Нагірний Карабах на великій регіональній мапі

Туреччина, на відміну від більшості країн, з початком конфлікту в Нагірному Карабасі не висловлювала занепокоєння діями його учасників і до припинення вогню не закликала, однозначно підтримавши одну зі сторін конфлікту – Азербайджан, ще й пообіцяла надавати підтримку «і на полі бою, і за столом переговорів». Якщо в Баку про це попросять…

Такими діями Анкара вже наразила себе на шквал критики, а Канада перейшла до практичних кроків – обмежила продаж країні своєї зброї.

Нагірний Карабах Україною та більшою частиною світу визнаний як частина Азербайджану, окупована Вірменією. Населений цей регіон також переважно етнічними вірменами. Враховуючи, як ретельно в Анкарі продумують та прораховують зовнішньополітичні кроки, очевидно, що і роль Туреччини в конфлікті в Нагірному Карабаху - частина великого задуму.

БРАТИ НА ВІКИ

Туреччину та Азербайджан, які мають усього 17 кілометрів спільного кордону, пов’язують давні та міцні історичні, етнічні й культурні узи. Туреччина першою визнала незалежність Азербайджану після розпаду СРСР у 1991 році. Країни встановили міцні економічні зв'язки, вийшли на рівень стратегічного партнерства, тісно та активно співпрацюють у різних сферах - від військово-технічної та енергетичної до культури й туризму.

Підтримка Туреччиною Азербайджану на цьому етапі загострення 30-річного конфлікту - передбачувана й логічна. З початком бойових дій у Нагірному Карабаху Туреччина підтримувала Баку й лобіювала інтреси Азербайджану на міжнародній арені. Наприклад, виступила на екстреному засіданні Радбезу ООН після початку нагірно-карабахського конфлікту, в результаті чого було прийнято резолюцію, що містила формулювання про агресію Вірменії проти Азербайджану. У травні 1992-го, коли вірменські підрозділи атакували Нахічевань, Туреччина виступила з попередженням Єревану про неприпустимість таких дій. У 1993 році Туреччина заблокувала кордон з Вірменією та обіцяла відкрити за умови, що вірменські війська будуть виведені з Нагірного Карабаху й країна припинить добиватися міжнародного визнання геноциду вірмен. Туреччина тоді ж розірвала дипломатичні відносини з Вірменією. Азербайджанців у Туреччині називають братами, наголошуючи, що це «дві країни, одна нація». Азербайджан – активний інвестор у турецьку економіку. Туреччина та Азербайджан, створюючи конкуренцію РФ, пов’язані низкою вагомих енергетичних проєктів, як то Трансанатолійський газопровід та нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейхан, в обстрілі якого Баку позавчора звинуватив Єреван.

ВОЮЄ ЧИ НЕ ВОЮЄ

У військовій сфері Туреччина та Азербайджан мають давню історію співпраці. Турецькі військові вже десятки років готують азербайджанських офіцерів. За обсягами постачання зброї та військової техніки Туреччина в трійці перших. Азербайджан ще на початку року під час візиту Ердогана до Баку домовився з Туреччиною про постачання безпілотників, парламент проголосував схвально за це рішення, що вартує $30 млн.

З початком нинішнього загострення конфлікту в Нагірному Карабаху Туреччина спрямувала в Азербайджан свої військові підрозділи ще в кінці липня - для проведення спільних тактичних і льотнотактичних навчань з бойовою стрільбою. Навчання проводили ґрунтовно - залучали бронетехніку, артилерійські установки, бойові й транспортні вертольоти, сили ППО й зенітно-ракетні підрозділи обох країн.

Пізніше Єреван звинуватив Анкару в безпосередній участі у бойових діях, збитті вірменського літака Су-25 турецьким F-16, у наборі та перекиданні в Нагірний Карабах бойовиків із Сирії. Два останні закиди в Баку та Анкарі рішуче спростували, а перший отримав неоднозначну відповідь. Над нею в Туреччині довго не думали: Азербайджан не повинен звітувати про присутність турецьких військових на своїй території.

СВІТ ПРОТИ СУТИЧОК

Натомість шквал турецької критики був спрямований на Мінську групу ОБСЄ (США, РФ та Франція) з урегулювання нагірно-карабахського конфлікту, яка «після років бездіяльності», намагається повчати, фактично «доводячи свою неспроможність» хоч якось на ситуацію вплинути. В Анкарі це повторювати не втомлюються й рішучість Баку повернути свої території підтримують.

У ЄС, навпаки, закликають бойові дії припинити, висловлюють глибоку тривогу й прогнозують, що конфлікт навколо Нагорного Карабаху розгортатиметься. Уже виділили «невелику суму грошей» - пів мільйона євро для гуманітарної допомоги в постраждалих районах.

Окремо непокоїть ЄС посилення спроб обох сторін конфлікту поширювати дезінформацію, тому закликають повідомлення у медіа сприймати з обережністю, бо вони не мають підтвердження.

ЄСПЛ закликав усіх прямих чи опосередкованих учасників конфлікту, включаючи Туреччину, утриматися від дій, які можуть загрожувати цивільному населенню.

Канада на тлі заяв з Брюсселя перейшла до більш практичних кроків - тимчасово припинила видачу дозволів на експорт до Туреччини зброї, нібито підозрюючи, що канадське військове обладнання можуть використовувати в конфлікті. В Анкарі таке рішення назвали подвійним стандартом, бо Канада перешкоджала ліцензіям на експорт військових товарів для Туреччини й раніше, зокрема з моменту початку операції «Джерело миру» в Сирії, тоді як Туреччина «дотримується всеосяжного режиму експортного контролю и суворо виконує свої зобов'язання».

ДО ЧОГО ТУТ КРИМ І ДЕ РОСІЯ

РФ, що нетипово для неї, намагається лавірувати. Відповідно до останньої заяви Путіна, нинішній конфлікт - трагедія, яка викликає занепокоєння і за Азербайджан, і за Вірменію, тим більше що на території РФ проживає майже однакова кількість (близько 2 млн) азербайджанців і вірмен. Якщо пригадати роль Росії в конфлікті на Кавказі, базу у Вірменії, постачання російської зброї через Іран, то про об’єктивність Москви годі й говорити. Але як сторона групи ОБСЄ з урегулювання конфлікту Росія поки що вдає із себе безпристрасного посередника й миротворця.

Привертає увагу ще один нюанс. Анкара порівнює сприйняття міжнародною спільнотою відстоювання Азербайджаном своїх територій із тим, як вона оцінювала окупацію Росією територій Грузії та України. «Ми правомірно підтримуємо Україну в питанні Криму, правомірно підтримуємо Грузію… Якщо Азербайджан захоче вирішити це на місці, то стоятимемо поруч з ним», - зауважили в турецькому МЗС. Навряд чи такі закиди сподобалися Кремлю, але реакції на них не послідувало.

Очевидно, що нинішній конфлікт у Нагірному Карабаху - це не просто протистояння двох країн, а перерозподіл сфер впливу в регіоні. Так само очевидними є прояви пантюркізму та османські амбіції президента Ердогана.

Занепокоєннями та закликами до припинення вогню, активно повторюваними 30 років, тут явно не обійтися.

Ольга Будник, Анкара.

Фото: AA