«Знахідка століття» в Туреччині ламає газовий ринок

«Знахідка століття» в Туреччині ламає газовий ринок

Укрінформ
Після виявлення нових газородовищ Анкара може стати повністю енергонезалежною від Росії

У серпні Туреччина оголосила про «знахідку століття» – на дні Чорного моря виявлено 320 млрд кубометрів газу, у жовтні – чергова новина: ще 85 млрд кубометрів. Загалом – 405 і обіцянка президента Ердогана, що залежність країни від імпортних енергоносіїв буде знижено в короткостроковій перспективі, у довгостроковій – Туреччина стане експортером газу.

А звідси – вже інші умови і для нинішніх енергетичних контрактів, і для майбутніх. Справа за «малим» – видобуток знайденого газу розпочати. Дедлайн окреслили, як і для багатьох інших амбітних проєктів, 2023 роком, коли країна відзначатиме 100-річчя від дня проголошення Турецької Республіки.

ХТО ШУКАЄ, ТОЙ ЗНАХОДИТЬ

Пошук вуглеводнів Туреччина веде активно і наполегливо. Зараз геологорозвідувальні роботи йдуть у двох морях – Чорному й Середземному. У Східному Середземномор’ї вони супроводжуються обуренням та протидією Греції, що значно уповільнює процес. У Чорному морі ситуація простіша – газ виявлено на родовищі TUNA-1 (пер. ДУНАЙ-1), яке приблизно на відстані 100 морських миль (185 км) на північ від турецького узбережжя в районі порту Сакар’я, і до його приналежності запитань немає. У листопаді є підстави чекати новин ще з одного родовища – Turkali-1, що також неподалік Сакар’ї, де зараз веде роботи бурове судно «Фатіх».

В Анкарі розраховують, що обсяги, виявлені в Чорному морі, стануть найбільшим джерелом вуглеводнів у країні. Аналітики на Заході вже оптимістично підрахували, що Туреччина зможе економити до $21 млрд на імпорті газу при ціні беззбитковості для родовища близько $3-3,5 за мільйон британських теплових одиниць (MmBTU) (одиниця виміру теплової енергії, що використовується в англомовних країнах, її аналог – калорії та джоулі). Така вартість нижча від $4,7/MmBTU – орієнтовної ціни природного газу, імпортованого в Туреччину зараз.

Торік Туреччина витратила на імпорт блакитного палива $41 млрд. Це менше, ніж очікувалося, завдяки падінню цін на нафту, але з огляду на економічне просідання внаслідок пандемії, економія бюджету дуже вітається. На відміну від інвестицій, які ще потрібно покласти на морське дно, аби той шельфовий газ видобути.

РОЗРАХУНКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Одразу після новини про диво-знахідку експерти почали активно обговорювати не лише перспективи газових розкладів у регіоні та зміну цін на газ у бік здешевлення, а й узагалі можливість видобутку газу. Головний аргумент песимістів – Туреччина не має досвіду видобування газу у відкритому морі, а технічні умови для таких робіт складні. Тим більше що поки що не йдеться про залучення іноземних компаній, які раніше займалися таким видобутком, оскільки в Анкарі вважають за доцільне реалізувати проєкт самотужки.

Використання морських родовищ загалом технічно складне й далеко не дешеве, тому ретельні оцінки обсягів робіт зі створення інфраструктури для видобутку, зберігання та транспортування, необхідних інвестицій можуть порадувати не настільки, як сам факт володіння газовими родовищами.

Аргумент на користь – поклади газу в Чорному морі, зокрема в районі, де Туреччина знайшла газ, – не дивина. Знайдені турками родовища розташовані неподалік від румунського родовища, яке розробляє румунська Petrom (підконтрольна австрійській OMV) і американська ExxonMobil.

Що може стати дивиною, то це, коли Туреччина почне видобуток власного газу за кілька років – замість прогнозованих десятиліть. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган обіцяє в пошуках нових родовищ газу не зупинятися та вже найближчими роками скоротити залежність країни від імпортованого палива. Міністр фінансів Берат Альбайрак переконує, що завдяки видобутку газу з нових родовищ вдасться закрити дефіцит бюджету. Міністр енергетики країни Фатіх Дьонмез новознайдені поклади газу вважає цілком доступними для видобутку. Поклади розташовані під водою на глибині 2,1 км. Аби дістатися родовища, потрібно пробурити ще 1,4 км товщі морського дна. Міністр уже окреслив: буритимуть близько 40 свердловин зі швидкістю – одна свердловина кожні два місяці.

ЗМАГАННЯ ГАЗОБ'ЄМІВ: АЗЕРБАЙДЖАН ОБІГНАВ РОСІЮ

З точки зору постачань газу Туреччина сьогодні має найширші з європейських країн диверсифікаційні можливості. Левова частка газу надходить по газопроводах з Ірану, РФ та Азербайджану (дві третини обсягу) та третина – за рахунок скрапленого газу зі США, Катару, Алжиру, Нігерії, Камеруну та Єгипту.

Туреччина ще кілька десятиліть тому не мала таких газових апетитів. Завдяки стрімкому економічному зростанню потреба в газі зросла з 0,5 млрд кубометрів у 1987 році до 53 млрд у 2017-му. За даними минулого року цей показник нижчий – 45,21 млрд кубометрів. Цього року він може бути ще нижчим. У першій половині року імпорт газу в Туреччину скоротився на 40%.

Значні зміни відбулися не лише в обсягах. З травня цього року Азербайджан став основним постачальником газу в Туреччину, залишивши позаду РФ. Ця тенденція витіснення РФ з турецького газового ринку спостерігається не перший рік. Цього вдалося досягти завдяки запуску в червні 2018 року «енергетичного шовкового шляху» – Трансанатолійського газопроводу (TANAP) потужністю 16 млрд кубометрів азербайджанського газу на рік (потенційна потужність – 31 млрд). Турецьким споживачам зараз із 16 млрд іде 6 млрд, 10 млрд отримують країни ЄС. З Ірану газ надходить по магістральному газопроводу Табріз–Анкара, який тягнеться на 2,5 тисячі кілометрів та має максимальну щорічну пропускну здатність 14 млрд кубометрів.

Російський проєкт – «Турецький потік» (запущений 19 листопада минулого року), попри сподівання Москви, не мав очікуваної ефективності й був посунутий TANAP’ом. Не встигли в Москві відсвяткувати запуск «Турецького потоку», як виявилося, що Туреччині не потрібно стільки палива, як планувалося спочатку. З 2007 року Туреччина була другим за обсягами ринком Газпрому, але із запуском Трансанатолійського газопроводу – ці продажі впали на 40%. Москву таке не влаштовує. Турецькі компанії співпрацюють з Газпромом за схемою «бери і плати», отримуючи газ по Блакитному та Турецькому потоках, і, фактично, почали порушувати умови контрактів та заборгували вже близько $2 млрд.

Як повідомляють експерти, зараз турецькі компанії та Газпром ведуть переговори щодо перегляду ціни на газ, а також продовження довгострокових контрактів, термін дії яких спливає наступного року. І з виявленням нових родовищ Туреччина має додаткові аргументи на цих переговорах.

ВІЙНИ ГАЗОГОНІВ: НИНІ – ФАВОРИТИ, ЗАВТРА – ПРИВИДИ

Видобуток та експорт власного газу у великих обсягах для Туреччини, як і будь-якої іншої країни, – запорука зниження цін на імпорт і енергетична свобода. Туреччина на цьому полі гравець знаний, особливо щодо прокладання газопроводів (і непрокладання також). З таких нереалізованих – катаро-турецький газопровід, який мав складатися з двох гілок та перекачувати газ із родовища в територіальних водах Катару й Ірану, проходити через Туреччину. Але виникли питання щодо прокладання труби через територію Саудівської Аравії та Сирії, врешті від проєкту відмовилися. Катаро-турецький газопровід мав з’єднуватися на території Анатолії ще з одним «привидом» – «Набукко». Останній мав стати альтернативним для Європи шляхом транспортування та зменшити вплив Росії, зокрема в Центральній Азії та на Кавказі – перекачувати блакитне паливо з Ірану, пізніше з Туркменістану та Азербайджану в країни ЄС. Але й тут дивним чином не склалося: не вдалося зібрати постачальників газу для обсягу 26-32 млрд кубометрів на рік. Не все гаразд було і з країнами-учасницями (їхній склад постійно міняли з геополітичних міркувань), і врешті на заміну «Набукко» прийшов російсько-турецький проєкт «Південний потік».

Ще один задуманий… і не побудований газопровід. Він мав пролягати по дну Чорного моря від Анапи до Варни та щороку перекачувати з РФ до ЄС 63 млрд кубометрів. Цим проєктом Москва мала на меті пустити газ в обхід України. Також він спочатку йшов у обхід Туреччини та конкурував з «Набукко». У квітні 2014-го, після подій у Криму та на сході України, Європарламент рекомендував від будівництва цього газопроводу відмовитися, що і було реалізовано згодом.

Тоді росіяни тактику змінили й передомовилися з Туреччиною, яку раніше «Південним потоком» намагалися оминути. Тоді на місце «Південного потоку» прийшов «Турецький потік», першу гілку якого (для постачання газу з РФ до Туреччини) запущено в січні цього року. Зараз газ постачається для внутрішніх потреб турецького споживача, і чи колись досягне він європейських домогосподарств – питання сумнівне. Ця, друга європейська гілка «Турецького потоку» вже – серед кандидатів на чергового газового «привида». А після того, як Туреччина знайшла свої власні родовища газу, – через кілька років може спорожніти й перша гілка «Турецького потоку», щедро прокладеного Росією за власний кошт.

Нині Туреччина, яка ще кілька місяців тому не була серед держав із потужними енергоресурсами, завдяки останнім знахідкам має всі шанси до цього клубу ключових гравців енергетичного світу доєднатися. І зробити це до 2023 року – з усіма наслідками як для регіону, так і для давніх газових монополістів.

Ольга Будник, Анкара

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-