«Тричі зі смертю розминулися»: як воюють бійці 128-ї гірсько-штурмової бригади

Вони вже добре вивчили запорізькі степи, хоча більшість із них у цій частині нашої країни до 2022-го року жодного разу не бували. Йдеться про бійців 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, які брали участь у визволені Херсонщини, а зараз також тримають оборону на Запорізькій ділянці фронту. Журналісти Укрінформу зустрілись із військовими одного з артилерійських підрозділів. Попри чималий бойовий досвід, вони не втрачають можливостей покращити навички чи здобути нові знання керування дронами та доводять до автоматизму роботу зі 120-мм мінометом американського виробництва. Тож військових ми застали саме під час занять.

«ПЕРЕМОГТИ ЗАВДЯКИ ГРАМОТНИМ ДІЯМ»

Головний сержант взводу Богдан із позивним «Ворон» каже, що навчатися треба постійно, «щоби руки не забували і зброя не іржавіла».

Із ним підходимо до міномета, який військові між собою називають «американцем».

- Це – 120-й міномет. У комплект до нього входить «Хамер». Бойове хрещення він пройшов уже в нашому підрозділі, коли були під Соледаром, а працювати на ньому ми навчались у Німеччині, – розповідає «Ворон».

«Американець» у використанні значно зручніший, якщо порівнювати, наприклад, із радянським аналогом. Серед плюсів військові називають зручну шкалу, приціл, меншу вагу і те, що міни підходять різні.

- Що з нього можна вразити? – уточнюю.

- Від 82-мм до 120-мм мінометів, також використовується для знищення фортифікаційних споруд, окопів на першій та другій лініях фронту. Дуже зручно знищувати ворожі укріплення. Ми вразили БТ-ЛБ (багатоцільовий транспортер-тягач легкий броньований – ред.) з екіпажем та боєприпасами, – каже боєць.

У той же час, він додає: нині дуже сильно відчувається перевага ворога у кількості дронів.

- У ворога більше аеророзвідки. Хоча в них і на початку повномасштабної війни була перевага по «Орланах», але це – інша система комунікації, значно довша. А от зараз вони дуже швидко почали реагувати, – зауважує  співрозмовник.

- Як же тоді їх перемогти, враховуючи це численне повітряне «військо»? – запитую.

- Ми можемо перемогти завдяки грамотним діям, бо людей у нас немає стільки, скільки є у них. Так само, як немає й стільки дронів, – відповідає.

Його побратим, аеророзвідник на псевдо «Фаза», додає: нашій армії треба більше боєприпасів і дронів, інакше – ніяк.

- У них по посадках трупи валяються і вони їх не забирають, а у нас хлопці тіла загиблих намагаються забрати у будь-який спосіб, – каже оператор дрону.

Підкреслює: противник використовує так звані «мʼясні штурми», бо геть не цінує людське життя.

БАТЬКО Й СИН

«Фаза» родом зі Жмеринки, разом із дружиною виховує 13 дітей.

- Усі – прийомні. Це дитячий будинок сімейного типу. Своїх дітей немає, – говорить чоловік.

У війську він був і під час АТО – в 2016-му році, потім один із його синів –  Михайло – підписав контракт. Це було 1 вересня 2021 року, а 29 вересня так само вчинив і «Фаза».

- Чесно скажу, що відмовляв його. Коли ми стояли з ним перед воротами військової частини, я казав: якщо ти зайдеш у них, то назад путі не буде. Він подивився на мене і пішов, – розповідає боєць.

Інші його діти нині вдома. Наймолодшому вихованцю – 12 років. Як виявилось, до війни «Фаза» був тренером із греко-римської боротьби і зараз він дуже пишається, що один з його прийомних синів – рідний брат Михайла – є членом збірної України з цього виду спорту.

Михайло служить разом із батьком в одному підрозділі. Обидва розповідають: знали, що велика війна буде, «у повітрі відчувалось якесь нагнітання».

- Легше бути на війні, коли разом. Спину прикриваємо один одному. Так надійніше. Я в ньому впевнений на 100%, – каже «Фаза» про сина.

Михайло – не дуже говіркий. Додає, що мріяв бути офіцером із дитинства.

Прошу їх пригадати найважчий день, який пережили на війні.

Кажуть, що це були перші дні після повномасштабного вторгнення, зокрема, називають дату 27 лютого.

«ЧУДОМ НІКОГО НЕ ВБИЛО»

- Подзвонив мені Міша і каже: вибач, якщо що. Нам пи@ец. Він тоді був у Десні. А потім два дні не виходив на зв'язок. Я ті два дні не спав. Через дві доби син пише: “пи@ец пройшов мимо, – згадує боєць.

У той момент “Фаза” разом із побратимами перебували на позиціях, де, за словами бійця, «теж було напружено».

Питаю у Михайла, що ж за «пи@ец» тоді стався.

- Наступали орки, а ми оборонялися. З літака десант спускався. Ми по них стріляти почали. Нас було не дуже багато – 40 чоловік, а “зустріли” тоді десь 200 десантників, – відповідає хлопець.

«Фаза» зізнається: нині – набагато важче, аніж під час АТО/ООС.

- На Херсонському напрямку ми три рази зі смертю розминулися. Перед нами їхала машина і буквально метрів за десять – “приход”. Машина через клуби диму проскакувала. Потім нас, мабуть, із дрона вороги побачили, бо ми тільки третю міну відпрацювали, я свій дрон підняв, почав коригувати вогонь і по нам – приход. Метрів сім-вісім від нас. Чудом нікого не вбило. Чудом. Мені осколок прилетів у ногу, але лише синець залишився, а ногу не пробило. Штани пробило, я відчув, що запекло, рукою мацаю, не мокре. Думаю, що за фігня, а з дірки в штанях випадає осколок, – говорить боєць.

Під час служби в АТО він був командиром міномета. Тож нині може працювати і як оператор дрону, і як мінометник. Треба лише постійно свої знання та навички підкріплювати, зауважує.

УМІТИ ЧИТАТИ КАРТИ

«Фаза» за освітою – викладач географії. Зауважує, що освіта допомогла йому легко опанувати керування дроном.

- Я швидко знаходжу місцевість, яку бачу на карті. Взагалі гарно орієнтуюсь по картам. Я не дивлюсь карту, а читаю її. Тому став оператором дрона, – ділиться він.

- Ці додаткові “очі” дозволяють вам бачити більше, ніж іншим. Що вас особисто вразило?, – питаю у бійця.

Він кілька хвилин думає. Потім розповідає, що бачить із дрону лінії оборони противника, їх – п’ять, і кожна захоплена посадка – це цілий мурашник, де через кожні 100 метрів розташований ворожий бункер.

- Не знаю, що ними керує. Але по них “працюють” наші підрозділи і буквально через п'ять-десять хвилин вони знову вилазять. Ніби їх там – безкінечна кількість. Бахнув по ним, вони по норках порозбігалися, нікого не видно. Пройшло п'ять хвилин – знову копошаться. Їм пофіг. Найгірше, що в них дуже багато дронів. У рази більше, ніж у нас.  FPV-дронами вони замучили, що капець, – відповідає боєць.

Військові кажуть, що дрони – це повітряне військо, яке втрачається і  рятує життя війську наземному. У підрозділі не приховують, що вже втратили з десяток дронів. Військові дякують волонтерам за допомогу. Говорять: ті і дрони купують, і авто передають. Правда, ремонтують авто бійці уже за власні гроші.

РОСІЯ – ЯК МАНІЯК, ЯКИЙ НЕ МОЖЕ БЕЗ КРОВІ

Маскування – головне на фронті. Це – перша броня, бо якщо тебе не бачать, значить, по тобі не стріляють. Чоловіки розповідають: поки позицію добряче не підготують, працювати не починають. Про те, що на фронті треба мати гарну броню, військові знають, як ніхто. Бо кожен втрачав побратима, друга чи близьку людину.

Поки говоримо, “Фаза” кілька разів згадав про свого колишнього командира на позивний “Дикий”. Йому було 22 роки, він загинув у боях поблизу Сєвєродонецька.

- Важко… Коли загинув “Дикий”,  то мене наче контузило. Дуже талановита людина, але, на жаль, уже немає. “Дикий” – то вогонь був, пацанюра. Не вистачає мені його. Ми з ним дружили сильно. На бойових позиціях працювали разом. Він так себе поводив, що соромно було сачкувати, – каже чоловік.

“Фаза” не дуже любить розповідати про пережиті на війні ситуації. Каже: коли приїжджає додому і знайомі, які не у війську, питають, що і як, то говорить мало.

- Цей запах тротила, ці вибухи, коли в тобі все підпригує… Це не пояснити. Коли додому приїжджаємо, то перші чотири дні – справжня параноя. На вулицю не можна вийти, щоб у небо не глянути. Потім трошки відпускає, – розповідає боєць.

Він пояснює, що на фронті за ним та його побратимами не раз полювали ворожі дрони зі “скидами”. Бійці говорять, що по ним постійно щось “прилітає”, відчуття – не з кращих, але пощастило вберегтися.

“Фаза” розповідає: є настільки важкі бої, що навіть повітря стає “страшним, чорним, липким”. Буває й таке, що страху не можна позбутись.

- На одній із ділянок фронту ми працювали кочующим мінометом. Спочатку все на адреналіні було. Багато орків “накрошили”. Коли машиною їдеш, а позаду – вибухи, то спочатку адреналін… А потім починаєш аналізувати, що і як сталося. От тоді стає страшно, – зауважує чоловік.

Запитала у військового, про що він мріє. Хоча відповідь була очевидною. «Фаза» сказав, що понад усе хоче, аби скоріше закінчилась війна.

- Скоріше – це коли? – уточнюю.

- 2024-й рік. Майбутнє – як у тумані. Ми не маємо стільки боєприпасів, як хотілося б. Західні партнери повинні зрозуміти, що Росія на Україні точно не зупиниться, – каже він.

Зауважує: помилково думати, що «ворог візьме щось – і все».

- Це все одно, що маніяку, який без крові не може, дати ногу, аби він відчепився, – додає боєць. – Та він ногою не обійдеться. Забере все. У них  така політика в країні, що виховують маніяків. Усі ж ми знаємо, що вагнерівців росіяни виправдовують і ті проводять у школах «уроки мужності». У нас на цій війні гинуть найкращі, а в них – найгірші.

Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка