Подорожчання хліба цього разу, схоже, не уникнути
У Всеукраїнській асоціації пекарів прогнозують подорожчання хліба, а також усієї хлібобулочної продукції і частини кондитерської. Причини – 20-відсоткове знецінення гривні в порівнянні з минулим роком, очікуване сезонне підвищення вартості енергоносіїв, а головне – подорожчання основних інгредієнтів для виробництва – пшениці, цукру й олії.
Такі сигнали із вуст пекарів та борошномелів лунають не вперше. Приміром, цієї весни представники ВАТ “Київхліб” та інших підприємств галузі говорили про економічні передумови для 10-15% подорожчання їхньої продукції. Утім, як-то кажуть, “не було б щастя, та нещастя допомогло”. Виробники утрималися від підвищення відпускних цін на соціальні сорти хліба з огляду на скрутну ситуацію, в якій опинилися споживачі, значна частина з яких через карантин втратила доходи. Далося взнаки і падіння попиту (лише за минулий рік – приблизно на 11%), а це – “мінус” 85-90 тисяч тонн. Фактично стільки хліба в Україні випікають за півтора місяця. Різко підвищуючи вартість продукції, хлібопекарі могли б втратити на обсягах – аж до необхідності зупиняти частину потужностей. “Рятівною паличкою” стало урядове рішення про продаж з Аграрного фонду додаткових обсягів зерна за пільговими цінами – спеціально для потреб хлібопекарської галузі.
А що ж тепер? Чи ще є в арсеналі держави засоби, що допоможуть утримати вартість головного соціального продукту на колишньому рівні? Чи подорожчання – безальтернативне?
Хіба хочеш (дорожчати)? Мусиш! Підвищилась собівартість виробництва
За словами віце-президента Всеукраїнської асоціації пекарів Юрія Дученка, з початку року вартість пшениці зросла на 40% (тільки за вересень – на 25%). Відповідно, дорожчає борошно. А це – 40-50% у собівартості хліба. Крім того, тільки за останній тиждень на 30% подорожчав цукор. На 50% з початку року зросла в ціні соняшникова олія. Також негативно впливають на собівартість готової продукції хлібопекарів інші виробничі складові: більші ніж на 20% подорожчали упаковка, енергоносії, логістичні послуги. Через девальвацію гривні зросла вартість імпортних комплектуючих для хлібопекарського обладнання.
За словами пана Дученка, не треба забувати і про так би мовити “коронавірусний податок”: пов’язані з пандемією заходи безпеки потребують додаткових витрат. Йдеться не тільки про дезінфекцію й санітарний контроль, а й про вимоги щодо пакування всієї продукції, для чого багатьом довелося переобладнувати виробничі лінії. При цьому постачальники сировини не погоджуються на відтермінування платежів і працюють переважно за передоплатою. Тоді як самі виробники хліба змушені погоджуватися на 30-денну відстрочку оплати з боку роздрібних мереж, для яких такий підхід є традиційним.
"Щоб мати можливість виконувати зобов'язання перед постачальниками, клієнтами, своїми співробітниками, треба шукати нові резерви, але вони теж не безмежні. Тому потрібно вже найближчим часом готуватися до вкрай непопулярного заходу – підвищення цін на хліб. На жаль, стримувати їх більше неможливо. Пекарський бізнес не здатний вплинути на формування цін на пшеницю, логістику, енергоносії, які безпосередньо впливають на собівартість хліба", – попереджає Юрій Дученко. Подорожчання, за його словами, ймовірно, чекає і на хлібобулочні вироби та на усю кондитерську групу.
Чому звичні механізми стримування цін нині можуть не спрацювати
Незалежні експерти з такою аргументацією, переважно, погоджуються. Раніше хлібопекарським підприємствам вдавалося “триматися на плаву”, періодично підвищуючи вартість несоціальних сортів хліба. “Плюс” 1-2 гривні на половині буханця споживачі такої продукції майже не помічали. Утім, попит на “хліб з витребеньками” доволі обмежений. Скрутна економічна ситуація у державі явно не сприяє розширенню кола його поціновувачів – принаймні, тих, хто купує таку продукцію щодня. І тому є кілька причин.
1. Вміння і готувати, і “подавати”
Певний час виробникам вдавалося дещо поліпшили показники рентабельності завдяки ретельнішій передпродажній підготовці продукції. Приміром, запакований батон коштує на 2-2,5 гривні дорожче, ніж незапакований. А нарізаний – ще на 3-4 гривні дорожче. Нарізана половинка “Білоруського” (власне спостереження кореспондента Укрінформу) на 4 гривні дорожча, ніж ненарізана. Тобто, нарізання одного буханця додає до його ціни 8 гривень! Тоді як собівартість машинної нарізки – копійки...
Тепер же вимога щодо пакування стосується усієї продукції. І націнок за упаковку соціальних сортів майже не роблять. Бо і споживачі цього “не зрозуміють”, і держава цей сегмент ринку регулює.
2. “Лафа” з енергоносіями закінчилася
Навесні та влітку доволі сприятливою для виробників була ситуація з енергоносіями. Суттєво подешевшали порівняно із 2019-им пально-мастильні матеріали. А їх вартість – то левова частка витрат на збут (до 19% у собівартості виробництва). Ціна газу, який використовують для випікання багато хлібокомбінатів, у квітні знизилася до 4069 грн за тисячу кубометрів (за умови передоплати) – 4614 гривень за тисячу кубометрів (без ПДВ і витрат на транспортування). Тоді як у квітні минулого року вартість “блакитного палива” коливалася в межах від 5590 (передоплата) до 6 233 гривень (без ПДВ і транспортних витрат). Влітку ж ресурс іще подешевшав. Та зараз через сезонний фактор і знецінення гривні вартість енергоресурсів “відіграє втрачене”. А енергозатратна складова у собівартості продукції підприємств, які випікають хліб в електричних печах, перманентно зростає вже більше року.
3. “Неврожайне” подорожчання інгредієнтів
Щодо сировини, то, за висновками галузевих експертів, ситуація теж не тішить. Якщо весняні ціни на пшеницю (незважаючи на 25% зростання з початку попереднього маркетингового сезону, з липня минулого року), цукор та інші інгредієнти були помірними, то продукція нового врожаю набагато дорожча.
Зерно. "Цьогорічні погодні умови складні не лише для українських аграріїв. Через посуху в Аргентині посіви пшениці там у вкрай складних умовах. Все це стало причиною цінового росту на ринку зерна, як в Україні, так і у світі, – пояснює заступниця генерального директора компанії ProAgro Group Марія Колесник. – Зокрема, протягом останнього місяця експортні ціни на українську продовольчу пшеницю зросли в середньому на $30, а на кукурудзу – на $15 за тонну. Додамо до цього ще й девальвацію гривні – і маємо зростання внутрішніх цін на продовольче зерно у гривневому еквіваленті протягом місяця на 1100-1300 гривень”. Звісно ж, для аграріїв та експортерів це добре: за рахунок високих цін вдасться надолужити втрачене через невисокий врожай. А для переробників і споживачів – то ще той виклик!
Хоча є ймовірність, що після цього підвищення вартість зерна “заспокоїться”. Адже передумов для подальшого різкого цінового зростання наразі немає, оскільки загальносвітове виробництво в сезоні 2020/21, за оцінками аналітиків Міжнародної Ради по Зерну, становитиме 2,23 млрд. тонн. А це трохи більше, ніж торік.
Більш песимістичні прогнози оприлюднив на пресконференції в понеділок голова громадської спілки “Союз українського селянства” Іван Томич: “За нашими оцінками, до 1 вересня наступного року вартість пшениці зросте десь на 40%. Головні причини – власний недобір і подорожчання збіжжя на зовнішніх ринках, зокрема – складна ситуація на європейському континенті. Щонайменше до середини наступного року дорожчатимуть цукор і олія. Паралельно триватиме підвищення вартості фактично усіх крупів. Приміром, гречка подорожчає на 10-25%. Найстрімкішим буде зростання у січні-лютому”.
Олія. “Цьогорічний врожай соняшнику наша агенція оцінює на рівні 15 млн тонн проти минулорічного показника у 18,8 млн тонн. Виробництво української сої прогнозуємо в обсязі 2,5-2,8 млн тонн, що також суттєво нижче за минулорічний показник у 3,7 млн тонн. Різке скорочення пропозиції сої на внутрішньому ринку на тлі зростання світових цін через активний попит з боку Китаю та посуху у США та Бразилії також підтримуватиме висхідні цінові тренди. На додаток до скорочення власного врожаю соняшнику маємо стрімкий зростаючий тренд цін на олію, який відображає загальносвітові тенденції на ринку всіх рослинних олій. Драйвером цінового росту у цьому сегменті є пальмова олія”, – констатує Марія Колесник. Експертка при цьому прогнозує: якщо друга хвиля розповсюдження COVID-19 не обмежить світовий попит на паливо та рослинні олії, до кінця року варто очікувати на подальше цінове зростання як на ринку рослинних олій, так і на ринках сировини для їх виробництва.
Цукор. Що стосується виробництва цукру, то віце-президент Всеукраїнської асоціації пекарів Юрій Дученко каже про можливу змову виробників і постачальників. "Спостерігаємо безпрецедентне підвищення цін, яке не має жодного економічного обґрунтування. Ми звернулися в Антимонопольний комітет з вимогою розслідувати можливу монопольну змову на ринку. Адже через необґрунтовано високі ціни, а також через загороджувальні мита на імпорт окремих видів цукру із-за кордону, компанії галузі втрачають закордонні контракти і не можуть забезпечувати приплив у країну валюти", – попереджає Дученко.
Натомість представники цукрової галузі звинувачення у змові відкидають і самі б’ють на сполох: нині, як ніколи, посилилися загрози втрати Україною цукрової галузі, якою вона колись славилася на весь світ. У 2020/21 маркетинговому році виробництво цукру не перевищить 1,2 млн тонн. А це на 15% менше, ніж торік. І таке перманентне скорочення обсягів виробництва триває десятиліттями – за радянських часів Україна виробляла щороку 6 млн тонн цукру, продаючи його переважно в Росію, Казахстан та Узбекистан.
“Цьогоріч аграрії посіяли 209 тис. га цукрових буряків, що на 5% менше, ніж минулого року. Виробничий сезон переробки цукрових буряків почався із незначним запізненням. Цукрозаводи відтермінували його початок на пізніший термін через посуху в більшості регіонів країни. Бо ґрунтова кірка ускладнює процес збирання врожаю”, – розповів аналітик сировинних ринків та сільського господарства Національної асоціації “Укрцукор” Назар Михайловин. Вочевидь, затримка з початком сезону варіння продукції з нового врожаю і призвела до спроб заробити на залишках минулорічної продукції. Звідси – і доволі “кусюче” для українців підвищення вартості цукру.
Утім, надалі жодних причин для подорожчання не буде, – стверджують у галузевій асоціації. “У цілому, незважаючи на зменшення обсягів виробництва, потреби внутрішнього ринку будуть повністю забезпечені. З урахуванням перехідних залишків ресурси цукру на період 2020/21 маркетинговий рік у повному обсязі забезпечують потреби внутрішнього ринку і значного зростання цін не передбачається”, – каже пан Михайловин.
Більше того, через відсутність можливості експорту цукру, на ринку може скластися ситуація, коли частина продукції вітчизняних виробників буде незатребуваною. Адже внутрішній попит оцінюють приблизно в 1 мільйон тонн. Куди подіти “зайві” 200 тисяч тонн виробленої продукції? Або й більше, зважаючи на те, що частину потреб українців у цукрі (особливо “преміального сегменту”) задовольняють за рахунок імпорту. Тож декому, вочевидь, доведеться продавати частину продукції навіть дешевше собівартості. А це загрожує зупинкою у майбутньому ще деяких виробництв, як це відбувалося в попередні роки, коли цукрові заводи масово різали на металобрухт.
Для того, щоб виправити ситуацію зі збитковістю цукрової галузі, виробники пропонують механізми підтримки сектору. “Є дві позиції. Перша – ліберальна: ринок все відрегулює – слабкі “помруть”, сильні виживуть, поділять ринок і домовлятимуться між собою. Багато хто раніше так і вважав. Але зараз у світі це рідкість. Друга – за рахунок прибуткових напрямків підтримувати низькорентабельні, аби щонайменше зберегти містоутворюючі підприємства у регіонах”, – розповів засновник агрохолдингу I&U Group Сергій Тарасов. За його словами, якщо держава соціально спрямована, то частину надприбутків віддає саме на підтримку таких галузей, щоб у майбутньому застрахуватися від загрози неконтрольованого імпорту. “Уряд повинен розробити механізм держпідтримки галузі. А варіанти можуть бути різні. Наприклад, можна прив'язати виплати компенсацій до гектара вирощування буряків або ж до тонни виробленого цукру. Тут головне – бажання змінити ситуацію і зберегти галузь”, – переконаний пан Тарасов.
“Голова “Союзу українського селянства” Іван Томич називає нинішню ситуацію з цукром атиповою. Адже, зазвичай, у жовтні, з початком сезону цукроваріння, його вартість навпаки падала – через прагнення якомога швидше розпродати перехідні запаси, звільнивши склади під нову продукцію. Тепер же навпаки маємо доволі стрімке зростання. “І впевнений, що принаймні до червня ця тенденція збережеться. На основі аналізу ринків можу прогнозувати, що до того часу цукор подорожчає щонайменше на 50% порівняно із вереснем. Також я не пам’ятаю ситуації, коли б, починаючи від збирання врожаю у липні, вартість пшениці практично щодекади росла. Навпаки – наприкінці жовтня збіжжя, зазвичай, було найдешевшим. Тепер же маємо висхідний тренд. Це свідчить про те, що найвищі ціни іще попереду. Те ж стосується й подорожчання олії”, – каже пан Томич. Таким чином, за його оцінками, нині справді можемо говорити про підстави для підвищення вартості хліба приблизно на 20%.
Вихід – якщо б частину витрат виробників взяла на себе держава, компенсуючи збитки при виготовленні соціальних сортів хліба. Але за нинішнього стану державних фінансів в цьому є великі сумніви. Так само неоднозначно оцінюють експерти і перспективи обмеження експорту агросировини – із тим, щоб зменшити ціни на внутрішньому ринку. Адже другим кінцем ця “палиця” боляче вдарить по наших аграріях, експортерах і по держказні...
Владислав Обух, Київ
