Надії Лукашенка - на РФ і 300 спартанців партгоспполітактиву
Відпочивши день після непростих переговорів з Путіним, у середу Олександр Лукашенко знову розвинув бурхливу діяльність. Причому у тому чи іншому вигляді, але всі резонансні зустрічі і заяви мали відношення до силового блоку проблем. Спробуємо розібратися в них, з огляду на ключовий момент - це перші дії диктатора після повернення з Сочі.
Схоже, підтверджуються інсайди, ніби на зустрічі з Лукашенком ВВП поставив йому черговість завдань - спочатку той збільшує ступінь контролю над ситуацією, у мінсько-московській риториці «наводит порядок», а вже потім обговорюються форми подальшого співіснування.
ВІД СТРАХУ ХОЛОДІЮЧИ: РОСІЯ, ШОЙГУ І МАНЕВРИ…
У начитаній Росії люблять рядки Мандельштама: «Все перепуталось, и некому сказать, / Что, постепенно холодея, / Все перепуталось, и сладко повторять: / Россия, Лета, Лорелея». Лукашенко, який холодів від страху, посеред тижня солодко повторював: «Россия, Шойгу и маневры».
Судячи з висвітлення одноденного візиту російського міністра оборони до Мінська, основну роль майстра розмовного жанру виконував Лукашенко. Він будував свої промови як продовження діалогу з дорогим і коханим Владіміром Владіміровичем: «Мы договорились с президентом России, что нам надо продолжить учения…»; «Я также просил президента России о некоторых типах вооружений…». Ще він кидав фрази, які напевно мають сподобатися ВВП, приміром – про надійність оборони «нашего общего отечества – от Бреста до Владивостока».
Тобто, риторика зрозуміла, але що було сказано по суті? Основною тезою, причому такою, що підтверджує згадані вище інсайди, видається ось ця: «Если кто-то думает, что Беларусь ослабла, что не выстоим, что Россия отойдет в сторону, это для дураков рассуждения. Мы в состоянии удержать ситуацию». При цьому ще уточнення - ситуацію «не только в Беларуси, но и по периметру наших границ». І далі з виходом на загальну оборону.
До речі, мало хто звернув увагу, але Лукашенко натякнув на візит ВВП до Білорусі: «Сказал ему (Путіну, - ред.), что когда вы приедете, мы посмотрим, что нам и где надо реально укрепить в плане Союзного государства». Але, мабуть, цей візит ще треба заслужити. І він стане можливим лише після припинення масових протестів. А поки нехай Лукашенко приїздами «меньших братьев» задовольняється і перед ними розпинається.
Окрема велика тема - військові маневри: «Нам надо продолжить учения на территории Беларуси "Славянское братство", которые проходят под Брестом… Надо подумать о втором этапе учений и других учениях, выработать план, не оглядываясь по сторонам, кто нам и что скажет. Мы не собираемся никого напрягать, внаглую что-то делать, но свои интересы мы должны блюсти». Тут цікавим є ось це «не собираемся никого напрягать, внаглую что-то делать». Схоже, тут Олександр Григорович злегка дав задній хід і послав знак трьом сусідам, Польщі, Литві та Україні: мовляв, я не збожеволів і «напрягать внаглую», тобто влаштовувати прикордонні провокації, не буду.
Шойгу у відповідь, згідно з повідомленнями медіа, відреагував тільки на навчання. Виявляється, у цьому сенсі рік видався «скомканным» (напевно, через COVID-19), «план совместных мероприятий: учений, встреч, совместных заседаний» виявився виконаним лише на 30%. Шойгу сказав, що «надо до конца года выйти хотя бы на 70%». І анонсував наступні навчання вже у жовтні.
КОНТРТЕРОРИСТИЧНІ НАСТУПАЛЬНІ НАВЧАННЯ РФ + РБ
А от щодо запитів на «некоторые виды вооружений» відгук пішов, але не від Шойгу, а від Пєскова. Він м'яко, але відкинув це твердження, сказав, що про постачання «некоторых типов вооружения» на зустрічі в Сочі не йшлося, а лише «обсуждалось взаимодействие по линии ВПК». Тобто цей відгук, по суті, став і окриком * Кремль не готовий підписуватися під кожною заявою Олександра Григоровича і не дає йому права односторонньо розповідати (оголошувати і/або фантазувати) постфактум після переговорів з Путіним.
Показовим також є те, що повідомлялося після візиту Шойгу до Мінська на сайті Міноборони РФ. Усе - строго відповідно до заяв Сергія Кужугетовича у Мінську - новини про інтенсивні спільні заходи, навчання. Цікава деталь: у стратегічних командно-штабних навчаннях «Кавказ-2020» беруть участь ЗС п'яти країн, але у новині сказано про прибуття військових з Білорусі і... Китаю. Мабуть, це можна сприймати і як кивок Пекіну - у Москві та Мінську добре пам'ятають і про його особливі інтереси в Білорусі…
В іншій новині розповідається про не такі вже великі тактичні російсько-білоруські навчання «Славянское братство», які проходять у Брестській області неподалік від кордону з Україною та Польщею: «В соответствии с планом подготовительного этапа учения личный состав десантников двух стран провел первую тренировку преодоления водной преграды – реки Мухавец». Наступальні частини (десантники), що форсують водну перешкоду - це що, оборонні, «контртеррористические» навчання, як заявлялося раніше?
На жаль, ні. І це саме те, про що сказав напередодні глава ЗС Литви Вальдемарас Рупшис (нагадаємо, що раніше білоруські тактичні навчання проходили у Гродненській області, біля кордонів з Литвою та Польщею). Він підкреслив відмінність навчань НАТО у Балтії і Польщі з оборонним сценарієм – від білоруських і білорусько-російських навчань: «Ми оцінюємо це як тиск... Постійно треба оцінювати, наскільки їхні сили поруч з нашим кордоном зростають. Зрозуміло, що їх бойова міць, розташування військових засобів, а також ці навчання викликають занепокоєння, так як навчання завжди орієнтовані, попри твердження, на атакуючі дії». Але при цьому, за його словами, поки що у зв'язку з цими навчаннями "безпосередньої військової загрози точно немає".
Отже, повертаючись до слів Шойгу. За останні 3,5 місяці у Білорусі і за участю Білорусі, Росії та їхніх партнерів має відбутися більше військових заходів, ніж за попередні 8,5 місяці. І це може означати накачування, сублімацію ситуації на зразок воєнного стану, а може бути і інформаційно-психологічною підготовкою до введення такого. Не кажучи вже про те, що у цьому можна вбачати і тиск не лише на сусідів Білорусі, а й на опозицію всередині країни.
ЗУСТРІЧ ІЗ ПАРТГОСППОЛІТАКТИВОМ
І ось інша важлива подія, ініційована Лукашенком у середу - «встреча с политическим активом страны» у Палаці Незалежності, тому самому, навколо якого він раніше героїчно бігав з автоматом. Чудовою, звичайно, є сама назва заходу. У пострадянській пресі люблять щось подібне називати старорадянським терміном «встреча с партхозактивом».. Але Олександр Григорович зробив все, щоб така саркастична аналогія зчитувалася цілком серйозно.
Хто ж був на цій зустрічі: «Высшие должностные лица, члены Совета Республики и депутаты Палаты представителей, руководители и специалисты государственных органов и организаций, представители местной власти из каждой из областей, работники АП, руководители средств массовой информации – всего почти 300 человек». Але число ж яке - та це ж 300 спартанців, яким належить захищати місцеві Фермопіли, лукашенківські ферми з пилами.
Олександр Григорович довірливо сказав, що зібрав усіх, щоб ознайомити зі найсвіжішою «оперативной, аналитической информацией», яка розвінчає міфи про ситуацію в країні і розповість про справжні задуми опонентів. Ну, що сказати, це, звичайно, було краще, ніж «перехват» берлінсько-варшавської розмови Ніка і Майка. Але не сказати, щоб так вже креативно і переконливо. По суті, Лукашенко переказав основні тези робіт Шарпа, узагальнено назвавши їх «классическим американским учебником цветных революций всем известного Джина Шарпа».
Своїх супротивників він назвав «даже не оппонентами, а агрессорами», які «10 лет скрупулезно готовились к нынешнему времени "Ч"». Далі дослівно: «Чтобы сразу снять все маски, назовем этих игроков поименно. На уровне глобальных центров это прежде всего Соединенные Штаты Америки, конкретнее – их сеть фондов по поддержке так называемой демократии. На европейском континенте активно действовали американские сателлиты: Польша, Литва, Чехия и, к сожалению, наша Украина». (І знову чарівно, оскільки розкриває рівень особистості - навіть не «крымнаш», а «украиннаш»).
УКРАЇНА ЯК "ФОРПОСТ ПОЛІТИЧНИХ ПРОВОКАЦІЙ"
Як же розписує Лукашенко розподіл ролей. Чехія, за його версією, – «с давних времен в качестве ресурсного хаба». Красиво і незрозуміло. Схоже, що так диктатор готується відбивати атаки у зв'язку зі скандальними поставками йому чеських світлошумових гранат. (І ось якраз вчора фура з білоруськими номерами і без розпізнавальних знаків була помічена під час заїзду на територію заводу Zeveta у Бойковіце).
Але дивимося далі. Польща у Лукашенка спочатку «инкубатор медиаканалов ("Белсат", "Nexta" та інші)», а потім – «площадка для альтернативных органов в изгнании». Литва ж, «уязвленная темой БелАЭС, таран белорусско-европейских отношений». (А «несчастная девочка» Тихановська, яка перебуває з оточенням у Вільнюсі, лідером у вигнанні у нього не вважається). І ось нарешті Україна, про нас сказано детальніше: «Несмотря на нашу неизменную ее (України, - ред.) поддержку (например, в вопросах территориальной целостности, да и по другим), вопреки духу наших взаимоотношений стала форпостом политических провокаций».
Дуже цікаво! Як і у будь-якого великого мислителя, ці слова можна тлумачити по-різному. Але, ймовірно, тут Олександр Григорович має на увазі давню історію з "вагнерівцями", яка, однак, все ще на слуху і викликає багато запитань (у тому числі і в Україні) …
І далі йде анонсована з самого початку спроба перекладу Джина Шарпа з підв'язаними до нього білоруськими прикладами. Лукашенківські оперативники-аналітики підготували для правителя концепцію семи етапів «сценария по уничтожению страны» (що для нього рівнозначно приходу «так называемой демократии»).
ЛУКАШЕНКО САМ ПОРІВНЯВ БІЛОРУСЬ З СИРІЄЮ ТА ВЕНЕСУЕЛОЮ
І тут вже вибачте - фразеологія диктатора.
Перший етап. «Подготовительный» Після невдалих спроб кольорових революцій 2006 і 2010 років зовнішні суб'єкти перейшли від технологій прямої дії до методів м'якої сили і трансформації влади зсередини. Тут Лукашенко не посоромився порівнювати свою вотчину з Сирією та Венесуелою! Славний піар, якщо подивитися на пануючі там бої і розорення. Але для О. Г. важливим є інше - туди прийшла і не дала повалити диктаторів Росія.
Далі - самі заголовки:
● Второй этап. Парламентские выборы (2019).
● Третий этап. Подготовка к президентским выборам.
● Четвертый этап. Президентская кампания.
● Пятый этап. Попытка майданного сценария.
● Шестой этап. Поствыборный протест.
● Седьмой этап. Попытка легализации инфраструктуры перемен.
І ось фінал: «Белорусский сценарий 2020 года представляет собой сплав из наиболее эффективных цветных технологий дестабилизации, получивших апробацию в разных странах. Очевидна ставка на масштаб и длительность протестов, изматывание сил и истощение ресурсов. Мы знаем, кто руководит, кто чего-то хочет в Беларуси, и поэтому не расслабляемся и готовы ответить на любой вызов».
З такого резюме лукашенківської оперативної аналітики можна робити зустрічні висновки. На озброєння остаточно взята концепція і термінологія, максимально близька Путіну, і яка лякає його найбільше. Судячи з відсутності слів про конструктивність спілкування з робітниками, студентами/молоддю, які звучали раніше, – взято чіткий курс на силове придушення протесту. Але і з іншого боку, за прихованим визнанням можливості «длительных протестов» можна судити, що жорсткий силовий розгон до якоїсь конкретної дати поки не передбачається.
Тобто, у кінцевому підсумку, плани режиму такі. По-перше, воєнізована істерія, але без очевидних провокацій по периметру. По-друге, придушення всіх форм громадянської активності з фразеологією, що це прояви дій «агрессоров», творців кольорової революції. По-третє, готовність до більш-менш тривалого існування у такому режимі в надії, що люди врешті-решт втомляться від марності ризикованих для них протестів. І лише після цього - приїзд Путіна та розмова, як жити далі.
План зрозумілий, але чи вдасться його реалізувати?
Олег Кудрін, Рига
