Українці перестали бути салоїдами? Вони ними… ніколи не були!

Середньостатистичний українець щороку вживає утричі менше свинини, ніж житель Європи. Лише 15 кілограмів. Проти 45 кілограмів – в ЄС, 40 – в Китаї, 38 – у Білорусі, 30 – в Росії. Такі цифри навів виконавчий директор Асоціації “М’ясної галузі” Микола Бабенко. За даними ж продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO), рівень споживання м'яса і молока у нас у 2-3 рази нижчий за фізіологічну норму... Те ж стосується і яловичини. Її ми узагалі споживаємо лише по 5,5 кілограмів на рік. Мінімальна норма – 12 кілограмів. Начебто трохи краще з рибою (13 кілограмів на рік при нормі у 20 кілограмів). Але ж все це – “середня температура по палаті”. У багатьох українських родинах риби й червоного м’яса “не бачать” місяцями...

Тож вегетаріанцям і прибічникам здорового харчування, певно, радіти зарано. Адже менша кількість свинини і яловичини в раціоні, на жаль, не означає, що ми стали харчуватися якісніше й “здоровіше”. Овочів та фруктів українці також їдять недостатньо. Зазвичай, наповнюємо шлунки простими вуглеводами вперемішку з рослинними і комбінованими жирами. За нами – друге місце за рівнем споживання цукру. І така ж невтішна “срібна сходинка” у європейському рейтингу поширення раку.

Не радує й економічний вимір. Вітчизняне свинарство, незважаючи на періодичні “проблиски”, перманентно занепадає. М’ясопереробні підприємства завантажені менш ніж на половину. А обсяги імпорту свинини вже майже десять років (із невеличкими “відкатами”) збільшуються...

Чому так сталося і як то все виправити?

Занепад українського свинарства: причини й рецепти порятунку

За даними Асоціації “М’ясної галузі”, нині в Україні утримують 5,7 мільйонів свиней (3,3 мільйона голів із них – в агрогосподарствах). Це – наш антирекорд. Навіть у середині 2000-х, коли цей показник упав у 2,5 раза порівняно із початком 1990-х років, і у буремних 2014-2015-му, коли припинився експорт української свинини до РФ, кількість тварин сягала 7,5-8 мільйонів. Тобто, останнім часом щодва роки поголів’я скорочується у середньому на мільйон. Тоді, як, приміром, у невеликий Данії, площа якої співмірна із двома нашими невеликими областями, утримують 12 мільйонів голів. В іще меншій Бельгії – 6,2-6,5 мільйонів.

1. Українське свинарство: очима споживачів

Звісно ж, це позначається і на обсягах споживання м’яса. Поміж основних причин скорочення експерти називають не прагнення до здорового способу життя, а високу вартість свинини. Люди віддають перевагу дешевій курятині. Цьому сприяє і перевиробництво цього виду пташиного м’яса, завдяки чому його вартість на внутрішньому ринку майже не зростає.

Зрозуміло, що критикувати виробників курятини “за перекоси” не варто. Останніми роками вони не лише наповнили вітчизняною продукцією внутрішній ринок, а й суттєво наростили експорт, заробляючи для країни валюту. І саме завдяки курятині загальна статистика споживання м’яса у нас не така вже й погана. Кожен українець у середньому з'їдає за місяць по 4,4 кілограма м'яса (45 – 46,5 кілограмів на рік). Це – середній для світу показник. Але, на відміну від, приміром, інших європейських країн і держав Латинської Америки, де левова частка споживання припадає на яловичину та свинину, у нас “зі значним відривом” перед веде саме курятина – більше половини – 24 кілограми на рік.

2. Українське свинарство: з огляду на “державний інтерес”

Тим часом, “заточені” на виробництво продукції із червоного м’яса вітчизняні переробні підприємства завантажені менш ніж на половину. А звідси – і недоотримані прибутки, і не вкладені в галузь інвестиції, і головне – майже десятиразова перевага обсягів імпорту свинини в Україну над її експортом.

“Причини зростання імпорту – висока собівартість і ціна свиней в Україні. Незважаючи на подорожчання свинини в ЄС за 2019 рік на 48%, імпорт залишається вигіднішим і дешевшим за українську свинину в напівтушах – 58 грн/кг з ПДВ проти 68 грн/кг з ПДВ. Це при середній за рік ціні на живих свиней в Україні 45 грн/кг. Щоби зрівнятися з європейськими цінами, свині живою вагою в Україні мають коштувати не більше 38 грн/кг”, – зазначають аналітики Асоціації “М’ясної галузі”.

Звідси – украй негативне зовнішньоторговельне сальдо за продажем свинини. Що тягне донизу й загальний показник українського аграрного експорту. Тобто, у той час, коли наші виробники заробляють один долар, 10 ми переказуємо постачальникам з інших країн.

Щоправда, цього року обсяги імпорту свинини скорочуються. Причина – згадане вже підвищення закупівельних цін у Європі, зменшення споживання закладами громадського харчування у карантинний період та логістичні проблеми, пов’язані із нещодавніми обмеженнями. Таким чином, щомісяця в Україну надходить у середньому 1 тисяча тонн імпортної свинини вартістю трохи менше $2 мільйонів. Тоді як торік, бувало, закуповували і по 10 тисяч тонн на місяць та більше, витрачаючи на це понад $20 мільйонів. Більша частина цьогорічного імпорту – заморожене м’ясо з Канади (за ціною $1,6-$1,9 за кілограм). Решта – із Польщі й Німеччини (в середньому по $3,3 за кіло).

3. Українське свинарство: проблеми й завдання виробників

Скорочення імпорту – реальна можливість для наших виробників заробити на внутрішньому ринку, – кажуть галузеві експерти. Може, саме час? Адже, за висновками фахівців, для свинарства – певно, більшою мірою, ніж для будь-якої іншої сільськогосподарської галузі, – характерна циклічність. Йдеться про 3-4-річний період активізації/спаду обсягів виробництва, цін, інвестиційної активності. Підвищення вартості м’яса в Європі має стимулювати бізнес до капіталовкладень у розрахунку на вищі прибутки у найближчі роки. І багато господарств про це вже дбають. Приміром, у 2018-19 роках активізувалося завезення племінного поголів’я свиней із Європи (переважно з Данії). Тварини вже приносять приплід. А отже – якість і продуктивність свиней, яких вигодовують у цих господарствах, поліпшуються. Якість же поголів’я, яке утримують у приватному секторі, залишається низькою. І це – одна із проблем, яка тягне обсяги виробництва та споживання свинини в Україні донизу.

Значним залишається і дефіцит цього виду м’яса у світі. Галузеві експерти оцінюють його у 10 мільйонів тонн. В Асоціації “М’ясної галузі” вважають, що навіть за оптимістичними прогнозами, такий дефіцит зберігатиметься у найближчі 10 років. Що забезпечить високу рентабельність виробництва.

Натомість українські аграрії, як і раніше, віддають перевагу експорту зерносировини, замість того, щоб переробляти збіжжя на корми та експортувати м’ясо із вищою доданою вартістю. Поміж причин – високі ризики у свинарстві. Мова, насамперед, про атаки хвороб – зокрема, Африканської чуми свиней (АЧС), – кількість випадків якої останніми роками зросла в рази. Що й призводить до вимушеного знищення десятків і сотень тисяч тварин. А ще – тривалий у порівнянні з іншими видами сільгоспвиробництва термін окупності свинарства.

Те ж стосується й індивідуальних господарств. Хоча для багатьох вирощування свиней стало чи не єдиним джерелом прибутку в умовах сільського безробіття і низьких заробітних плат, кількість домогосподарств, де утримують свиней, повсякчас зменшується. Старші покоління уже не мають сил поратися по господарству. Молодші – лінуються і соромляться таких “пахучих” заробітків. І в цьому немає нічого дивного. Таким шляхом іде увесь світ: жити в селі – то аж ніяк не прирікати себе на свині-кози-гуси-кури... Фермерові – фермерове. А “звичайному” селянинові – можливість заробляти на гідне життя і придбати усе необхідне для родини – у тім числі, і якісне м’ясо.

Тому в умовних “планах виведення українського свинарства із кризи” й має йтися про розвиток дрібнотоварного та великотоварного виробництва у спеціалізованих господарствах – на невеликих фермах і величезних агрокомбінатах. Щоб вивести галузь свинарства із кризи, Асоціація “М’ясної галузі” пропонує виробникам долучатися до проєкту “Нове свинарство 2025”. “Програма передбачає нарощення до 2025 року поголів’я в Україні із нинішніх 5,7 до 20 мільйонів свиней. А також збільшення виробництва свинини до 3 мільйонів тонн (нині – приблизно 900 тисяч тонн. – Ред.). Планується практично подвоїти обсяги споживання в Україні за рахунок доступних цін, довівши його до 1 мільйона тонн, а ще – експортувати 2 мільйона тонн”.

Треба думати й над додатковою державною підтримкою тваринництва. Так, держпрограми є. Але вони не завжди ефективні. Оскільки більшість наданих на це бюджетних коштів осідають у кишенях власників великих холдингів, а не ідуть на розвиток фермерських господарств. Можливо, програми цільової підтримки спорудження тваринницьких комплексів (для окремих господарств) варто доповнити податковими преференціями – для всіх. Скажімо, однією із причин успіху свинарства в Німеччині (де обсяг виробництва сягає 30 мільярдів євро на рік, що, по суті, перевищує половину всього українського держбюджету), називають саме податкові пільги. М’ясо у ФРН належить до переліку основних продуктів харчування, які обкладають зниженою ставкою ПДВ. 7, а не 19%. Податкові преференції для виробників продовольства є і в сусідній Польщі.

4. Українське свинарство: у пошуках “золотої середини”

Водночас, будуючи плани, маємо враховувати і загальносвітову тенденцію до скорочення споживання червоного м’яса. Наприклад, торік більш ніж на кілограм скоротилося середньорічне споживання м’яса в Іспанії та Великобританії. І зовсім не через “зубожіння населення”. Поступово змінюють харчові звички й бельгійці та жителі багатьох інших європейських держав. Більшість науковців погоджуються: заміщення частини червоного м’яса пташиним і рибою позитивно впливає на здоров’я людей.

Така заміна, до того ж, покращить екологічну ситуацію. У порівнянні з вирощуванням курей, розведення корів у 3-10 разів негативніше впливає на землекористування, стан водних ресурсів і викиди парникових газів. Вирощування свинини завдає природі у 2-5 разів більше шкоди, ніж виробництво такої ж кількості курятини.

Тобто, із урахуванням усіх цих чинників – економічного, екологічного, фізіологічного – маємо шукати “золоту середину”. Ми не повинні “гнатися” за європейцями, які зловживають м’ясом і м’ясопродуктами (а понад 100 кілограмів м’яса на рік, як припадає на жителя США, Аргентини, Австралії та Нової Зеландії – то взагалі занадто). Водночас маємо наближатися до визначеної ООН фізіологічної норми.

Причому, виявляється, що й норма “здорового поїдання” свинячого сала для багатьох українців – лише мрія. Рівень його споживання в Україні відповідає середнім європейським показникам. За висновками ж аналізу даних ООН і Євросоюзу з вирощування і споживання продукції сільського господарства, найбільше сала їдять данці. Й оскільки їхня країна посідає 7-е місце у світі за поголів'ям свиней, то й самі їдять, і іншим активно продають. Навіть “прописним салоїдам” – українцям. Активно експортують сало в Україну Німеччина й Польща. Останніми роками до “клубу” країн-експортерів цього продукту приєдналися Угорщина, Франція й Бельгія. Такі сучасні економічні реалії.

Не все так просто і з давніми міфами – зокрема, про те що українці, мовляв, завжди були найбільшими споживачами сала. Докладніше про це – за кілька днів – в наступному матеріалі Укрінформу на тему вітчизняного свинарства.

Владислав Обух, Київ