Чому українці так бояться Навального?
Але ж усі ми добре знаємо історію Російської імперії – зміна влади там відбувається майже виключно за рахунок придворних заколотів. Винятком була лише спроба демократичної революції 1917 року, яка відомо чим завершилася, і появи другого Леніна російська еліта не допустить.
Скоріш за все, "реформатор" (чи ще більш жорстокий диктатор) з'явиться з надр системи. І байдуже – буде це після смерті Путіна чи після поступового його відходу від влади. Буде, звичайно, підкилимова боротьба заклятих друзів, будуть звинувачення у державній зраді – з'являться нові Берії й Хрущови, нові "антипартійні групи з примкнулими до них" чи "банди чотирьох" (як було в Китаї), арешти й гучні суди.
Будуть якісь спроби налагодити стосунки з Заходом (і для цього якісь зовнішні ознаки демократизації), але система втримається (і Крим нам ніхто не віддасть).
Тобто Навальний (як людина не з системи) за жодних умов наступним президентом Росії не стане. Як, втім, і відвертий прозахідний ліберал – таких у системі немає. Як немає і легального механізму приведення й одного чи другого до влади. Забудьмо про це.
Втім, популяризація Навального, як очільника етнічного російського націоналістичного руху була б нам на руку. Чому?
Бо тільки націоналіст у Росії (і аж ніяк не ліберал) зможе отримати всенародну підтримку. Бо, як будь-який націоналіст (як і українські теж), шукає корінь проблем у засиллі "інородців" у владі. А ця ідея дуже живуча в глибинній Росії.
Тому цілком можлива майбутня боротьба в РФ націоналістичного руху з імперцями (тими, хто бачить майбутнє не в національних цінностях, а в імперських – у тому ж таки "рускому мирі") та національними меншинами, які за Путінської імперської політики мають певні преференції – як той же Кадиров, наприклад.
Цікавий висновок зробили дехто з російських істориків і теоретиків "державності" – найбільший ризик розпаду Росії як імперії можливий саме через спробу утворення національної держави, яка й є метою націоналізму.
Така спроба двічі в 20 столітті завершувалася кризою імперії і втратою нею територій.
Перший раз це було на початку століття (коли пишним цвітом розквітнули чорносотенські партії й рухи, а потім "распутінщина", і як результат – почалися єврейські погроми та "народний терор" проти інших нацменшин). Наслідок – сплеск національно-визвольної боротьби в імперії.
Друга спроба датується 1980 роками – коли перебудова підняла на щит ідеї Солженіцина, письменників-русофілів, "почвеників", "Общество Память" та інших нащадків чорносотенства. Це власне кажучи, тільки пришвидшило розпад СРСР.
Тож, хоч як це дивно звучить, Навальний наразі єдиний, хто може зруйнувати імперію. А затим ми й отримаємо Крим, незалежно від того, вважає він його "бутербродом" чи ні.
Євген Якунов
FB
реклама