Російські півтора мільярди не врятують батька білоруської автократії
Кредит, отриманий від Росії, у лукашенківській Білорусі-2020 піариться не так люто, як у януковичівській Україні-2013. І це - маркер того, що за всієї важливості цих коштів для режиму, вони проблем не вирішують, лише дещо пом'якшують їх, відтягуючи колапс.
РФ І БІЛОРУСЬ - МОДЕЛЬ «СПОРА ХОЗЯЙСТВУЮЩИХ СУБЪЕКТОВ»
Світлана Тихановська після отримання новин з Сочі по гарячих слідах написала з приводу кредиту в $1,5 млрд: «Агонию Лукашенко это может продлить, но победы народа предотвратить не сможет». Втім, це був не економічний висновок, що базувався на якихось розрахунках, а політичний. І у цьому сенсі подвійно важливий, оскільки був супроводжений прямим зверненням до жителів країни по той бік східного кордону: «Дорогие россияне! Вашими налогами будут оплачены наши побои. Мы уверены, что вы этого не хотели бы».
Але от ще яка цікава деталь - путінсько-російські і лукашенківсько-білоруські медіа у згадці про економічні питання і взаємини останнім часом не дуже полюбляють надавати чисельні показники, вважаючи за краще відбуватися деклараціями про взаємовигідну співпрацю. Рідкісним винятком була, приміром, інформація, оголошена 3 вересня. Хто призабув, то був поспішний візит до Мінська російського прем'єра Мішустіна і глави Міненерго Новака. Останній тоді уточнив, що існує поточний борг Росії, точніше держкорпорації «Газпром», у розмірі 328 мільйонів доларів. Переговори між Газпромом і білоруськими компаніями про постачання і ціну на газ почнуться лише після виплати цього боргу.
Так, а що там казав Дмітрій Пєсков, куди піде «значительная часть» російського кредиту - на «рефинансирование ранее предоставленных заемных средств». Тобто, на увазі, здається, малося навіть не це, а обслуговування всього поточного боргу перед РФ (8 млрд доларів). Виходить, не «значительная часть», а якраз 1,5 млрд, які треба виплатити до кінця року (включно з тими самими 328 млн).
У Білорусі цього року взагалі очікується фінансова діра у $2,5 млрд. При цьому МВФ і Світовий банк співпрацювати з Лукашенком відмовилися. Китай, ставлення якого до цього режиму загалом є позитивним, вкладати кошти в нього за нинішньої ситуації також не поспішає. Залишається Москва.
Російські банки, які і так мають великий вплив на білоруському ринку, також отримали вказівку продовжити кредитування білоруських підприємств і банків. При цьому білоруська економіка буксує дедалі більше, у тому числі і з політичних мотивів (внаслідок саботажних «італійських страйків»). Тобто, повертати борги буде ні з чого. І це означає, що найближчим часом можливий обмін боргів на активи. Причому без будь-якого політичного поглинання (точніше ДО нього), а виключно у формі добре відпрацьованого в РФ «спора хозяйствующих субъектов»». При цьому сфера IT, яка раніше приносила стабільний дохід, при диктатурі з країни просто тікає, точніше, перетікає до сусідів, що загрожує відходом капіталу у розмірі ще 2-5 мільярдів доларів.
Ну і доречно тут буде згадати Білоруську АЕС. Запуск її затягується. Ставлення до неї сусідів дедалі жорсткіше. Усі три балтійські країни координовано відмовилися купувати електроенергію, яка буде на ній вироблена. Але ж будувалася ця все більш безглузда АЕС теж в основному російським коштом з необхідністю у майбутньому робити платежі із сумнівних наразі доходів.
КОЛАПСУ НЕ БУДЕ, ПОКИ Є ЩО ПРОДАТИ. А ОСЬ ПОТІМ…
Загальний зовнішній державний борг Білорусі становить $18 млрд. Ну, з виплатами частини боргу розібралися, але для обслуговування інших кредитів треба виплатити ще приблизно стільки ж. Щоб уникнути дефолту, мабуть, доведеться витрачати золотовалютний резерв, який становить на вересень 7,5 млрд., але паралельно цей резерв витрачається на підтримку падаючого курсу білоруського рубля (вже є елементи паніки, коли люди кинулися скуповувати валюту). Через це лише за серпень золотовалютні резерви країни «схудли» майже на 1,4 мільярда доларів, тобто на 15,8%. З такими темпами надовго цих запасів не вистачить. Тоді, напевно, доведеться припинити підтримувати курс національної валюти, різко збільшивши інфляцію. Але в умовах політичної нестабільності це дуже хороший, зримий фактор для мотивування протесту.
І це все - ще відносно спокійний для Білорусі фінансовий рік. А от у 2021-му кількість «поганих боргів» (тобто з затримками по виплатах аж до повної неможливості їх зробити) буде наростати. Але і при цьому дефолту, колапсу білоруської економіки найближчим часом можна уникнути.
Насамперед треба зазначити, що загальний державний борг Білорусі (близько 30 млрд доларів), як і раніше, набагато нижче за ВВП країни (близько 60 млрд). А це за загальноприйнятими мірками є показником відносного фінансового здоров'я (до слова, в Україні перше і друге вже співмірні). До того ж у Білорусь, яка відбудована як великий лукашенківський колгосп, безліч прибуткових держпідприємств («Білоруськалій»; частки власності у ВАТ «Нафтан»; Білоруська залізниця; роздрібний газовий оператор «Белтопгаз», «Біленерго» з шістьма підрозділами обленерго). Що в сумі дає 20-25 мільярдів доларів, залежно від того, коли і в якому стані це буде продано або віддано за борги.
Однак кількість таких підприємств не є нескінченною. І коли вони будуть розпродані, системна криза все одно настане. А разом з нею - і необхідність структурних ринкових змін. Що за визначенням болісно у соціальному сенсі - навіть в країні у спокійному політичному стані. Ну, а вже в такому, як нині Білорусь, то і сказати страшно…
До того ж не можна забувати, що в країні є безліч збиткових підприємств, які підтримувалися за рахунок прибуткових (або навіть надприбуткових за умови дешевої російської сировини і енергоносіїв). Зараз, у період турбулентності, їх збитки зростають в рази. Але що буде з ними далі, коли не стане, чим покривати збитки - закривати? Після цього на вулицю, де народу, особливо на вихідних, і так багато, вийдуть ще багато тисяч обурених робітників. І це теж загрожує черговою спіраллю протесту.
ЕКОНОМІКО-ПОЛІТИЧНА ПАСТКА КРЕМЛЯ У БІЛОРУСІ
Кремль, який вважає себе розумним і хитрим, таким, що завжди і всіх переграє, у випадку з білоруською політикою і економікою швидким і твердим кроком прямує у пастку, яку сам же собі і розставив.
У Білорусі стався небувалий сплеск соціальної, політичної активності, становлення громадянського суспільства. І як складова цього процесу - сплеск національної самосвідомості. При цьому ставлення до Росії спочатку було і значною мірою поки ще залишається позитивним.
Але для Кремля немислимо допустити, щоб у сусідній «братской» країні, з якою ніби як існує союзна держава, влада диктатора була змінена в ході загальнонародного повстання, нехай і мирного. Однак щотижня, щомісяця підтримки Лукашенка путінська Росія методом «от противного» навіть у вкрай толерантних до колишнього імперського центру білорусах виховує те ставлення до себе, на яке заслуговує, – погане.
При цьому модель держпланової, не ринкової економіки, яка вибудовується Лукашенком, починає руйнуватися. Так, Путін, звичайно, може відхопити найжирніші її шматки і роздати наближеним олігархам. Але що тоді буде з рештою економіки лукашенківського колгоспу, малодохідною або взагалі нерентабельною? Знову дотації? Але це важка ноша для російської економіки. Тоді заради чого? Припустимо, перетворення на реальність «Союзного государства РФ и Беларуси», тобто урізання білоруського суверенітету до мінімуму. Але більшість країни цього не хоче і сприйме це як агресивний акт. При цьому проблеми нереформованої економіки не зникнуть, як і обурення кривавим Лукашенком, який залишається при владі завдяки підтримці Росії. Можна спробувати якщо не вирішити, то хоча б згладити це протиріччя за допомогою масованої телепропаганди, але упевненості, що це вийде, немає.
При тому в масах, які виходили на стотисячні протести, залишатиметься пам'ять про шанс біло-червоно-білої революції як про щось прекрасне, світле і чисте, проте нереалізоване через жорстокість білоруських силовиків, через московські гроші і роспроп... Така поразка - один з тих високих історичних міфів, на яких тримається національна самосвідомість. При цьому у чотирьох сусідів - Польщі, Литви, Латвії та України - біло-червоно-білий контент буде звеличуватися, прославлятися. І тільки в Росії - втоптуватися в бруд. Але осквернити його, зробити синонімом пронацистського колабораціонізму, все одно не вдасться. А от неорадянська червоно-зелена символіка, під якою роз'їжджають по Білорусі лукашенківські карателі, справді дедалі більше ставатиме символом колабораціонізму, але вже найсвіжішого – прокремлівського.
Як виходитиме Кремль з цієї пастки - незрозуміло. Втім, він і про її існування, здається, поки не здогадується. Це ж все Захід винен…
Олег Кудрін, Рига
Карикатура Сергія Йолкіна
