Оборонці Авдіївки про вихід з коксохімічного заводу: «Найважче — це залишати свою землю»
Багато хто відходити не хотів, але наказ є наказ. Як розповів командир батальйону 47 ОМБр, їм навіть вдалося евакуювати з заводу всіх «двохсотих» та «трьохсотих».
У новому сюжеті проєкту «Український Свідок» — командир та військовослужбовці 26 окремого стрілецького батальйону 47 ОМБр, які тримали оборону на Авдіївському коксохімі. Вони розповіли, як розвивалися події, коли виросла інтенсивність боїв, про «м’ясні штурми» та відхід з міста.
«Якщо порівнювати з «Азовсталлю», то коксохім у рази менший, — розповідає командир 26 ОСБ із позивним «Монгол». — Але як фортецю його використовувати можна». За словами «Монгола», інтенсивність наступу на завод зросла у січні: тоді росіяни почали наступ з різних напрямків. При цьому дронами по заводу майже не працювали — там дуже багато металу, який створює радіоперешкоди.
Коксохім обстрілювали переважно КАБами (керованими авіабомбами). «Завод розбирали вщент, — каже Олексій «Алі», командир роти 47 ОМБр. — Коли прилітає один КАБ, то зі стелі все падає тобі у стаканчик із кавою. А тепер уявіть, що таких КАБів прилітає двадцять, а то й більше».
Під час наступу на завод росіяни застосовували свої традиційні «м’ясні» штурми. «Багато кинули й багато полягло, — розповідає «Монгол». — Завезли «зеків», навіть без зброї та броні. Багато з них здавались у полон. Були навіть «петухі», як вони самі себе називали. А під кінець у бій йшли і кадрові військові, і контрактники. І теж здавались у полон».
Переломний момент в обороні настав, коли росіяни захопили терикон поруч із заводом. «Найважче — це виходити, залишати свою землю, — каже «Монгол». — Якби була можливість стояти до останнього, то ми би стояли». А «Алі» додає, що деякі хлопці не хотіли виходити із заводу. «Але було відповідне рішення для збереження особового складу, — каже він. — Є наказ зайти і є наказ вийти. Дали наказ — ми відійшли».
