“Перемир’я” на овочевому фронті. Як уникнути нових “жертв”

“Перемир’я” на овочевому фронті. Як уникнути нових “жертв”

Аналітика
Укрінформ
Чи є шанси зберегти врожай тепличних овочів і врятувати фермерів від банкрутства, а споживачів – від нестачі вітамінної продукції?

Ще донедавна користувачів соцмереж і телеглядачів час-від-часу шокували кадри показового знищення фермерами й селянами-одноосібниками свого врожаю огірків, редиски, молодої капусти, грядок цибулі, салату, іншої зелені. Усього того, що у зв’язку із карантинними обмеженнями фермери не змогли доставити до споживачів. При цьому ж ішлося лише про верхівку “айсберга”: сотні, а то й тисячі виробників “без свідків” нищили вирощену продукцію – згрібаючи до компостних ям, викидаючи в лісопосадках, просто переорюючи грядки. Тоді як міські жителі в пік сезону вирощування овочів закритого ґрунту змушені були купувати вітамінну продукцію за “зимовими” цінами. Причому, здебільшого, імпортну. Навіть у такі скрутні часи підтримуючи чужу – переважно, турецьку – економіку. Причина – розірвані у зв’язку із коронавірусним карантином ланцюжки збуту тепличної продукції, закриті упродовж кількох тижнів ринки (80% всієї плодоовочевої продукції в Україні збувається саме там), відсутність державної підтримки фермерів-овочівників і адекватних нинішньому форс-мажору кроків із держрегулювання.

Відновлення роботи ринків і сподівання на майбутнє послаблення карантину бодай трохи підбадьорили виробників. Та чи достатньо цього для збереження потенціалу галузі?

Чи живі, чи здорові, всі родичі огіркові? Хто втрачає, а хто наживається на проблемах

За найскромнішими підрахунками, українські селяни цього року втратили до третини вирощених у теплицях ранніх овочів. У кращому випадку частину урожаю “пощастило” віддати за копійки перекупникам, які, схоже, зуміли скористатися ситуацією з неабиякою для себе вигодою. Приміром, якщо торік у квітні першу капусту в селян брали по 35 гривень за кілограм, то цього року виробникам платили не більше 10-15 гривень. Менш ніж по 10 гривень за кіло купували огірки. Редис – по 5-8 гривень (а на Херсонщині подекуди ціни опускалися навіть до 2-3 гривень за кілограм).

При цьому через відсутність конкуренції з боку ринків вартість овочевої продукції в супермаркетах знижувалася повільно. Хоча, окрім падіння закупівельних цін, подешевшало і пальне. А отже – зменшилися транспортні витрати. До того ж, відсутність конкуренції з боку ринків забезпечила більший попит та більшу швидкість обороту продукції в магазинах – товар не залежувався. Теж – неабиякий “плюс” для продавців. Але ціни залишалися нерухомими, мов “олов’яні солдатики”.

Приміром, тиждень тому в одному з найближчих столичних магазинів купував огірки по 25 гривень за кілограм, у неділю такі ж коштували більше 40. Редиска була по 11, зараз – майже по 14. Вартість томатів начебто залишилася на колишньому рівні. Але! “калинівські” помідори коштують 58-68 гривень за кіло (залежно від сорту), а турецькі – 41! Зрозуміло, що наші “кращі, популярніші, запашніші”, менш оброблені хімією для зберігання. І собівартість вирощування овочів у сонячній Туреччині, звісно ж, нижча. Але чому ціна відрізняється аж у півтора разу? Турецькі ж томати треба було ще й привезти, і митні платежі за них сплатити... А теплиці в Калинівці – за кілька десятків кілометрів від столиці... З’ясувати, на якому етапі роблять такі шалені накрутки, важко – “комерційна таємниця”...

Теплиці в Калинівці – за кілька десятків кілометрів від столиці
Теплиці в Калинівці – за кілька десятків кілометрів від столиці

Тобто, хтось таки отримує на зелені-овочах непогані прибутки. А виробники тим часом – стогнуть. Адже у фермерів немає оборотних коштів для підготовки ґрунту під наступні врожаї – приміром, висаджування розсади баклажанів чи перцю. До того ж, для тисяч українських родин – це ще й втрата основного джерела доходів. Адже, приміром, на Закарпатті, Херсонщині, поблизу мегаполісів є цілі села, “заточені” на вирощування тепличних овочів. Зазвичай, проданий у період із кінця березня до середини травня врожай забезпечує половину річних доходів тамтешніх домогосподарств. Натомість вітчизняний споживач, фактично не маючи альтернативи імпорту, активно підтримує своєю гривнею турецьких, македонських, азербайджанських, нідерландських, іспанських фермерів. За даними Нової митниці, з початку року в Україну завезли утричі більше, аніж у цей же період торік, огірків, удвоє більше капусти й цибулі.

Як підтримати рідних виробників...

З одного боку, ситуація об’єктивна. Незважаючи на те, що в Україні з’являється усе більше сучасних тепличних господарств і фермери дедалі наполегливіше освоюють технології інтенсивного вирощування овочів та зелені, загалом наразі вони можуть забезпечити продукцією власного виробництва лише 20% (50% – у пік сезону) внутрішнього ринку. Решту ж Україна імпортує. Але ж нині – не грудень чи лютий. Саме у цей період власної продукції вдосталь. Які ж рецепти порятунку?

1. Заборона експорту?

У попередні роки галузеві експерти пропонували запроваджувати сезонні квоти й обмеження на імпорт тепличних овочів. За нинішніх обставин аргументів на користь такого кроку, здавалося б, набагато більше. Проте, експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин вважає, що саме у такий спосіб втручатися в ситуацію державі якраз і не варто. Адже, як би ми не ставилися до цього, саме ціна імпорту є верхньою межею вартості українських продовольчих товарів. “Імпорт, зазвичай, заходить в країну по доволі високій ціні. Якщо вітчизняний виробник продає свій товар дешевше, на його продукцію за будь-яких обставин буде попит. Якщо ж виробник, постачальник і продавець починають розкручувати “ціновий маховик”, такий крам буде неконкурентним у порівнянні з імпортним”, – наголошує економіст у коментарі Укрінформу. За його словами, прикладом може слугувати ситуація з гречкою. Ціни на неї росли доти, доки не почалися постачання із Казахстану. Те ж саме і з картоплею. Торік у серпні, в період збирання врожаю, її вартість підвищилася настільки, що стало вигідно завозити бульбу із Білорусі. Тож саме імпорт запобігає спробам розбалансувати ті чи інші продовольчі ринки, обмежуючи апетити наших виробників, посередників і продавців. Тобто, впровадження нових загороджувальних мит у цій сфері – не вихід.

2. Створення фермерських кооперативів?

Деякі експерти натомість радять владі (передовсім, місцевій) зорганізувати розрізнених фермерів і одноосібників, запропонувавши їм кооперацію та “вихід” на супермаркети. Але такий варіант потребує часу. Адже рітейлери навряд чи захочуть зараз розривати чинні договори із великими виробниками. Бо ті, з-поміж іншого, гарантують регулярні обсяги постачання продукції, чого не зможуть забезпечити такі фермерські “конгломерати”. Також завдяки постачанню гуртових партій можна отримати більш вигідну (якщо у підсумку не для споживачів, то, принаймні, для продавців) ціну. Продукція ж невеликих господарств різна за якістю і різносортова. Тож рітейлери, якщо й братимуть її, то з великим дисконтом на “відбракування” – не менше 15-20%. Що робить такі закупівлі невигідними для виробників. Тому поки що до роботи фермерських кооперативів долучаються більш крупні виробники, які обробляють сотні гектарів землі. “Тим часом, – звертає увагу Олег Пендзин, – через проблеми зі збутом вирощеної продукції під час карантину потерпіли, здебільшого, дрібні і мікрогосподарства, котрі й раніше не могли співпрацювати з рітейлерами. Адже для великих мереж не вигідно мати справу із фермером, який вирощує 500-600 кілограмів овочів, тоді як вони щодня збувають по 15-20 тонн такої продукції. Тому чи не єдиним майданчиком, де вони можуть продавати свій товар, є сільськогосподарські ринки. 270 таких базарів в Україні уже відкрили. Думаю, це допоможе дрібним фермерам”.

3. Базари і виїзна торгівля?

У перспективі ж, за словами Пендзина, підтримати виробників і споживачів місцева влада може через організацію виїзної торгівлі – проведення спеціалізованих ярмарків сільгосппродукції. Але із цим нам, вочевидь, доведеться почекати – через неможливість дотримання карантинних норм на таких тимчасових торговельних майданчиках.

Семен Крамаренко
Семен Крамаренко

Більше того, як констатує у коментарі Укрінформу виконавчий директор Української плодоовочевої асоціації (УПОА) Семен Крамаренко, далеко не в усіх регіонах фермери можуть торгувати і на стаціонарних ринках. Іноді – через надмірні вимоги щодо гарантування епідеміологічної безпеки. Приміром, коли місцева влада не лише вимагає від власників торговельних майданчиків гарантувати безпеку здоров’я громадян, а й посилює так звані “інвестиційні умови”, про які не згадувала роками. Скажімо, ринок у Херсоні закрили через те, що до однієї з його будівель не провели додатковий водопровід та Інтернет. Жоден ринок не працює у Луцьку, що навіть призвело до протестів місцевих підприємців і фермерів. “Вважаю, замість того, щоб “карати” і закривати ринки через недотримання у такі скрутні часи “інвестиційних умов”, місцева влада могла б сама сприяти виконанню відповідних завдань. Адже йдеться про забезпечення якісною і дешевою продукцією місцевого населення”, – каже Крамаренко. І констатує: незважаючи на рішення уряду про відкриття ринків, більшість фермерів – десь із об’єктивних, а подекуди і із суб’єктивних причин – усе ще не можуть збувати свою продукцію. Додає проблем відсутність громадського транспорту. Працівникам і потенційним споживачам овочевої продукції важко дістатися до базарів – приміром, якщо умовам роботи під час карантину на цілий обласний центр відповідає лише один ринок...

4. Онлайн-продажі?

Дехто із фермерів тим часом освоїв альтернативні шляхи реалізації. Йдеться, приміром, про онлайн-доставку через замовлення у соціальних мережах. Зокрема, вже майже місяць в Україні діє проєкт “Відкритий ринок” – соціальна онлайн-платформа для підтримки невеликих сільгосппідприємств. На спеціальному інтерактивному сайті фермери можуть розмістити інформацію про власну продукцію, а споживачі легко її знайти. Використання платформи безплатне. Але, на жаль, – передусім, через проблеми з логістикою, – далеко не всі українські виробники можуть ефективно торгувати онлайн. Тому, за прогнозами Семена Крамаренка, остаточно залагодити ситуацію із виробництвом та збутом овочевої продукції можна буде лише після повного (чи майже повного) виходу країни із карантину. Але чи всі господарства виживуть до того часу і чи зможуть вчасно подбати про наступний врожай, прогнозувати важко. “Однозначно у наступному сезоні багатьох із нинішніх виробників ми вже не побачимо”, – робить невтішний висновок виконавчий директор УПОА. За словами Крамаренка, галузеві асоціації готують пропозиції щодо пом’якшення впливу теперішнього форс-мажору на галузь. Але на впровадження нових програм і механізмів потрібен час. Йдеться як про саму бюрократичну процедуру обговорення та ухвалення рішень, так і про розробку алгоритмів їх втілення на практиці.

5. Компенсація втрат аграріїв із бюджету?

Олег Пендзин
Олег Пендзин

Вже зараз експерти доволі скептично оцінюють можливості держави у якийсь спосіб компенсувати втрати тим, хто змушений був знищити вирощений урожай. “Приміром, держава повинна компенсувати селянам втрати унаслідок загибелі посівів озимих (цього року –“мінус” 15% площ). Але грошей на це немає. Думаю, що й 4 мільярди гривень, які передбачено у бюджеті на підтримку агровиробників, у підсумку знайти не вдасться. Дай Боже, щоб аграрії отримали бодай частину цієї суми. Адже бюджет зверстано з дефіцитом у 300 мільярдів гривень. Тож ситуація дуже складна. Навіть якщо великим агропідприємствам виплатять частину належних компенсацій, малий бізнес такої можливості не матиме взагалі”, – каже Олег Пендзин.

6. Дешеві кредити?

Водночас, на думку галузевих експертів, фермери можуть брати участь у запропонованих державою програмах дешевого кредитування. Але й із цим є проблеми. Оскільки, зазвичай, такі господарства не мають майна для забезпечення застави. Якщо “зернові” фермери можуть частково розв’язати цю проблему завдяки своїй техніці, то теплиці (особливо встановлені на орендованій землі) фінустанови вважають ризиковим “неліквідом”.

Отже, ми знову повертаємося до “старої пісні” про необхідність забезпечення збалансованої держпідтримки вітчизняних виробників. Зокрема, активізації капітальних інвестицій із Держбюджету на розбудову сучасної тепличної інфраструктури. Такі програми діють у більшості країн. У тому числі, й у тих, чию овочеву продукцію ми споживаємо. А звідси – і вищий рівень конкурентності їхньої продукції. Зокрема, і нижча ціна. При цьому для порівняння: в Україні лише трохи більше 400 гектарів сучасних тепличних комплексів для інтенсивного вирощування овочів та зелені у закритому ґрунті. У сусідній Польщі – більше 1000 гектарів таких площ. А у невеликих Нідерландах – понад 6000 гектарів! Тож розраховувати на якийсь суттєвий прогрес у скрутний 2020 рік в Україні, вочевидь, не доводиться.

... І споживачів “не образити”

Натомість, “на короткому кроці” держава, на думку експертів, повинна більш активно впливати на цінову ситуацію на ринку харчів – принаймні, під час карантину. “Ми радіємо, що позбулися державного регулювання як “совкового” пережитку. Водночас, до такого регулювання у той чи інший спосіб продовжують вдаватися у багатьох “цивілізованих” країнах із давніми ринковими традиціями”, – каже Олег Пендзин. – Зараз в Україні нібито впроваджують держрегулювання вартості низки “соціальних” продуктів. Але це – не повноцінне регулювання, а лише “інформування про зміну цін”. Яке нікого ні до чого не зобов’язує. Доки у нас, за взірцем європейських країн, не впровадять обмеження торговельної націнки на харчові продукти, ситуація на споживчому ринку суттєво не зміниться”.

Ще один варіант здешевлення вітчизняної овочевої продукції – а отже, і більших обсягів її продажу у порівнянні з імпортом – зменшення податку на додану вартість, який “додає” до ціни харчів іще 20%. “Приміром, одна із директив Європейського Союзу передбачає, що ПДВ на продовольчі товари встановлюється національними урядами на рівні від 5 до7%. І це – одна із причин того, що, приміром, в Іспанії українська олія дешевша, аніж “удома”. Свого часу я цікавився у податківців, чому ж так? На що отримав відповідь: “у нас немає механізму адміністрування податку на додану вартість окремо для промислових і продовольчих товарів”. Тоді як в усьому світі є. Тобто, “винаходити якийсь велосипед не треба” – варто лише перейняти досвід. Але для цього потрібна політична воля”, – підсумовує експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-