Пам'яті психологині полку «Азов» Наталії Луговської (позивний «Ромашка»)

Психологиня полку «Азов» Національної гвардії України Наталія Луговська (позивний «Ромашка») загинула 3 травня 2022 року у Маріуполі в результаті авіанальоту. 

Наталія народилася 21 березня 1971 року у Червонограді Львівської області. Працювала психологинею в реабілітаційному центрі для учасників війни на Донбасі у Соснівці Червоноградського району.

Її син Юрій, який змалку запалився українською ідеєю, у 19 років вирішив піти добровольцем на фронт.

«Як почалася Революція Гідності, то він поїхав до Києва, а як повернувся додому, то одразу, мало не в той же день, склав рюкзак і поставив нас перед фактом — їде в АТО. Як Наталія не вмовляла його, він і слухати не хотів. Завжди був таким затятим — домагався всього, чого хотів», - розповіла бабуся хлопця Параскевія Висоцька.

За її словами, онук ще у школі вивісив на своєму вікні червоно-чорний прапор. «Він із тим прапором чотири роки потім у АТО і провоював», - зазначила пані Параскевія.

Юрій пішов добровольцем до батальйону «Донбас», у складі якого пройшов Іловайськ, а трохи згодом долучився до полку «Азов», у якому став одним із найкращих розвідників. Він отримав позивний «Баррет». Юрій став справжньою легендою, найкращим снайпером, про якого знали та якого боялись вороги.

Наталія ж від початку війни з РФ була волонтером, купувала військову амуніцію, збирала і возила допомогу бійцям, зокрема і своєму синові.

«Вона билася, як риба об лід! Усе, що мала, де яку копійку — все йшло на хлопців», - запевнила пані Параскевія.

Юрій загинув 9 березня 2018 року від кулі снайпера під Водяним на Донеччині. На той момент йому було всього 23 роки.

Поховали Героя з почестями у рідному Червонограді.

Після смерті сина Наталія не припиняла допомагати побратимам сина. Вона рік побула у Червонограді, а потім сказала, що не може більше залишатися у місті і фактично переїхала у Маріуполь, де і жила з 2019 року. Там їй було спокійно, вона відчувала звʼязок із сином.

Наталія закінчила курси військової психології і вступила до полку «Азов», щоб продовжити шлях Юрія. Отримала позивний «Ромашка».

«Вона дбала про героїзм свого сина. Дуже сумувала за ним і поїхала в «Азов». Не змирилась із тим, що Юри нема і казала, що вона у хлопцях «Азову» бачить свою дитину і мусить їм допомагати. Казала: то все мої сини, мої хлопці», — розповіла пані Параскевія.

За словами дівчини Юрія Мар’яни, Наталія завжди любила свою справу, знала, наскільки важливою є підтримка воїнів після бойових дій, коли весь світ, а інколи і близькі, від них відвертаються.

Із початком повномасштабного вторгнення жінка потрапила на «Азовсталь». Рідні благали захисницю не ризикувати, бо її донька, Тетяна, чекала на третю дитину. Але Наталія не змогла кинути військових «Азову».

«Вона мені подзвонила одного дня пізно ввечері. Ніколи не було дзвінка від неї так пізно. І каже, що у Маріуполі. Почула від неї, що забрали туди весь штаб. Я просила не йти, бо її донька була вагітна. Наталю, одумайся, просила. Але вона відповіла, що так не зробить, бо то її хлопці і вона їх не покине. І все. Я більше не чула від неї дзвінка, а це два місяці, з Маріуполя», - заявила пані Параскевія.

Параскевія розповіла, що їх збирали два рази і просили жінок переодягатись у цивільний одяг та виходити, казали, що не вважатимуть їх зрадниками. «Вона сказала: «Я до кінця з хлопцями. А хто, як не я?!», – поділилася мама Наталії.

У Маріуполі Наталія була разом зі своїм зятем – захисником з «Азову» Олексієм Ластовичем (позивний «Кречет»). Чоловік загинув 21 квітня 2022 року. Тоді ж контузію отримала і захисниця. Після загибелі Олексія вона заявила, що той завжди буде для неї сином.

Попри важку ситуацію в Маріуполі, Наталія підбадьорювала рідних, говорила про життя після перемоги, будувала плани. У переписках із донькою Тетяною жінка просила, щоб та заспокоїла бабусю, що все добре і вони тримаються.

Знайома захисниці Юлія згадувала, що Наталія, з якою вони постійно були на звʼязку, розповідала, що вони тримають Маріуполь і не збираються його здавати.

«Важко було, їжі майже не залишилось. Ми хотіли передати допомогу туди, але Наталія казала, що це неможливо. Попри це у неї був бойовий настрій. Як і завжди», - сказала Юлія.

У останньому повідомленні до мера Червонограда Андрія Залівського Наталія попросила його опікуватися мамою, бо розуміла, що не повернеться.

«Ми познайомились із Наталею, коли загинув її син. Це була її особиста трагедія. Вона відчувала поклик, що треба допомагати азовцям. Вона мене просила подбати про маму. Я розумів, що ситуація складна, знав про її травми, яких Наталія зазнала. Для мене це обов’язок допомагати пані Параскевії», ‒ зазначив Залівський.

«Ромашка» загинула 3 травня 2022 року у результаті авіанальоту.

«У ніч із другого на третє травня був авіаудар, попадання в їхній бункер. Її відкинуло до стіни. Ті, хто були з нею, сказали – загинула моментально», – розповіла донька.

Указом Президента України №367/2022 від 24 травня 2022 року молодшого сержанта Наталію Луговську було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Тетяна сказала, що Наталія була і дуже доброю мамою, і дуже доброю бабусею.

«Вона більше балувала. Було навіть таке, що я сварилась за те солодке, яке вона постійно носила. Вона постійно говорила: «А хто буде балувати, як не бабуся?». Діти – дві дівчинки - чекали біля порога, знали, що щось смачненьке дадуть», – розповіла жінка.

Донька Луговської народила свою третю дитину – хлопчика, уже знаючи про загибель рідних, у Запоріжжі. Довгоочікуваного онука і сина не побачили ні Наталія, ні чоловік Олексій…

За словами пані Параскевії, Наталія була і дуже дбайливою донькою.

Прізвище цієї родини у Червонограді увіковічнили – одна із шкіл міста отримала назву імені родини Луговських. Саме у цій школі навчався Юрій, і саме на ній раніше була розміщена меморіальна дошка, присвячена мужньому захиснику.

Але це не єдина пам'ять про Луговських, яка залишиться у Червонограді – влада міста пообіцяла виконати прохання Наталії, яке та висловила ще за життя – назвати іменем сина одну з вулиць цього населеного пункту.

Наталія живе у спогадах і світлинах, у пам’яті друзів, які точно ніколи не забудуть надзвичайної, сильної жінки, котра все життя намагалась допомогти тим, хто поруч, яка була енергійною, завжди доброю і розсудливою, незламним патріотом своєї країни.

«Це була героїчна Жінка, найкраща Мама і щаслива Бабуся», - зазначила її знайома Ольга Тимошенко.

Вічна пам'ять!

Фото: Фейсбук-сторінка Наталія Луговська, Фейсбук-сторінка Тетяни Ластович, Новинарня, сайт «Ехо Червонограда»