Закарпаття — плацдарм для людей, що втікають від російських танків

Закарпаття — плацдарм для людей, що втікають від російських танків

Укрінформ
Як організовують роботу з вимушеними переселенцями

...За день до початку війни, 23 лютого Укрінформ висвітлював пресконференцію голови Закарпатської ОДА, де йшлося про тероборону. Зокрема, ми поцікавилися, чи готується Закарпаття приймати біженців у разі початку воєнних дій. Уявити тоді масштаб цих дій і кількість біженців ніхто навіть не міг, утім ми почули, що влада налагоджує зв'язок із приватним бізнесом (готелі, санаторії) і Закарпаття у разі необхідності зможе прийняти 50 тисяч біженців.

Ця цифра стала реальністю вже на п'ятий день війни. Очевидно, що тепер, коли російські загарбники прицільно обстрілюють житлові квартали українських міст, як це сталося з Харковом, людей у регіоні тільки прибуватиме.

Біженці поселяються, але не затримуються

Офіційно станом на 28 лютого Закарпатська область уже прийняла майже 50 тисяч біженців. Переважна більшість із них кияни, також є багато людей із Харкова, східних областей — Дніпра, Запоріжжя, південних — Одеси, Миколаєва, Херсона.

Як повідомив у коментарі кореспондентові Укрінформу заступник голови Закарпатської ОВА Петро Добромільський, наразі 20 тисяч громадян поселені в об'єктах соціальної інфраструктури (це школи, дитсадки та гуртожитки), близько 30 тисяч знайшли собі житло самі в готелях, садибах зеленого туризму та в приватному секторі області. Він зазначив: попри те, що цифра уже підпирає під раніше заявлені 50 тисяч жителів, наразі в області нема гуманітарної катастрофи.

Петро Добромільський / Фото: Закарпатська ОДА
Петро Добромільський / Фото: Закарпатська ОДА

На Закарпатті працюють гуманітарні штаби (є центральний при Закарпатській ОВА, і також штаби на рівнях Ужгорода та Мукачева, координуються люди й на рівні тергромад), людей забезпечують продуктами та ліками, водою. Заклади харчування в області долучаються до забезпечення людей безкоштовними обідами, місцеве населення підвозить гуманітарку (одяг, спальники, ковдри, ліки, їжу та воду) у волонтерські штаби — так, що час від часу з'являються повідомлення “не несіть, нема куди складати”. На позачерговій сесії Закарпатська обласна рада виділила 16,8 млн гривень за обласною програмою “Турбота” (за нею переважно виділяють кошти на лікування важкохворим закарпатцям), аби забезпечувати переселенців усім необхідним.

- Переважна більшість людей, які приїжджають в область, надовго тут не затримуються. По-перше, за розпорядженням голови Закарпатської ОВА усі чоловіки призовного віку від 18 до 60 років, які прибули в область, повинні впродовж 24 годин стати на облік у найближчому військкомісаріаті та вступити до лав тероборони чи мобілізуватися до ЗСУ. По-друге, більшість із тих, хто приїхав у область, за два-три дні вирішують виїжджати за кордон і виїжджають із тих об'єктів, де вони заселилися. Тому цифра біженців міняється щодня, одні прибувають — інші їдуть далі, - каже Добромільський.

Відтак, область стала таким собі хабом для “тимчасової перетримки” перед довготривалим штурмом кордону.

В області намагаються перерозподілили потоки на кордонах, поки що не вдається

А штурм кордону наразі справді довготривалий — стояти в чергах на будь-якому КПП по усій лінії закарпатського кордону з країнами ЄС треба понад добу, а часом і дві. Трохи менший трафік наразі хіба ще на ділянці румунського кордону.

Хоча й шлях на саме Закарпаття, якщо виїжджати з міст на власному авто, також не з легких — добиратися часом треба понад дві доби, а на блокпостах, які поставлені на всіх в'їздах в область на перевалах, у чергах також доведеться постояти з пів доби. Хоча в перші дні таке спостерігалося тільки по трасі Київ-Чоп, але нині трафік сильний також і на трасі Н-09 Мукачево-Рогатин, і на Н-13 Самбір-Ужгород.

Роман Молдавчук
Роман Молдавчук

- Розподілити ці потоки ми не можемо, тому що трафік дуже сильний на  всіх напрямках, тому їдуть усюди, але потихеньку, - каже в коментарі Укрінформу начальник управління інформаційної діяльності Закарпатської ОВА Роман Молдавчук. - Утім, зараз маємо дві найбільш завантажені точки в цьому трафіку. Це КПП “Ужгород” на словацькому кордоні (тут пропускають за кордон тих осіб, у кого зі собою є тільки внутрішні паспорти) та залізничний пункт на кордоні в місті Чоп, звідки курсують поїзди для вимушених переселенців до Угорщини та Чехії. І якщо для КПП “Ужгород”, на якому завжди великий трафік, з цим іще якось справляються — є смуга для авто, для автобусів та люди йдуть пішо, координатори забезпечують логістику для харчування та гігієни людей у чергах, то залізнична станція “Чоп пасажирський” не витримує тих 2 тисяч людей, які там перебували, наприклад, 28 лютого в очікуванні поїздів, - каже він.

Відтак, в області зараз працюють над тим, аби якось перерозподілити ці потоки на кордоні. Цьому має допомогти ініціатива, за якою на угорському кордоні також пропускатимуть українців за внутрішніми паспортами. Адже якщо порівняти трафіки — то на КПП Ужгород сьогодні 1000 машин, а на “Тисі”, що майже поруч на угорському кордоні в той самий час 120 автівок. Наразі, як пояснили кореспондентові Укрінформу в пресслужбі Чопського прикордонного загону, на ділянці якого є пункти пропуску з Угорщиною, угорці за внутрішніми паспортами українських біженців не пропускають.

Не селити чоловіків у громадах не мають права

У Закарпатській військовій адміністрації наразі не називають громаду в області, котра наразі прийняла найбільше біженців — це потенційно небезпечно, адже можуть бути провокації.

Втім у різних громадах по-різному ставляться до своїх гостей, так само як і гості по-різному себе поводять. Зокрема, в місцевих групах у соцмережах ішлося про те, що приїжджі брутально поводять себе під час важкої для країни ситуації — особливо впадали в очі місцевим молодики та чоловіки на джипах, які знімали весь кеш у банкоматах містечка та скуповували весь дорогий алкоголь в місцевих маркетах. Тож уже на третій день війни в різних громадах почалися розмови про те, аби не селити чоловіків призовного віку. У деяких (як в Полянській тергромаді) голови робили заяви про те, щоб чоловіків призовного віку, яких раніше заселили, виселяти.

У Закарпатській ОВА повідомили, що наразі подібні рішення не є виправданими, адже є розпорядження про явку в військкомат чоловіків протягом 24 годин, у разі невиконання якого на них чекає покарання.

Утім вітають в усіх громадах відмову продавати алкогольну продукцію. У більшості громад Закарпаття, включно з найбільшими містами регіону — Ужгородом і Мукачевом цілодобово тепер не купиш навіть пива. Вітає цю заборону й голова ОВА, який зробив досить гучну заяву про те, що помічені у стані алкогольного сп’яніння на Закарпатті чоловіки-переселенці будуть відправлені на війну поза чергою. Наразі правила такі, що усі вони повинні зареєструватися в містах, центрах громад чи місцевих старостинських округах і самостійно з'явитися у військкоматі.

Наразі пропозицій житла більше, ніж охочих залишитися

Одразу ж у перший день війни на Закарпатті люди почали координуватися, щоб допомогти вимушеним переселенцям знайти житло. У цю роботу швидко включилися волонтерські рухи, що раніше працювали під час російсько-української війни на Донбасі в 2014-15 роках, згодом з'явилися координаційні штаби. Новий фах — координатора з поселення біженців — опанував і відомий український письменник Андрій Любка. З перших днів війни він допомагає знайти житло переселенцям, каже: селю людей від Луцька до Чернівців.

Андрій Любка
Андрій Любка

- Я прокинувся у Києві в перший день війни, мав летіти я у Литву з презентацією книжки, але ранкові вибухи все змінили. Я сам був змушений виїхати із Києва до жінки й дитини в Чернівці, добирався майже добу. А коли приїхав, зрозумів, що ні спати, ні працювати не можу. Стан тривоги був настільки сильний, що якби просто сидіти — можна зійти з розуму. Писати тексти в цій ситуації я не можу, тож подумав, чим би міг бути корисний зараз. Оскільки сам вже був у безпеці на той час, пройшовши через пекло черги, відсутність палива на заправках, то вирішив координувати людей, які наразі це пекло лише проходять. Я маю велику аудиторію, відтак координую запити на поселення та пропозиції прийняти у себе людей. Це пропозиції не за гроші. Хоча наразі стан справ такий, що дуже багато людей у західних областях шукають прихисток лише на кілька днів, аби спочити з дороги, відійти від шоку та далі їхати в Європу від війни. Люди, котрі пережили обстріли і чують у Львові звуки сирен, не хочуть там лишатися, попри те, що ситуація спокійна більш-менш. Але вони не відчувають себе у безпеці, тож їдуть далі, - говорить Андрій Любка.

Тому пропозицій житла в західних областях наразі більше, аніж охочих поселитися там. Наприклад, маю пропозицію: дім під Львовом на велику сім'ю, може вмістити 7 осіб — ніхто не бере. Не хочуть надовго залишатися.

- Інша біда, — каже Андрій, - що з-під обстрілів зараз неможливо виїхати. Ми хотіли окремо запустити гілку допомоги митцям, діячам театру, художникам, письменникам. Люди не можуть виїхати. Це страшно.

Стосовно того, що в різних громадах чи сім'ях по-різному ставляться до переселенців (хтось відмовляється поселяти чоловіків, наприклад) — це складна ситуація. Але люди мають право так реагувати, бо вони поселяють не за гроші, тому якщо вони не хочуть чоловіків, — а 90% таки не хочуть — то з цим нічого не зробиш. Хоча, як на мене, це перегин. Бо ці чоловіки, вивозячи своїх жінок, дітей і батьків проводять у дорозі понад дві доби і одразу повертатися додому, де йде війна, не можуть. Їм треба хоча б відіспатися.

Треба повернути людину в стан “тут і тепер”, допомогти зрозуміти, що вона у безпеці

Як людина, в котрої уже на вечір першого дня війни були люди в хаті, не можу з Андрієм Любкою не погодитися. Тим, хто зіштовхнувся з обстрілами та покинув свої домівки, дуже страшно. Люди розгублені, втомлені, їм страшно. Усім потрібна допомога психолога.

Тетяна Хорошилова
Тетяна Хорошилова

Надає її на Закарпатті серед інших психологиня Закарпатського обласного центу соціально-психологічної допомоги, заступниця голови ГО “Закарпаття-Донбас” Тетяна Хорошилова.

- Я працюю в кризовому центрі давно і з переселенцями маю справу з 2015 року. Наразі на Закарпатті є люди з різних куточків України. Вони біженці. Це не вимушені переселенці. Це люди, які тікають від війни у рідних містах. Вони травмовані й налякані, вони в кризовому стані і потребують підтримки.

Як реагувати на таку кризу? Забезпечити емоційну підтримку людині — перше, що необхідно. Це стане в пригоді всім, хто прийняв до себе таких людей. Зробіть так, аби людина відчула себе знову в безпеці. Аби повернулася із жорсткого стресу до нормального функціювання, перейшла до ресурсного стану. Адже це люди, які водночас втратили все: майбутнє, домівку, майно. В таких ситуаціях дуже важко зібратися.

Тому перше, що я говорю таким людям: “Все, ви у безпеці”. Повторюю це кілька разів. Пропоную, якщо людина вірить у Бога, разом помолитися. Даю рекомендації, навіть робимо дихальні вправи. Повертаємося до моменту “тут і тепер”, і тоді вже можна вирішувати, що робити далі.

Тетяна каже, що контакти психологів, які працюють із біженцями, є в усіх координаційних центрах в області. І радить звертатися до фахівців одразу ж, як тільки бачите в цьому потребу.

Адже нам зараз необхідно вистояти.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака та з відкритих джерел

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-