Білоруська економіка-2020: «Пацієнт» у передінфарктному стані
Кризи, пандемії та масові протести – усі ці події так чи інакше впливають на економіку країни. Подальші протести, страйки та знецінення валюти можуть призвести до наслідків просто катастрофічних. Про поточний стан економіки Білорусі, запас міцності режиму Лукашенка, розпродаж держвласності, інтеграцію з РФ ми розпитали у білоруських економічних експертів.
"УТРИМАТИ КРАЇНУ ВІД ПАДІННЯ ВДАЛОСЯ, АЛЕ СЮРПРИЗИ ЩЕ ПОПЕРЕДУ"
Валерій Карбалевич, аналітик:
- Стан білоруської економіки оцінюю як складний. Головні вразливі фактори – це, по-перше, обмінний курс білоруського рубля, який постійно падає. По-друге, «закредитований» держсектор, який може спричинити банківські проблеми. Якщо борги немає з чого віддавати, то банки також опиняються в скрутному становищі. І, по-третє – це проблема з виплатою зовнішнього боргу. У Білорусі він доволі великий ($17,8 млрд, з них понад 60% – прямий борг Росії та Євразійському фонду стабілізації й розвитку, ключові рішення в якому ухвалює російський Мінфін, – авт.).
У бюджеті на виплату поточного й наступного років закладено близько 30%… Зазвичай Білорусь бере нові кредити, щоб повертати старі. А де їх взяти? Так, Росія дала 1,5 мільярда доларів, щоб Білорусь зробила виплатити за її кредитами. А ось кредити інших країн – абсолютно незрозуміло, як повертати.
Через конфлікт із Заходом фактично заблоковане співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями. Оскільки в країні гостра політична криза, то купувати державні облігації чи євробонди на міжнародних фінансових ринках дуже дорого. Крім того, бізнес тікає з країни, особливо бізнесмени, які продемонстрували нелояльність до Лукашенка й остерігаються репресій. Та й узагалі, правова система розвалюється… За таких умов дуже важко працювати. Усі перелічені фактори створюють серйозні проблеми для білоруської економіки, суспільства і влади.
Щодо запасу міцності режиму… Скажу так, що запас економіки та й, власне, будь-якої влади, країни залежить від такого нематеріального, неекономічного чинника, як терпіння народу. Нині білоруське суспільство збуджене, політизоване, і за таких умов додаткові економічні проблеми можуть призвести до ще більшого протесту. Тож ситуація вразлива, однак поки що не критична. У всякому разі, люди не штурмують банки, масово не забирають вклади. У серпні, звісно, такий процес спостерігався, але не в таких масштабах, аби повністю розтрощити банківську систему. Тож запас міцності, безперечно, є. Утім, все залежатиме від того, як надалі розвиватимуться політичні події.
Що стосується розпродажу держвласності… По-перше, ласих шматків залишилося не так уже й багато, як то «Білоруськалій», а також низка підприємств, що випускають продовольчу продукцію. Донедавна, себто доки діяли пільгові умови поставок нафти з Росії, ціни трималися – ті ж нафтопереробні заводи, звісно, були вигідні. Але нині вони також упали в ціні. По-друге, Лукашенко має якесь дивне уявлення, що контроль над економікою – це контроль над політикою і суспільством. Тож, мовляв, якщо він розпродасть державні підприємства, то цей контроль буде втрачено. З’являться олігархи, а досвід України та Росії показує, що вони починають грати в політику, впливати на неї, створювати центри впливу – різноманітні партії, ЗМІ тощо, підриваючи тим самим авторитарну, необмежену владу «хазяїна».
Зрештою, проводити такі реформи в умовах політичної турбулентності, коли стовідсотково лунатимуть звинувачення, що, мовляв, продав за дешево, дуже ризиково. На тому ж «Білоруськалії», якщо підприємство наважаться продати, можуть оголосити страйк. Власне, у серпні воно вже перебувало за крок від цього. Тому не думаю, що Лукашенко найближчим часом займатиметься чимось подібним. Зараз просто не той час.
Інтеграція з РФ… Цей процес триває, але повільно. У Кремлі розуміють, що за нинішніх умов робити різкі кроки в бік інтеграції – це стимулювати новий, ще більший вибух протесту, причому з антиросійськими гаслами. До того ж, легітимність Лукашенка сумнівна. Передбачається, що зовсім скоро він може піти. Тому, гадаю, ані Москва, ані Мінськ не форсуватимуть це питання. Принаймні поки що.
Отже, найближчим часом стан економіки не покращуватиметься – це зрозуміло. Завдання влади – утримати країну від швидкого сповзання в серйозну економічну кризу. Поки що це зробити вдається. Принаймні нацбанк грамотно працює: то притримуючи ліквідність, то скуповуючи валюту на біржі, аби втримати рубль. Одначе… Попереду на Білорусь чекає дуже неприємна ситуація, але якою мірою, у яких масштабах і темпах вона розвиватиметься, – спрогнозувати важко.
"СТАН ЕКОНОМІКИ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД ТОГО, ЯК РОЗВИВАТИМЕТЬСЯ ПОЛІТИЧНА КРИЗА"
Лев Львовський, економіст, старший науковий співробітник Білоруського дослідницько-освітнього центру BEROC:
- Поточний стан – передінфарктний. Формально економіка більш-менш працює, ніякого колапсу, принаймні поки що, не відбулося. Але все рухається в цьому напрямку.
У цілому страйків на заводах немає, але їхня продуктивність все одно падає. Одна з причин – у перші місяці коронакризи Білорусь не закривалась на карантин. Заводи виробляли продукцію на склади. І зараз ці склади майже переповнені, покупців бракує, старе розпродати не можуть. Скоро країну може накрити криза перевиробництва.
У фінансовій сфері – не краще. Після виборів почалася валютна і банківська паніка. Почали ширитися чутки, що уряд почне друкувати гроші, щоб заплатити бюджетникам. А також, що уряд заморозить валютні вкладення. Тому всі вільні рублеві збереження білоруси почали обмінювати на долари та євро, ще й забирати валютні вкладення з банків. Адже суспільство не довіряє владі. При цьому абсолютно неважливо, що кажуть голова нацбанку чи Лукашенко, – люди вірять у найгірше.
Чому не відбулося колапсу?
По-перше, через систему «безвилучних» вкладів – більшість людей просто не можуть зняти їх до закінчення терміну.
По-друге, нацбанк почав проводити серйозну роботу задля підтримання курсу білоруського рубля. З одного боку, регулятор «закрутив» рублеву ліквідність, тобто перестав кредитувати банки, почав організовувати аукціонні операції (у результаті цього ставка у білоруських рублях на міжбанку в певний період досягала 20-25%). Багато банків перестали видавати споживчі та комерційні кредити, фактично кредитування в країні призупинено.
По-третє, особливо в перший місяць після виборів активно використовувалися золотовалютні резерви. Аж цілих 15-16%, або 1,4 мільярда доларів, що дуже багато за один місяць. Це спрацювало, і вже у вересні резерви не використовувалися для підтримання курсу. Але рублеву ліквідність «закручено», а отже з кредитуванням у країні досі біда.
Однак так не може тривати довго. На сьогодні чимало підприємств перебувають, скажемо так, не в кращій формі. Вони часто користувалися короткостроковими кредитами для закриття власних проблем, касових розривів тощо. А зараз цього зробити не можуть. Є ризик, що почнеться криза платежів, тобто, коли одне підприємство не заплатило іншому, й так далі по ланцюжку… А це може викликати вже справжню фінансову кризу. Отже, Нацбанк на сьогодні перебуває між двома вогнями. У короткостроковій перспективі регулятор виконав свою роботу на відмінно, але ці методи не можуть працювати довго.
Нарешті, є зовнішній борг. Причому він був недешевий ще задовго до політичної кризи – під 5-6% річних у доларах. На сьогодні кількість країн, які готові надати Білорусі кредити під реструктуризацію боргу, фактично скоротилася до однієї Росії. А все тому, що більшість країн не визнають Лукашенка легітимним президентом. Тож не поспішають давати йому грошей. Зрештою, навіть Китай не поспішає кредитувати білоруську економіку. Гадаю, у Піднебесній добре розуміють: у разі чого будь-який документ із підписом Лукашенка буде неможливо оскаржити в міжнародному суді.
Однак тут, як і на будь-якому ринку, працює правило: менша конкуренція – дорожчий товар. Якщо раніше Путін пропонував кредит під 7% річних, то Лукашенко запросто міг сказати – краще попрошу в Світового банку під 5,5%. Тоді відбувалася торги... Зараз Путін залишився єдиним гравцем, і торгуватися неможливо.
Щодо ласих шматків… Аби щось продати, треба мати стійкий інститут прав власності. А з цим у Білорусі дуже серйозні проблеми. Наприклад, відома справа з «Білгазпромбанком» – російським активом, на який, як дехто вважає, білоруська влада здійснила рейдерський напад. Навіть якщо ви є великим російським бізнесом і можете напряму зайти до Путіна в кабінет, – ще не гарантує вам прав власності у Білорусі.
Отже, з продажем держвласності є проблеми. По-перше, деякі заводи неможливо продати, бо їхня цінність напряму залежить від компетенції співробітників. Наприклад, є такий завод МЗКТ (Мінський завод колісних тягачів), мабуть, єдиний у світі, де знають, як робити унікальні великі машини. Але цінність МЗКТ – не в цехах, а в інженерах, які там працюють. А «продати» інженерів непросто. Крім того, продаж якогось статусного об’єкта, наприклад, БелАЗу, потягне за собою ще більше поглиблення політичної кризи. Тому що це покаже економічну слабкість режиму. При цьому я певен, що розмови з приводу продажу чого-небудь таки ведуться, але зробити це буде складно.
Безперечно, побоювання щодо зближення Білорусі з РФ є. Знову лунають розмови про підписання дорожніх карт, про те, що білоруський податковий кодекс буде уніфіковано з російським... Утім, треба розуміти, що суспільство в Білорусі, зокрема протестне, – і не проросійське, й не антиросійське. Воно радше – за збереження статус-кво у відносинах з РФ. У Кремлі, гадаю, це добре розуміють. І будь-які різкі кроки в бік зближення можуть викликати ще більше невдоволення в протестному середовищі, збільшити антиросійські настрої, яких у Білорусі не багато поки що.
Прогнозувати щось нині складно. Багато залежатиме від того, як розвиватиметься політична криза, наскільки довго Лукашенко зможе залишатися при владі, чи піде на діалог із суспільством – а якщо піде, то яким і про що буде той діалог.
Мирослав Ліскович
Перше фото: VIKOR DRACHEV/TASS
