Бойові парамедики: витягти поранених і довезти живими

Бойові парамедики: витягти поранених і довезти живими

Репортаж
Укрінформ
Пара, яка під обстрілами вивозить з лінії зіткнення поранених бійців, не рахує врятованих життів – кажуть, погана прикмета

"Таті" й "Пума" – парамедики, які рятують життя українським військовим, а в перервах між бойовими виїздами навчають тактичній медицині бійців територіальної оборони м. Дніпро.

На полігоні, де ми зустрілися, багатолюдно та гучно. Поки одні підрозділи долають смугу перешкод, яка, за словами інструкторів, максимально наближена до реальних умов на фронті, інші – опановують такмед. На війні бійці мають уміти надати допомогу не лише самим собі, а й своїм побратимам, поки до них не доїде евакуаційна бригада.

1
Назофарингіальна трубка

ЗМУСИТИ ДИХАТИ

Сорокасемирічна Тетяна із позивним "Таті" говорить про себе, що вона – той бойовий медик, який виносить хлопців з окопів.

- З 2014 року волонтерила, а зараз я парамедик. Маю життєвий досвід, і тому я тут, – каже Тетяна.

За кілька хвилин до нашого спілкування вона показувала, як правильно ставити назофарингіальну трубку. Заняття, м'яко кажучи, неприємне. Хлопці неохоче погоджуються виконувати роль "манекена". Від одного лише спостереження за тим, як трубку запихають до носа, декому стає зле. Але "Таті" непохитна: кожен має відпрацювати на практиці (і не один раз) та зрозуміти принцип роботи цієї "чарівної" трубки.

- Уявімо ситуацію: військовий без свідомості, в нього набряк язик, закриті дихальні шляхи. Для того, аби він не захлинувся чи не задихнувся, ставиться назофарингіальна трубка. Вона допомагає людині дихати, й у бійця буде приблизно 30-40 хвилин, поки за ним приїде евакобригада, – пояснює вона.

Трубка в її руках, на перший погляд, не здається чимось життєво корисним на фронті. Але медикиня пояснює, що у кількох випадках завдяки такій маленькій трубочці вдалося врятувати життя. Пригадує ситуацію, як у серпні минулого року одному з військових внаслідок обстрілу перебило руку та ногу. Побратими наклали турнікети, але хлопець не дихав.

- У нього обличчя було в крові, він не відповідав на запитання. Ми перебували під обстрілами, і його треба було якось "включити". Лік ішов на секунди. Дивлячись на нього, я бачила колір смерті. Він був білий, але на перший погляд не мав аж таких пошкоджень, від яких би мав утратити свідомість. Коли я вставляла йому трубку в ніс, то помітила, що у нього в роті багато крові. Вже коли його привезли до шпиталю, то дізналися, що у нього в роті був уламок, – розповідає "Таті".

Так могло статися через те, що військові, аби уникнути контузії, під час ворожих атак закривають вуха та відкривають рота. Ймовірно, саме в такий момент один із уламків і залетів.

Колега Тетяни на позивний "Пума", водій медичного автобуса, також пам'ятає цей випадок і вважає одним з найважчих.

- Хлопець живий саме завдяки Тані, – каже.

Того військового парамедики охрестили жартома "роззявою". Якщо ж без жартів, то кажуть: такого в жодних інструкціях чи книжках не зустрінеш. Тому цю трубку важливо вміти ставити – швидко і, головне, правильно.

ПОЛЮВАННЯ НА "ПУМУ"

Питаю у Тані, що за життєвий досвід дозволив їй проводити такі маніпуляції. Виявляється, що набула його після народження дитини, коли потрапила з малечею до реанімації.

Вже у 2015 році вона закінчила спеціальні курси. Коли ж почалась повномасштабна війна, не вагаючись пішла добровольцем. Скількох хлопців винесла з окопів та врятувала – не рахує, каже, прикмета нехороша.

“Таті” зізнається, що кожен їхній виїзд на поле бою – то страшенний ризик, бо ворог полює на медиків. Більше того, російські військові полюють саме за "Пумою".

- Екстремальні ситуації часто бувають. По нашій машині евакуації постійно цілять російські військові. Були перехоплення – чули, що вони "Пуму" намагаються вполювати. Ще в 2015 році 15 тисяч доларів за мене давали. Зараз ставка зросла, – говорить водій.

Він розуміє, як багато залежить від його маневреності та вправності. Каже, що на позиціях їздить досить швидко – 80 км.

- Коли їдемо до поранених, то я не думаю за своє життя, не думаю, що з машиною буде. Головне – евакуювати бійців і "звалити" швидко від будь-яких снарядів. Звісно, машину шкода, часто в ремонті, але що робити? Життя хлопців – найважливіше, – розповідає "Пума".

Машину, на якій "Таті" й "Пума" працюють зараз, подарували волонтери близько 7 місяців тому. Привезли її з Данії. Коли обирали, то радилися з парамедиками. Купили саме цю, бо вона витривала, висока, зручна для позицій.

За цей час на ній уже змінили понад 20 коліс, зате всіх хлопців довезли до стабілізаційних пунктів.

"Таті"

ВЕСІЛЛЯ НЕ НА ЧАСІ?

Раніше, в 2015 році, "Пума" був механіком-водієм БМП в підрозділі "Айдар". Після повномасштабного вторгнення повернувся до війська добровольцем, потрапив в один підрозділ з Тетяною. Каже, що жінка йому дуже сподобалась.

- Ми з "Таті" не лише команда. У нас стосунки. Вона бойова, на собі поранених хлопців носить по 130 кг. Її поважають. Ніколи не думав, що знайду кохану жінку на війні. За неї переживаю дуже. Я маю досвід бойовий, вона мене слухає, – говорить чоловік.

Він розповідає, як під час одного з крайніх виїздів по них стріляв ворожий снайпер.

- Виїзд був надскладним. Ми приїхали на позиції, і по нашій посадці одразу почали гатити з мінометів, ствольної арти, працював снайпер, кулемети. Ми чекали десь із півгодини, не могли забрати поранених, – розповідає.

- Орки були недалеко від нас – 250 метрів. Гатили по машині з трьох точок, – додає Тетяна.

Вдома на неї чекає дитина. "Пума" також мріє про зустріч зі своїми дітьми: донька живе у Польщі, син – у Черкаській області.

Пума
“Пума”

Пара носить обручки. “Пума” тричі робив пропозицію Тетяні, але кожен раз чув відповідь: "Війна, весілля не на часі".

Але чоловік наполіг, щоби вони бодай просто обмінялись обручками, для нього то дуже важливо. А всі офіційні урочистості будуть уже після перемоги.

Ольга Кудря
Фото Дмитра Смольєнка

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-