Пам’яті санінструктора Євгенія Козія (позивний «Пілюля»)

Євгенія Козія поховали 3 жовтня 2023 року в Южноукраїнську на Миколаївщині - через півтора року після загибелі в Маріуполі. Його тіло повернули додому у межах обміну. Увесь цей час рідні та друзі сподівалися, що чоловік перебуває у полоні і невдовзі дасть про себе знати. Але дива не сталося...

Євгеній народився 21 липня 1976 року в селищі Березнегувате Баштанського району Миколаївської області. Коли йому було 9 років, померла мама. Батько багато працював, щоб поставити на ноги двох синів. Тому хлопчика здебільшого виховували бабуся та старший брат. Євгеній закінчив професійний ліцей, здобув спеціальність тракториста. У 1998 році переїхав до Южноукраїнська, звідки була родом його дружина. У подружжя народилися двоє дітей - донька Аліна та син Артем.

Чоловік працював водієм, монтажником, слюсарем. Мав хист до ремонту техніки. А ще був романтиком і дуже любив свою родину.

Племінниця Євгенія, Ілона, розповідає, що влітку 2015 року він уклав контракт і поїхав захищати Україну на схід, був у найгарячіших точках. Мав чимало різних нагород та відзнак, серед яких медалі «За участь у боях на Світлодарській дузі», «За оборону Маріуполя». Але одного разу, коли Євгеній був на службі, його будинок пограбували. Винесли все цінне, навіть батареї опалення. Не погребували і нагородами Героя. Військовий хотів їх відновити, але не встиг.

Велика війна застала Євгенія вдома. Вже наступного дня, 25 лютого, він, не вагаючись, підписав контракт із 36-ю окремою бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, яка однією з перших стала на захист Маріуполя. Його брат, Олександр, проводжаючи Євгенія на фронт, дуже хвилювався. Але той відповів: «Не переживай, брате, ми швидко їх розіб’ємо і я повернусь».

Втім, не судилося. Разом із побратимами він майже одразу опинився в самому пеклі – в районі металургійного комбінату «Азовсталь». Вже 2 березня 2022 року Євгеній перестав виходити на зв'язок.

«Ми не знали, що з ним щось сталося, і продовжували шукати, писали скрізь, телефонували… І лише у серпні цього року прийшло повідомлення про те, що аналіз ДНК його доньки співпав з тілом військового, яке обміняли. Згодом зі слів звільненої з російського полону начальниці медичної служби 501-го окремого батальйону 36-ї бригади морської піхоти Мар’яни Мамонової ми дізналися, що санітарний інструктор із позивним «Пілюля» Євгеній Козій в бою за Маріуполь отримав поранення, несумісне з життям. Це сталося 28 березня 2022 року. Ця дата і зафіксована як день його смерті», - продовжує свою розповідь Ілона.

За її словами, зараз чимало побратимів Євгенія ще у полоні. Родина чекає на їх повернення і сподівається дізнатися більше про останні дні його життя.

Жінка каже, що з дядьком останніми роками бачилися не часто, бо той брав участь в АТО/ООС. Мав поранення та контузії, тому, коли повертався додому на відпочинок, намагався відновити здоров’я. Йому пропонували оформити інвалідність, але він навідріз відмовився і, підлікувавшись, знову повернувся у стрій.

«У мене безліч спогадів, повʼязаних із Женею. "Наташа, ти прислала пʼятдесят пар рукавиць, а у мене двісті бійців - як же мені поділить їх?" Кришталево чистий і порядний. Медик, який не боявся сказати правду у вічі вищому командуванню.

Це йому я слала ліки і теплі речі, а він радів, як дитина, бо "хлопці тепер будуть менше боліти". Це він присилав мені багато смішних життєвих фотозвітів, над якими ми реготали...

Це Женя придумав зробити сюрприз на Миколая діткам 6-А класу Скадовська. Він перерахував мені гроші, а я поїхала, купила різних солодощів і завезла у школу...

Ми збиралися зустрітися. "Я купив машину і тепер обовʼязково приїду до тебе познайомитися..." - написала у Фейсбуці волонтерка Наталія Кабаровська. 

Варто зазначити, що Маріуполь став для родини Козій знаково-трагічним. Адже тут обірвалося життя не лише Євгенія, а і його сина Артема. 10 червня 2020 року 18-річний хлопець вступив на військову службу за контрактом і вирушив на фронт. 21 липня того ж року - в день народження свого батька - він помер у мобільному шпиталі Маріуполя від чисельних поранень, яких зазнав під час обстрілу.

Лікарі понад сім годин боролися за життя морпіха — але марно. Тому коли почалася велика війна, Євгеній попросився до бригади, де служив його син. Хотів помститися ворогам за смерть найріднішої людини. Він казав: «Я або до Перемоги, або до кінця!»

Тепер обидва герої – батько та син - спочивають на Алеї Слави в Южноукраїнську на Миколаївщині.

Рідні та друзі звернулися до Президента України з петицією щодо присвоєння Євгенію Козію почесного звання Героя України (посмертно). Наразі її підписали вже майже 18 тисяч людей. Збір підписів триває. 

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Козій, Южноукраїнська міська рада