народного гніву після влаштованого банкопаду”. І тому подібне.
Чекати розв’язки довго не довелося.
"Протягом тривалого часу на Національний банк України здійснюється систематичний політичний тиск. Це унеможливлює ефективне виконання мною обов’язків... Своєю відставкою я прагну застерегти від подальших спроб підірвати інституційні основи центрального банку в Україні", – написав Смолій в опублікованій на сайті регулятора заяві.
Звісно, подібна заява не могла залишити байдужою фінансову та економічну спільноту. Один з наближених до голови співрозмовників Економічної Правди в Нацбанку наголосив, що заява Смолія – це в першу чергу "протест на дії уряду та депутатів".
“Вважаю цю подію вкрай негативною, тому що правильно побудовані інституції важливіші за персоналії», – наголосив у своєму мережевому коментарі економіст Борис Кушнірук. Мовляв, така бурхлива реакція на рішення Якова Смолія, який після відставки Валерії Гонтарєвої зберігав постмайданну команду НБУ, свідчить про все ще слабку інституційність Нацбанку в Україні.
Довіра є, а це багато про що говорить
При цьому представники фінансових кіл відмічають, що керуючи центральним банком останні три роки, Смолій став для іноземних інвесторів опорою макроекономічної стабільності в країні. Йому і його команді значною мірою приписують останні досягнення в Україні: 2% інфляції, $28,5 млрд резервів, зниження облікової ставки у три рази – з 18% до рекордних 6%, і стабільний обмінний курс під час коронавірусної кризи. На ринку відсутні проблемні банки і за час коронакризи не було жодного набігу вкладників до банків.
«Можна написати два десятки пунктів, що позитивного зробило керівництво Нацбанку – очищення системи від «сміттєвих» і кишенькових банків, низька інфляція за рахунок таргетування, найнижча в історії облікова ставка 6%, міжнародні резерви в 28.5 млрд доларів, 100% відомих власників банківських установ, фінансова система прибуткова третій рік підряд...
«Але ключове, що маємо – довіру. Як громадян (сьогодні в банківській системі в два рази більше депозитів населення, ніж в 2015-му), так і міжнародних інституцій (неодноразово висловлену як в Брюсселі і Вашингтоні, так і через МВФ). Тому що ця галузь тримається на довірі і спокої, а також прогнозованості», – зазначив Олександр Лємєнов, експерт в сфері антикорупційної політики, засновник StateWatch.
Однак, чи відбудеться ця відставка пана Смолія – ще не зрозуміло. «У тому вигляді, в якому ця заява зроблена, вказує, що ще до дня голосування у парламенті питання відставки Президент зіштовхнеться з таким неймовірно жорстким тиском з боку західних партнерів та експертного середовища в Україні, якого він ще не бачив за час своєї каденції. У зв'язку з цим, не виключаю, що ця відставка може і не відбутися», – припускає Борис Кушнірук.
Хоча, за його словами, питання професійного обговорення взаємозв'язку між монетарною та іншими (регулюючою, бюджетною, фіскальною та митною) політиками управління економікою, на жаль, не зникне з порядку денного незалежно від того, відбудеться відставка Смолія з посади голови Нацбанку чи ні.
Життя “після Смолія”: ризики і “плюси” для економіки та банківської системи
Втім, як уже стало відомо, з розглядом питання про відставку Якова Смолія парламентарії не тягнутимуть. Президент вніс до ВР відповідне подання, профільний комітет його підтримав, призначено позачергове “кадрове” пленарне засідання. Тож у п’ятницю народні обранці можуть “подякувати Якову Васильовичу за роботу”. За словами керівника парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, голоси (завдяки критичному ставленню депутатів до політики НБУ і самого Смолія) для цього знайдуться. До призначення нового очільника – а процес цей буде, вочевидь, набагато тривалішим та більш неоднозначним, аніж відставка, – Нацбанком керуватиме перший заступник голови правління Катерина Рожкова. Тож у “перехідний період” політика регулятора навряд чи зміниться. За винятком хіба окремих поступок виконавчій владі країни в питанні грошової емісії. Роботу друкарського верстата можуть пришвидшити. Поки що “в розумних межах”.
А ось із діяльністю “повноцінних” наступників Якова Смолія пов’язано чимало і сподівань, і побоювань. Тональність оцінок залежить від того, чи підтримують нинішню стратегію Нацбанку коментатори – економісти, політики, підприємці, банкіри, медійники і “звичайні” українці. Нюансів та “відтінків” безліч – куди більше, ніж 50. Загальні ж висновки такі: все залежатиме від ідеології й “економічних переконань” нового очільника та від ступеня залежності рішень регулятора від влади і центрів впливу поза владою. А головне – від збереження незалежності НБУ, за чим особливо пильнуватимуть наші міжнародні партнери. Спробуємо узагальнити висновки і прогнози.
Ризик №1: Пришвидшення емісії, девальвація гривні й галопуюча інфляція
Прибічники політики Валерії Гонтарєвої та її наступника Якова Смолія особливо хвалять НБУ зразка 2015-2020 років за послідовну монетарну політику й політику інфляційного таргетування. Противники ж навпаки – критикують за надмірне закручування “гайок” і за “низьку інфляцію як самоціль”, без урахування потреб економіки у “паливі для розігріву”. Помірна інфляція, як ми пояснювали, і справді є одним із каталізаторів економічного зростання. Її ж відсутність і надмірне зміцнення національної валюти (як відбувалося торік) шкодять нашим експортерам та експортному потенціалу країни загалом. Поступово гальмуючи і внутрішні економічні процеси. Друга половина 2019-го – теж нам за приклад.
На думку прибічників емісії, в умовах подолання країною економічної і коронавірусної криз підняття показника інфляції із нинішнього “дна” (менше 2% з початку року) стимулюватиме відновлення, заохочуючи бізнес до інвестицій. Принаймні, внутрішніх. При цьому головна мета увімкнення верстата – покриття бодай частини величезного дефіциту бюджету.
В НБУ до останнього противилися цим вимогам, нагадуючи про негативний досвід спроб розв’язати проблеми завдяки друкуванню грошей у 1990-ті, 2008-му і 2014-му роках. Коли це лише поглиблювало проблеми. Бо надруковані для покриття бюджетного дефіциту гроші не мають товарного покриття. А отже, рано чи пізно негативно тиснутимуть на споживчий ринок, банківську систему і національну економіку. "Не хотілося б знову випускати із пляшки "джина інфляції та девальвації", коли гривня девальвує, зростає інфляція, збільшуються витрати бюджету. Потім знову фінансується дефіцит монетарними засобами... і так далі. Це шлях в нікуди", – наголошує заступник голови правління НБУ Дмитро Сологуб.
Тепер же є побоювання, що, сподіваючись на “якось воно та буде”, нове керівництво регулятора сповідуватиме іншу політику. Й немає гарантії, що інфляційний показник вдасться утримати у межах від 6 до 11-12%. А якщо, не дай Боже, українцям знову випаде пережити тривалий період галопуючої чи й гіперінфляції? Звісно ж, переважна більшість із нас не відмовилася б стати мільйонером. Але не у такий же спосіб...
Ризик №2: Невиправдані послаблення для банківської системи
Є вірогідність, що, піддавшись політичному тиску, нове керівництво Нацбанку різко послабить вимоги до комерційних фінустанов. Йдеться, зокрема, про лібералізацію вимог до ліквідності та відновлення дозволу на кредитування власного і пов’язаного бізнесу. А саме за наведення ладу в цій сфері прибічники чи не найбільше хвалили команду Смолія. Адже йдеться про мінімізацію ризиків неповернення наданого банкам рефінансування та злочинного вимивання коштів із банківської системи. Надалі ж, як вважають деякі експерти, на країну може чекати виникнення нових “банків-пилосмоків”, які не кредитуватимуть економіку, а збиратимуть гроші з бізнесу і населення та виводитимуть їх в офшори. Тобто, може виявитися, що попереднє очищення банківської сфери, яке далося країні такими зусиллями, “кров’ю” і грошима із наших кишень, піде “коту під хвіст”.
Натомість противники нинішньої політики НБУ вважають, що лібералізація навпаки “розкріпостить” банки і стимулюватиме кредитування реального сектору. Адже фінансисти вже не боятимуться жорстких покарань за “крок ліворуч-крок праворуч” – приміром, за видачу “проблемних” чи не забезпечених належною заставою кредитів. Відповідно, вимоги до позичальників послаблюватимуть. Тож бізнес матиме можливість позичати легше й дешевше.
Заступник виконавчого директора МВФ від України Владислав Рашкован у такий “кредитний парадіз” не вірить: “А якщо іноземні банки, навпаки, перестануть кредитувати? Змушуватимете кредитувати державні банки, знищивши їхні наглядові ради і призначивши туди нових менеджерів? Так проходили вже це в минулому. Досі розбираємо завали: з 2008 по 2014 роки держбанки видали українським олігархам $10 млрд кредитів. 100% неповернення!. А потім за рахунок тих же українців-платників податків капіталізували ці банки на ті ж $10 млрд”.
Ризик №3: Ймовірні поступки для Ігоря Коломойського
Окрім парламентської опозиції, дії НБУ під орудою Якова Смолія найбільше критикували лояльні до цього олігарха народні обранці. Чого лише варті баталії довкола "банківського" закону! І у сесійні залі, і в медіа. Із продовженням у судах. Паралельно тривав процес “виклику керівництва НБУ на парламентський килим”. За словами голови комітету ВР з економічного розвитку Дмитра Наталухи, "всіх цікавило стратегічне бачення і план дій НБУ під час карантину, коли національні банки інших держав відіграють чи не найбільш провідну роль у локалізації й подоланні економічної кризи". Причому, “тему” педалювали кількома “наскоками”. Востаннє – якраз цього тижня. Що, як кажуть, і могло стати останньою краплею, що переповнила Смолієву “чашу терпіння”.
Варто нагадати, що одним із найпослідовніших критиків керівництва НБУ на всіх майданчиках і трибунах є наближений до Коломойського нардеп від "Слуги народу" Олександр Дубінський. Парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики рекомендував ВР підтримати проєкт постанови його авторства про оцінку роботи голови НБУ та створення тимчасової слідчої комісії з розслідування діяльності керівництва Нацбанку і Фонду гарантування вкладів у 2014-2019 роках. Із прямим натяком на шкоду, нібито заподіяну інтересам групи “Приват”. Є ймовірність, що нове керівництво Нацбанку буде більш лояльним до олігарха. Приміром, відмовиться від активного захисту позицій держави в судах.
“Хочете повернути націоналізований банк в руки минулих власників? Або повернути на ринок збанкрутілі банки українських олігархів? Ви справді думаєте, що це саме те, що потрібно нинішній банківській системі?”, – закликає до незмінності позиції регулятора у цьому питанні Владислав Рашкован.
Ризик №4: Втрата незалежності НБУ
“Незалежний Нацбанк – фундаментальне досягнення для України, що зменшило корупцію, сприяло зростанню й врятувало збанкрутілий банківський сектор. Підрив цієї надважливої інституції був би великим кроком назад і поставив би під загрозу надійність реформ в Україні та їх підтримку”, – “дипломатично” зазначається у листі послів країн "Великої сімки", що з’явився майже одразу після повідомлень про написану Яковом Смолієм заяву. "Підрив незалежності НБУ вплине на українців, зашкодить довірі інвесторів та поставить під загрозу міжнародну підтримку зусиль українського уряду щодо побудови безпечної, успішної і демократичної країни", – попередили дипломати.
Такої ж думки й попередній український прем’єр Олексій Гончарук: “Репутація НБУ – це фундамент для залучення інвестицій... Тепер цій репутації завдано чергового важкого удару. А можлива втрата Нацбанком своєї незалежності поставить хрест на інвестиціях".
Водночас, на думку тих наших співвітчизників, котрі критикували НБУ за те, що він став “державою в державі” чи навіть “державою над державою”, тепер є шанси змінити ситуацію. Передовсім, посилити співпрацю між регулятором та урядом. Що піде на користь знекровленій останніми викликами і ударами українській економіці. “Нацбанк виходив із того, що його єдине завдання – таргетування інфляції. Ріст економіки, відновлення кредитування і т.д його не цікавили. Звідси і повне небажання навіть пробувати сідати за стіл переговорів з Кабміном”, – пояснює своє схвальне ставлення до зміни керівництва НБУ політолог і журналіст нардеп 8 скликання Вадим Денисенко.
Ризик №5: Погіршення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями
Тема тісно пов’язана з попередньою. Не лише держави “Великої сімки”, а й більшість інших західних партнерів України протягом останніх років у той чи інший спосіб давали нам чітко зрозуміти: без незалежності регулятора достатнього рівня довіри у їхніх відносинах із Києвом не буде. Це підтверджує і заява Міжнародного валютного фонду. "Незалежність НБУ перебуває в центрі програми, що підтримується МВФ, і ця незалежність має бути забезпечена й наступником голови", – йдеться у повідомленні прес-служби Фонду.
Також доволі дипломатично. Вочевидь, це означає: у разі збереження після призначення нового голови правління НБУ нинішнього статус-кво та ключових напрямків політики регулятора співпраці Києва з міжнародними донорами нічого не загрожує.
Чого не скажеш про звуження “вікна можливостей” для України на ринках комерційних запозичень. Приватні інвестори в дипломатичні ігри не грають. Вони одразу ж реагують на будь-який негативний чи передтурбулентний сигнал. І першу реакцію на ймовірну відставку головного банкіра ми вже отримали. У четвер Мінфін скасував укладену 1 липня угоду з випуску нових 12-річних єврооблігацій на $1,75 млрд з можливістю викупу на $750 млн єврооблігацій з погашенням у 2021-2022 роках. Домовленостей з інвесторами досягнули буквально за годину-другу до “інформаційного вибуху” довкола написання Смолієм заяви про відставку. Тобто, у відносно спокійних умовах. За лічені години ситуація різко змінилася. Інвестори запанікували. Адже, за підрахунками британського економіста Тімоті Еша, щодня власники українських євробондів можуть втрачати до 5-10% вкладених коштів. Тож тепер розмістити цінні папери з таким рівнем прибутковості на такі великі терміни Україні не вдасться. За деякими прогнозами, може йтися навіть про тривале обмеження доступу до міжнародних ринків запозичень. Тож виконання завдань із залучення коштів для покриття 300-мільярдного (а найімовірніше, де-факто – значно більшого) бюджетного дефіциту під питанням.
Відповідно, ризик обрання найнегативнішого сценарію друкування грошей (дивіться вище) зростає. Оскільки альтернативних джерел залучення коштів принаймні упродовж кількох найближчих місяців не буде... При цьому до кінця 2021-го Україна має сплатити кредиторам $15 мільярдів державного і гарантованого державою боргу. Може статися так, що, не впоравшись із завданням, країна змушена буде оголосити дефолт, до чого також активно закликає Ігор Коломойський. Це призведете до ще більшого обмеження доступу на міжнародні фінансові ринки, а також до поглиблення економічної деструкції...
Що тут скажеш? Так і згадується народна мудрість: “Після Якова (22 жовтня, коли вшановують Апостола Якова Алфеєвого) тепла нема ніякого...”. Але то, сподіватимемося, лише про погоду.
Владислав Обух, Оксана Поліщук, Київ
