Пам’яті воїна, волонтера й педагога Віталія Доброжана
Віталій Доброжан загинув 4 червня 2023 року лише за 15 кілометрів від рідного Рубіжного на Луганщині. Про це його донька Катерина повідомила 5 червня.
«Віталій був добре відомий у нашому місті завдяки своїй твердій проукраїнській позиції та громадській діяльності з патріотичного виховання рубіжанських дітей та молоді. До повномасштабного російського вторгнення як волонтер займався військово-патріотичним вихованням молоді Луганської області, організовував вишколи, на яких виступав як інструктор. Вихованці обожнювали Віталія, звали його «Добрік», для них він був взірцем справжнього чоловіка, старшого товариша, доброго і водночас справедливого. Рубіжанські дітлахи з нетерпінням чекали тих зборів-вишколів, які проводив для них «Добрік» у Кремінських лісах, а також возив наших дітей до Карпат, знайомив їх з неосяжними красотами України», - написала у Фейсбуці Рубіжанська міська військова адміністрація.
Коли у 2014 році владу на Луганщині захопили т. зв. «сепаратисти», Віталій не міг не зіткнутися з ними. 1 червня озброєні злочинці увірвались до його будинку й вивезли до буцегарні в будівлю Луганської СБУ, на той момент вже захоплену бойовиками. Йому закидали діяльність у військово-патріотичному гуртку для дітей та роботу в громадській організації «Ніхто крім нас». 20 днів тривали знущання, погрози, катування, але чоловік не зрадив поглядам, не зламався і покалічений повернувся додому з іще більшим бажанням протистояти «руському міру».
Після звільнення Рубіжного у липні того ж року Віталій та його однодумці продовжили роботу з молоддю. Разом із українськими військовими, учасниками АТО/ООС проводили різноманітні патріотичні заходи, заохочували дітей та молодь до занять спортом. Він їздив на евакуацію поранених, співпрацював з декількома військовими частинами як інструктор з тактичної медицини. А після початку повномасштабного вторгнення чоловік вивіз родину до Дніпра, деякий час займався викладанням на курсах з тактичної медицини – і згодом пішов захищати Україну від російських загарбників. Отримав поранення, після одужання повернувся на фронт – але невдовзі загинув.
До речі, коли Москва розпочала широкомасштабне вторгнення в лютому 2022-го року, то його будинок у Рубіжному підірвали. Вороги не змогли пробачити йому його проукраїнську позицію і мстилися у будь-який спосіб.
Його друг Сергій написав на звістку про загибель Віталія такі слова: «Сумна новина. Загинув, захищаючи Україну, побратим, справжній бандерівець та Патріот з великої літери Віталій Доброжан... Друже, ти виховав десятки, а може і сотні дітлахів та поселив в їх серцях любов до України, більшість з яких вже виросли і зараз боронять Україну від мокшанської орди... Ніколи не забуду твої слова: «Я руській за національністю, але я хочу, щоб мої діти з гордістю казали, що вони Українці». Тому і називали ми поміж собою тебе «російськомовним бандерівцем... Ти пройшов викрадення зрадниками у 2014 році за проукраїнську позицію та тортури в підвалі лугандонського МГБ, де шість разів виводили на розстріл, але Свята Покрова тебе вберегла... Ти ніколи «не включав задню», і не був шакалом, а навпаки був справжнім вовком. Ти готовий був спасати та берегти життя інших та навчив цьому сотні дітей та військовослужбовців. Маю за честь казати, що знав тебе особисто, що сиділи за одним столом, що могли говорити відкрито... Ти був справжнім, Друже.... Спочивай з миром... Вічна Слава тобі, Герою!».
На прохання Укрінформу згадати про загиблого Героя охоче відгукнувся начальник Управління молоді та спорту Луганської обласної військової адміністрації Антон Волохов:
– По-перше, це патріотична людина. По-друге, це людина, яка пройшла тортури в підвалі захопленого сепаратистами Управління СБУ в Луганську влітку 2014 року і не здалася. Весь свій досвід, усі свої знання він передавав молодому поколінню, дітям. Ми з ним дуже плідно співпрацювали – це була громадська організація, яка координувала свою діяльність з нашим Молодіжним центром, з нашим Управлінням. Він організовував табори для підлітків, опікувався дітьми в рамках військово-патріотичного виховання. Давав їм навички з першою медичної допомоги, з військово-польової медицини. Дітям це було дуже цікаво – а нам цікаво було з ним співпрацювати, бо він багато знав і вмів у цих сферах.
Я з ним спілкувався досить часто. Це була добра й чуйна людина. А одночасно, коли це стосувалось його підопічних – він умів бути переконливим, я б навіть сказав – настирним. Взагалі – крутий мужик. Він з перших днів повномасштабної навали пішов воювати і, на жаль, загинув. Для нас, нашого Управління це – справжня трагедія.
– З Віталієм ми познайомилися у 2015 році через батальйон «Луганськ-1», де я служив і який патронував вишкіл дітей у Кремінських лісах. Доброжан (ВДВешник) з Рубіжного та його товариш Сергій Бондар («Афганець») із Сєвєродонецька виявилися тими небайдужими, що почали опікуватися дітлахами, яким батьки не могли приділити достатньо уваги у літній період. Це трохи нагадувало «Зарницу» радянських часів, тільки діти перебували в таборі як мінімум цілий місяць – і з українським патріотичним вихованням. На рівні держави було започаткована програма «Джура», от тільки на Луганщині вона не впроваджувалася.
Мене, як педагога, цей ентузіазм не-фахівців приємно здивував. А коли я побував декілька разів у цих таборах (часто з ночівлею) – побачив щиру любов до дітей, подвижництво, відданість справі виховання і головне - задоволення дітвори. Там було усе для відпочинку, навчання, тренування, військового вишколу, оздоровлення. Ще зі студентських років, набуваючи професії вчителя історії і методиста з виховання, я кожного літа працював в оздоровчих дитячих таборах вожатим і вихователем. Так от у мене не було жодного зауваження з організації і методики їхньої роботи. Окрім цього, і Віталій, і Сергій були дуже комунікативними, і ми одразу подружилися. Можливо, це було єдністю у сприйнятті дійсності.
Потім з Віталієм ми перетиналися на різних заходах. Я організовував поїздку генералів до дітей, делегації бійців батальйону з виставкою техніки і зброї, подарунками. Привозив журналістів, умовляв керівництво області прийняти цей вишкіл як педагогічний факт і включити його в обласну програму виховання. Дещо вдалося домогтися: цей вишкіл набув загальноукраїнського значення, і в Кремінські ліси приїздили діти звідусіль. Окрім цього, з Віталієм і Сергієм ми зустрічалися і у приватних справах. Не мав би він загинути, бо таких людей на Луганщині, що так турбувалися за її майбутнє, і так було обмаль, - згадує побратим Віталія Валентин Ткалич, який воював у батальйоні «Айдар» і батальйоні поліції особливого призначення «Луганськ-1».
Віталія Доброжана поховали 7 червня на Алеї Слави у Білій Церкві.
У нього залишилася дружина та діти.
Вічна слава і шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Доброжан
