Пам’яті філософа та добровольця, кулеметника Євгена Гулевича

«Пам'ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо», - це останній допис Євгена Гулевича в соцмережах, який згодом процитує у вірші-реквіємі відома поетеса Ірина Старовойт.

Близькі та друзі згадують Євгена, як людину-відчайдуха, затятого Дон Кіхота у боротьбі з бюрократичними вітряками і водночас відкритого до світу, спокійного, замисленого, доброго, щирого і талановитого генератора ідей.

Таким він був із самого дитинства. Народився Євген Гулевич 1975 року в Калуші на Франківщині.

Батько працював будівельником, мати – інженером, а хлопця найбільше вабили книги.

Як пригадував старший брат Кирило Гулевич, Євгена важко було побачити без книги в руках:

«Вдома була велика бібліотека, яку Євген лише примножував. Читав він завжди «запоєм». Вже тоді, в шкільному віці, почав напрацьовувати свій унікальний і впізнаваний текстовий виклад. Тому, коли настав час обирати професію, вирішив учитися на журналіста. І вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка».

Після закінчення факультету журналістики Євген Гулевич почав працювати журналістом у міжнародному відділі львівської газети «Поступ». Але переклад світових новин не дуже його вабив, а більше цікавили суспільні явища і процеси. Тому згодом Гулевич здобув ступінь магістра культурології. У період із 2010 по 2015 роки був директором Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка, де створювали та проводили різноманітні інтелектуальні проєкти, філософські зустрічі, розмови й подкасти. Євген випустив у життя безліч культурних та критичних статей, переклав роман Рея Бредбері «Щось лихе насуває». Став головним редактором українського видання «Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті» Рафаеля Шактера.

«Євген Гулевич був одним із найкращих наукових редакторів України. Він перетворював слова на змісти, було надзвичайно спостерігати як текст стає цілісним під егідою його роботи. Пан Євген був ерудованою людиною», - написала Віра Правило, яка працювала разом із ним над перекладом атласу.

Шукаючи нові сенси та істини, Євген постійно пробував себе в нових видах діяльності, вивчаючи зміст та форму, долучався та організовував різноманітні проєкти, серед них – «Свято музики», My future heritage, Pinzel AR, у 2019 році, разом із Павлом Гудімовим, став співтворцем масштабного виставкового проєкту «Ангели». Тоді ж приєднався до команди документального фільму  «Випчина. Село одного дня», про найвисокогірніше село українських Карпат, покинуте людьми.

«У цьому фільмі Євген генерував ідеї. Але я бачив, що йому тісно виключно в форматі гуманітарного кіно. Він хотів на основі цього проєкту створити новий, цілу платформу, де б можна було залучати різноманітних митців і творців», - згадує Юрій Калиняк.

Відтак, стає співкуратором міжнародної міждисциплінарної (не)резиденції «Суміжність» – трансдисциплінарної резиденції для художників і дослідників, які працюють із технологіями, новими медіа та громадськими місцями.

Повномасштабне російське вторгнення Євген Гулевич зустрів у Калуші, де доглядав за хворою матір’ю. І абсолютно неочікувано для родичів та друзів через кілька днів став добровольцем і відправився боронити Україну.

«Він просто не міг дивитися на те, що відбувається, читати оці всі новини. Ми спершу пішли з ним в тероборону, але там було все забито. І він майже відразу сам пішов у військкомат і записався в Десантно-штурмові війська ЗСУ – 46-ту окрему аеромобільну бригаду. Після вишколу став кулеметником – оперував німецьким MG-3», – розповідав брат Кирило.

Воюючи, Євген двічі отримував поранення на Херсонському напрямку та після лікування і реабілітації, яку проходив у Львові, знову повертався на фронт.

«Євген Гулевич, дослідник, інтелектуал, філософ, редактор і автор, відважний воїн і затятий чоловік, загинув у бою під Бахмутом 31 грудня 2022 року. Від учора ми можемо говорити про це доконано, маючи офіційне підтвердження. Досі зберігалася крихітна, але чіпка надія, що страшна новина «зник безвісти при виконанні бойового завдання , яка надійшла нам на сампочатку цього року, не остаточна», - написав родич, гобоїст Львівської опери Юрій Хвостов.

Через постійні обстріли тіло вдалося забрати лише наприкінці березня і, як з’ясувалося, Герой загинув від кулі ворожого снайпера. Поховали Євгена Гулевича 10 квітня 2023 року на Личаківському цвинтарі у Львові.

Щоб пам'ять про Гулевича передати прийдешнім поколінням, колеги та друзі хочуть заснувати премію його імені за майстерність володіння словом. Також планують оцифрувати літературний та перекладацький спадок філософа.

 «Ми зараз всі поділяємо те, що спільно віддаємо, кожний і кожна по-своєму, дуже по-різному. Війна згуртовує без винятку… Тож не забуваймо посеред гострого болю, розпачу, пустки, люті чи сліз прихилятися довірливо до оцього великого чуття єдності, яке каже, що все буде добре!», - писав Євген Гулевич 17 березня 2022 р.

Фото: Фейсбук Євгена Гулевича