Білорусь-2020: коли в полон обіцяють не брати, але ніхто й не здається

Білорусь-2020: коли в полон обіцяють не брати, але ніхто й не здається

Білорусь-2020
Укрінформ
Влада погрожує війною та стріляниною, протест триває

Перший тиждень після закінчення «народного ультиматуму» Тихановської, оголошеного режиму Лукашенка, закінчився недільним маршем «Дзяды против террора». Як і очікувалося, різкої якісної зміни не відбулося. Але при цьому влада цілком очевидно стала більш напруженою, нервовою. З одного боку, це зайвий раз показує її приреченість у перспективі. Але з іншого, робить її більш небезпечною у прагненні захистити свій статус у найближчий, невизначено довгий час.

Та й, до речі, підкрадається початок листопада. А це означає, що у четвер, 5 числа, закінчується президентська каденція Лукашенка за підсумками виборів-2015. Таким чином, після цього пристойні країни і медіа повинні називати його просто і зі смаком – «експрезидент».

РОБІТНИКИ, СТУДЕНТИ, СПОРТСМЕНИ, АРТИСТИ І «МАГУТНЫ БОЖА»

Отже, минулого тижня були спроби організувати масові страйки, більш помітні, ніж традиційні білорусько-італійські. Але влада дуже жорстко їх попереджала. Почалися звільнення. Але "задушити на корені" цю справу не вдалося, і все триває. От вже і у понеділок, 2 листопада, з'являються повідомлення про нові звільнення і нових тих, хто приєднався до страйку.

Також на тижні піднялася нова хвиля студентського протесту, подібна до тієї, що була на початку вересня. Студенти проводили сидячі страйки, ходили маршами. Лукашенко у відповідь зажадав від керівництва вишів масово відраховувати студентів. І ще нагадав, що після відрахувань юнаків можна забирати до армії. (Ага, і там ще бажано формувати з них окремі взводи, роти, батальйони).

Але і це не все - мабуть, нерви зовсім здали. Лукашенко дав доручення розробити закони, щоб дипломи, отримані білоруськими студентами за кордоном, у демократичних (читай – якісних) системах освіти, не визнавалися в Білорусі. У довгостроковій перспективі подібні рішення - постріл в ногу. Ну, так і що – зрозуміло ж, що у Григоровича зараз біг на коротку дистанцію, перебіжками, від недільного маршу до недільного маршу... Так, почалися відрахування. Але були і приклади протесту з боку викладачів, залишили посади ті, хто вважає таке рішення несправедливим.

Також у Білорусі пожвавилися протести та акції солідарності спортсменів, артистів, людей творчих професій. Найбільш вражаючий політичний перформанс відбувся у головному білоруському театрі. У вівторок, 27 жовтня, в Національному театрі опери та балету давали оперу «Царська наречена». І ось перед її початком до присутніх звернулися концертмейстер оркестру і ще два солісти, які заявили, що артисти оркестру не можуть залишатися байдужими до подій, що відбуваються у країні, що вони виступають проти насильства. "Не розумію, як можна, наче нічого не було, грати, співати і танцювати", – сказав один з них. Після чого артисти заспівали духовний гімн Білорусі «Магутны Божа».

Якими були наслідки, передбачити не складно. Одразу ж заявили про звільнення першої скрипки та концертмейстера оркестру Регіни Саркісової, а також скрипальки Алли Джиган, альтистки Олександри Потьоміної.

КАРАЄВ: ВІЙНА! ЛУКАШЕНКО: ТАК. І В ПОЛОН НЕ БРАТИ!

Білоруські силовики і раніше залякували співгромадян застосуванням вогнепальної зброї. Строго кажучи, вона вже застосовувалася - під час найпершої хвилі протесту 9-11 серпня. Зокрема, підтверджено, що Геннадій Шутов 11 серпня у Бресті був смертельно поранений саме вогнепалом (і помер від цього поранення за тиждень). Але потім якось стихло…

Однак ще три тижні тому, 12 жовтня, перший заступник глави МВС Білорусі Геннадій Казакевич прямо заявив у відеозверненні: «Сотрудники органов внутренних дел и военнослужащие внутренних войск, в случае необходимости, будут применять спецсредства и боевое оружие».

Геннадий Казакевич
Геннадій Казакевич

Але ці слова, мабуть, видалися занадто інтелігентними. І от за кілька днів, 16 жовтня, начальник Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю і корупцією МВС Білорусі (Губозік) Микола Карпенков дозволив собі таку витончену заяву: «Мы, конечно же, гуманно применим оружие к ним (протестувальникам, – ред.), в том числе и огнестрельное. И самых опасных «острокопытных» мы с улицы уберём».

Николай Карпенков во время разгона протестующих 6 сентября в Минске. Фото: Дарья Бурякина, TUT.BY
Микола Карпенков під час розгону протестувальників 6 вересня у Мінську. Фото: Дар'я Бурякіна, TUT.BY

Знаєте, але ж такі слова здаються невипадковими, а сказаними у прагненні сподобатися президенту. Причому президенту Росії Владіміру Путіну. Оскільки фантазія про «копытных» - це з його тезауруса (нарівні з «шакалящими» та «подхрюкивающими»). Показово, що і видав колись цей вислів він у схожих обставинах, коли казав про те, чому в РФ опозиція «получает по башке дубиной». Далі, за словами Путіна, якщо опозиції відмовили у заявці на проведення акції, то нікуди ходити не потрібно, а достатньо записати кілька слів на відеокамеру, після чого «чинно, стуча копытами, удалиться в сторону моря» (фраза з анекдоту радянських часів про людей-мутантів після ядерної війни).

На жаль, офіціозній російській пресі саме ця частина заяви не дуже сподобалася, і вони купирували «копытных», акцентувавши на іншому образі – з обожнюваного в Росії фільму «Место встречи…». Найчастіше наводилися слова Карпенкова, що вогнепал буде застосований проти тих, хто на правоохоронців «поднимет руку с заточкой» («а Вася Векшин не зелёный пацан был»)…

Але повернімося до Мінська. У минулу середу, 28 жовтня, в ефірі телеканалу Білорусь-1 глава МВС Караєв підняв ставки, навіщось коментуючи заяву заступника Казакевича від 12 жовтня. Він сказав, що Білорусь перебуває у стані війни, тому силовикам варто застосовувати летальну вогнепальну зброю.

Юрий Караев
Юрій Караєв

Але і це не все. У п'ятницю, 30 жовтня, (вже після відставки Караєва - теж м'якуватим видався, чи це просто зайве підтвердження диктаторської істерики?) сам Лукашенко на зустрічі з дружним колективом МВС продовжив тему війни. Він сказав, що «отступать некуда», і пообіцяв «не брать в плен» протестуючих білорусів, «особенно в квартирах граждан, куда они прячутся». Тобто арешт, затримання – для Лукашенка вже занадто м'які терміни, «не брать в плен» – військовий синонім вбивства. І далі теж добре: «Если кто-то прикоснется к военнослужащему (я уже замечание делал генералам), он должен уйти оттуда как минимум без рук». (Теж згадується давнє російське, пєсковське – «размазать печень по асфальту»). 

МАРШ ВІДБУВСЯ, АЛЕ БУВ НЕ ТАКИМ ЧИСЛЕННИМ

Не знаю, наскільки враховували люди білоруського протесту цей новий тур залякувань з боку влади, але на тижні акцент був зроблений на історичних спогадах – сталінських репресіях. У четвер-п'ятницю пройшли акції поминання «чорної ночі» (29-30.10. 1937). Тоді розстріляли кілька сотень громадян Білоруської РСР, у тому числі видатних діячів культури. Тобто - це їхнє "Розстріляне відродження".

І темою недільного маршу 1 листопада було заявлено «Дзяды против террора», тобто поминання жертв сталінських репресій. Маршрут був направлений за межі міста, від парку Челюскінців до розстрільного урочища Куропати, яке знаходиться за МКАДом. «Дзяды», тобто "діди, предки" – традиційний день поминання білорусів. Дзяди «совєтами» не віталися, вперше були публічно проведені у 1987 році в пам'ять про жертви сталінізму – в Куропатах.

У перший день листопада марш починався і відбувався як завжди – за графіком. Відключений мобільний інтернет; зачинені станції метро; Мінськ, наповнений військовою і спецтехнікою, а також живою силою. Дуже показовим і сильним став сюжет про те, як телевізійники дружньо із силовиками знімали сюжет. Спочатку «для картинки» підірвали гранату, а потім бадьоро розповідали про жахи протесту.

Більш явною цього разу була і спроба влади тотально покінчити з маршем, розсікти його колони, не допустити їхнього руху містом. Апофеозом цього прагнення був розгін і затримання першої частини демонстрантів, яка дійшла до меморіального урочища. Їзда ментовських "бусиків" куропатським "полем" у гонитві за демонстрантами виглядала дивно і безглуздо. Ну так, першу хвилю розігнали. Але потім колона перегрупувалася і разом з тими, хто підтягнувся, все ж дісталася туди, куди прагнула.

Тобто, в результаті почуття поразки протесту і торжества силовиків не залишилося. З іншого боку, очевидним є і те, що на цьому марші у Мінську учасників було помітно менше. Якщо раніше йшлося про сто тисяч і більше, то тепер - лише кілька десятків тисяч. І в інших містах Білорусі цього разу маршів практично не було (в умовах менших, ніж столиця, міст – їх простіше сегментувати і потім розганяти по частинах).

Але все ж не можна у зв'язку з цим не поміркувати про майбутнє протесту. Для мобілізації на недільний марш 8 листопада є дві сильні дати, які обрамляють його. Перша - як вже було сказано, 5 листопада, коли закінчується визнана світом президентська каденція Лукашенка. Друга - 9 листопада, три місяці протесту. Не виключаю, що хтось для залучення лівуватого електорату згадає і про більшовицькі 7-8 листопада.

А ось якою динаміка протесту, революції-контрреволюції буде далі, ніхто передбачити не візьметься. (До речі, і метеослужби тут не сильно допоможуть – до кінця місяця від +3 до +10, з дуже нечастими заморозками вночі). Ймовірно, це буде затяжний режим м'якої окупації і довгої революції.

...Так, а тим часом керувати «КП в Беларуси» призначили громадянина РФ Олександра Коца, що, до речі, суперечить закону країни перебування. В Україні його пам'ятають як пропагандиста у 2014 році, що розпалював війну на Донбасі. Якою нині буде позиція тиражної газети - передбачити легко. Так, безсудні побиття, тортури мирних громадян - погано, але і провокатори кольорових революцій - мерзотники. Давайте жити дружно. Росія і Білорусь - братні країни.

Олег Кудрін. Рига
Перше фото: TUT.BY

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-