Пам'яті старшого сапера Сергія Балака (позивний «Морячок»)

Пам'яті старшого сапера Сергія Балака (позивний «Морячок»)

Хвилина мовчання
Укрінформ
Чоловік пішов воювати разом із сином та племінником і загинув під час виконання бойового завдання під Кліщіївкою на Донеччині

Сергій Балака захищав Україну з 2015 року. Водночас служив і його син Денис, який перебував на першій лінії оборони Маріупольського напрямку.

"Згодом хлопці демобілізувалися й повернулися в рідне село. Однак, за кілька днів до повномасштабної війни їх викликали до військкомату й направили до Звенигородського батальйону територіальної оборони разом із моїм сином та Сергієвим племінником Артемом. Сергій одразу сказав: “Я хлопців не покину, робіть так, щоби ми служили разом", - розповідає теща чоловіка Неля Брижко.

Сергій народився у 1975 році в селі Заліське Тальнівського району Черкаської області. Вивчився на електрика у Козацькому професійно-технічному училищі. Військову службу чоловік проходив у Керчі (звідси й позивний "Морячок").

Із 2005 року Сергій працював завгоспом школи в с. Кобринове, виконував усю господарську роботу.

"Захопився ремонтами, бо все умів: цеглу класти, плитку, ремонтувати водопровідні крани, будував печі, не кажучи вже про електрику. І що головне – нікому в селі не відмовляв. Усі знали, що має золоті руки, до нього завжди була черга з клієнтів. Навіть зараз, коли йду селом, люди спиняють і показують – оце Серьожка робив! Плюс до цього мав дуже позитивний характер – завжди жартував. Односельцям було вдвічі приємніше його запрошувати, – згадує  пані Неля.

Новосформовану Звенигородську тероборону спочатку хотіли направити на допомогу Чернігову, але місто вже було наполовину оточене. Тому хлопців відправили до кордону із  Придністров’ям. Із квітня 2023 року частина у складі 118-ї бригади звільняла Донеччину, ведучи наступальні бої в районі окупованого Бахмута. Сергій виконував обов‘язки старшого сапера відділення інженерно-саперного взводу. 

"9 липня Сергієві виповнилося 48 років, а вже через місяць він загинув біля Кліщіївки. Росіяни вели безперервні артилерійські обстріли. Того дня мій Артем був біля нього, а його син Денис – на іншій ділянці. Від розриву снаряда Серьожку поранило, він помер. Хлопці намагалися витягнути його тіло того ж дня, але ворог крив артилерією так сильно, що ні вони, ні евакуаційна бригада не змогли дістатися. Лише у вересні тіло Сергія Балаки змогли забрати й вивезти на експертизу ДНК у Львів", - розповідає жінка.

14 жовтня захисника провели в останню путь у Кобриновому.

У Сергія залишилися мама, сестри Любов та Людмила, дружина Інна, сини Денис і Назар.  

Вічна пам'ять Герою!

Фото з відкритих джерел

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-