Артем Шрайбман, білоруський політичний оглядач
 Лукашенка оголосять переможцем у будь-якому разі, але питання в тому, що далі?
03.08.2020 16:55

Гучне затримання в сусідній Білорусі бойовиків «ПВК Вагнера» – гібридного спецпідрозділу російської армії – лише підкреслило градус напруження, який нині панує в країні перед президентськими виборами.

Незмінний президент Олександр Лукашенко йде на свої шості вибори в ослабленому стані й на тлі падіння популярності. З минулого року триває його конфлікт із Кремлем – після того, як Бацька відхилив нав’язувану Путіним глибшу інтеграцію двох країн (читай – поглинання Росією Білорусі). Крім того, на рейтингах Лукашенка негативно відбилася пандемія, адже він закликав не перебільшувати загрозу й не запроваджував карантин.

На цьому тлі наприкінці травня в Білорусі стартувала кампанія збору підписів для реєстрації в кандидати в президенти на чергові вибори 9 серпня. Те, що ситуація розвивається не за звичним для влади сценарієм, стало видно відразу, коли з охочих поставити підпис за альтернативних кандидатів почали вишиковуватися черги на декілька кварталів. На безпрецедентні для Білорусі протестні настрої та активність влада відреагувала арештами й кримінальними справами, однак повністю взяти ситуацію під контроль їй не вдалося.

Про ситуацію в білоруському суспільстві напередодні виборів Укрінформ поспілкувався з білоруським політичним оглядачем, засновником консалтингового агентства Sense Analytics Артемом Шрайбманом.  

ВЛАДА ДЕМОНСТРУЄ НОВІ ФОРМИ ПРИДУШЕННЯ

- Артеме, політичне життя у Білорусі багато років видавалося спокійним і прогнозованим. А зараз завирувало. Як би ви охарактеризували нинішню обстановку в країні напередодні виборів 9 серпня?

- Справді, зараз спостерігається безпрецедентна політизація білоруського суспільства. Такого ще не було з 1990-х років.

Але і влада демонструє абсолютно нові форми, скажімо так, придушення невдоволення. Раніше репресій перед президентськими виборами практично не було, і, тим більше, в такому масштабі ніколи популярних кандидатів не знімали з гонки до та під час реєстрації.

Усе це відбувається вперше у Білорусі.  

- Несподівано для нинішнього президента з’явилися люди, котрі всерйоз вирішили посунути його від керма держави. І, певно, ще більшою несподіванкою стало те, що багато білорусів відкрито виступили на їх підтримку. Президент Лукашенко недооцінив рівень невдоволення в країні? Чи все ж таки ніякої несподіванки не було, і все було прогнозовано? 

- Думаю, Лукашенко справді недооцінив градус невдоволення, як і всі решта. На мою думку, навіть ті, хто вступив у кампанію, не розуміли, що потрапляють у такий народний нерв.

З іншого боку, Лукашенко не міг не проводити вибори. Вони мали відбутися за графіком. Він, щоправда, міг би провести їх раніше, у 2019 році. Але тоді Лукашенко ще не усвідомлював своїх рейтингових проблем, і не було пандемії, яка стала важливим тригером для цього невдоволення.

Слід розуміти, що Лукашенко – це та людина, яка любить показувати впевненість у собі й не демонструвати, що він захвилювався, а тому почав переносити вибори. Йому треба засвідчити, що все під контролем. Саме тому він підкреслював, що вибори будуть проведені у визначені терміни. Й ось отримав таку політизацію, можливо, неочікувану для себе. 

ТИХАНОВЬСКА – ЄДИНА КАНДИДАТКА ПРОТЕСТНИХ НАСТРОЇВ 

- Основними опонентами Лукашенка на початку президентських перегонів розглядалися екс-дипломат і чиновник Валерій Ципкало, банкір Віктор Бабарико та відеоблогер Сергій Тихановський. Усі троє з різних причин не були допущені до виборів: двоє останніх нині під арештом, а Ципкало виїхав у Москву, нібито втікаючи від можливого арешту. Влада побоялася допустити їх до виборів?

- Так, влада розглядає цих людей як загрозу. Побоялася чи не побоялася – це більш емоційний термін. Авторитарна влада у всіх країнах світу, у т. ч. у Білорусі, схильна усувати небезпеку своєму існуванню саме таким чином.

А загроза від цих людей була більшою, ніж від традиційних опонентів Лукашенка на виборах. Тому їх почали знімати з дистанції. У випадку з Тихановським влада дуже боялася масових протестів, а тому його, як імовірного лідера таких протестів, виключили з гри від самого початку. Щодо Ципкала та Бабарика – вони справді могли отримати широку народну підтримку, яка потім, знову ж таки, конвертувалася б у протести, якби їм намалювали традиційні 5 % за результатами голосування.

Тому було прийнято рішення розмазати протест таким тонким шаром,  познімати всіх популярних претендентів завчасно.  

- Як загалом виглядає стратегія Лукашенка щодо переобрання та збереження влади?  

- Стратегія Лукашенка базується на двох китах. По-перше, він виступає з такою консервативно-охоронною повісткою: захистити суверенітет і державність, зберегти й не дати зруйнувати те, що в нас є і що ми побудували, та не дати ворогам прийти до влади й розпродати країну. Він лякає людей змінами, які змальовує як щось страшне, а своїх опонентів на виборах –як іноземних агентів впливу, котрі розвалять країну.

Цей консерватизм і страх змін у певних обсягах є в кожному суспільстві. І це те, на що він спирається в цій кампанії.

Друга частина стратегії – зрозуміло, сила. Він опирається на всю міць білоруської держави, а це – консолідований авторитарний режим, який поки що не давав збоїв.

Виборча система цілковито контролюється. Цього року ще й було обмежено спостереження на виборах – не більше п’яти спостерігачів на кожній виборчій дільниці. Зрозуміло, що цю квоту займуть провладні представники. У складі виборчих комісіях опозиція має менш як пів відсотка. Таким чином, система – контрольована, і Лукашенко сподівається, що вона просто виконає свою роботу.

А для  тих, хто не повірить, є силовики. І вони також поки що Лукашенка не підводили.  Щоб переконатися у їхній лояльності, він за останні два тижні відвідав три військові частини, котрі можуть бути залучені до розгону протестів.  

- ЦВК Білорусі зареєструвала п’ять кандидатів у президенти. Поруч з нинішнім президентом, це також дружина згаданого відеоблогера Світлана Тихановська, яка, по суті, випадково стала кандидаткою, подавши документи замість заарештованого чоловіка. Чи ті троє інших кандидатів –незалежні від президентської адміністрації? Як оцінюєте їхні шанси на успіх? 

- Складно оцінювати решту кандидатів на предмет їхньої самостійності. Вони, очевидно, менш помітні, ніж Тихановська, яка на сьогодні має найвищі рейтинги серед альтернативних кандидатів, що видно і з мітингів, які вона збирає.

Ці троє кандидатів могли піти на вибори з різних міркувань. У когось могла бути й домовленість з адміністрацією президента, але про це складно судити. Принаймні Анна Конопатська виглядає саме як такий кандидат, оскільки більше критикує інших опозиціонерів, аніж Лукашенка. 

У інших двох – Дмитра Черечня та Андрія Дмитрієва – можуть бути просто особисті амбіції, бажання засвітитися в політиці й створити собі якийсь політичний капітал. Й оскільки це збіглося з інтересами влади, яка хоче бачити у бюлетенях більше ніж одне-два прізвища для ілюзії різноманіття, вони там залишаються. Проте, звичайно, ці кандидати не становлять жодної загрози для Лукашенка. 

- Виглядає так, що протестне ядро гуртується саме навколо Світлани Тихановської. На її підтримку висловилися і штаби Бабарика та Ципкала.  При цьому головна обіцянка Тихановської – «через півроку провести нові чесні вибори». Тож голосування за неї може виглядати як протест проти Лукашенка. Чи справді білоруси втомилися від незмінного Бацьки й хочуть змін? Наскільки серйозним є потенціал у такого протестного голосування?

- Щодо потенціалу протестного голосування – я не маю відповіді на це питання, хоча воно становить головну інтригу цих виборів.

Коли наростає поляризація суспільства, і воно чітко ділиться на тих, хто «за» і хто «проти», то потенціал протестного голосування, зазвичай, є великим. Це вже більше, ніж просто люди, які готові вийти на вулицю.

У Тихановської немає своєї програми, і тому вона стала таким собі «найменшим спільним знаменником» для дуже багатьох противників влади, яких вона не ділить на проросійських та прозахідних, лівих та правих тощо.

Хоча, звичайно, не можна говорити про те, що всі, хто незадоволений Лукашенком, готові її підтримати. Переконаний, що є люди, котрі не голосують з протестних міркувань і яким потрібна компетентна управлінська альтернатива Лукашенку. Вони не хочуть просто тимчасового президента, який проведе нові вибори, або ж просто не вірять Тихановській, що вона потім піде. Тобто не усі люди чітко вирішили для себе: я – за Лукашенка або я настільки різко проти нього, що голосуватиму за будь-кого, аби не за нього. А Світлана Тихановська позиціонує себе саме як кандидат протесту.

Хоча, на мою думку, протестного електорату вистачило б, аби Тихановська спокійно вийшла в другий тур з Лукашенком.  

ЦВК ОГОЛОСИТЬ ЛУКАШЕНКА ПЕРЕМОЖЦЕМ У БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ

- Чи перемога Лукашенка така вже очевидна річ?

- Якщо під перемогою ми розуміємо цифри, які оголосить ЦВК, то, звичайно, буде оголошена перемогу Лукашенка з результатом у діапазоні 70–80 %. Це не піддається жодним сумнівам.

Питання лише в тому – що буде далі?

Зрозуміло, будуть протести.  Але, на мою думку, чаша терезів схиляється більше на бік силовиків, держави. Мені здається, що у них сил вистачить, враховуючи нинішній розмах і ступінь радикальності протесту – це все-таки поки що не український Майдан. Люди не готові чинити опір силовикам.

Водночас, якщо дії влади будуть непослідовними, надто брутальними чи ж, навпаки, занадто м’якими (чого я не очікую), то це може дати протестові друге дихання і стати тригером для нових виступів і неконтрольованого розвитку ситуації.  

Однак ці варіанти мені здаються менш імовірними, ніж грубе, але успішне для влади придушення активності людей на площах. Думаю, базовий сценарій – саме такий, але від нього, звичайно, можливе відхилення.  

- Наскільки великою є загроза радикалізації протестів у разі спроби їх придушення?

- Принаймні у Білорусі такого не було. Коли протест придушували, наступного дня з міркувань солідарності на вулиці виходило кілька десятків, може, сотень людей – і на цьому все.

Звичайно, сьогодні в суспільстві більш радикальні настрої, тому повторні протести є більш імовірними. Але найголовніше тут – відповідність сили, яку влада застосує. Якщо вона, умовно кажучи, у відповідь на мирну акцію почне стріляти, то це, звичайно, може викликати і радикалізацію, і наростання протесту. Якщо ж діятиме традиційно – наприклад, розганятиме акцію палицями, то не факт, що наступного дня під ті ж палиці всі захочуть потрапити. Гадаю, влада не переступить межу, як це зробив, наприклад, Янукович в Україні, коли жорстко побили студентів на площі. 

Не переступити межу – дуже важливий момент. В Україні народ не очікував від влади того, що вона зробила у 2013-2014 роках. У Білорусі ж люди чекають придушення протесту, і якщо влада просто підтвердить сподівання  – то це не стимулюватиме зростання радикалізації протесту, радше навпаки.

МОСКВА ЗАПАСЛАСЯ ПОПКОРНОМ І СПОСТЕРІГАЄ

- Якою прогнозується оцінка Заходом виборів у Білорусі в разі проголошення перемоги Лукашенка, імовірних масових фальсифікацій і можливого силового розгону протестів? Чи є загроза для Лукашенка втратити легітимність у очах Заходу, що означатиме й руйнування тих крихких відносин з Європою та США, які він обережно вибудовував останнім часом?

- Захід не визнає ці вибори демократичними, як не визнавав і всі попередні голосування. Заяви за результатами виборів будуть набагато жорсткіші, ніж у минулому. У нас уже є політв’язні, до голосування не допущено популярних кандидатів.

Але я не знаю, чи будуть санкції. Щоб зараз «заслужити» санкції, білоруській владі треба зробити набагато більше, ніж вона робила раніше.

Ситуація змінилася. На Заході побоюються ізолювати Лукашенка, аби він не побіг до Путіна по підтримку. Крім того, у Європі є відчуття, що санкції не працювали раніше, тому немає сенсу їх ще раз застосовувати, аби просто зіпсувати відносини на кілька років.

Однак якесь замороження дипломатичного чи фінансового характеру, скоріш за все, буде. 

- Наскільки великий вплив Москви на нинішню кампанію в Білорусі? У яких результатах виборів найбільш зацікавлене керівництво РФ?

- Прямого втручання Москви в цю кампанію не видно.

Москва зацікавлена саме в тому сценарії, який зараз розгортається в Білорусі – максимальне внутрішнє напруження, максимально можливі репресії, які закінчаться охолодженням відносин Білорусі й Заходу та більш вразливим Лукашенком після завершення кампанії.  

Москва не зацікавлена в зміні влади у Білорусі: зрозумілий та передбачуваний Лукашенко – набагато простіший Кремлю, ніж будь-який інший неочікуваний кандидат, і тим більше, той, хто прийшов на хвилі революції.

Тому, думаю, Москва нині сидить у кріслі з великою корзинкою попкорну та спостерігає.

- А як щодо повідомлень про затримання під Мінськом російських бойовиків так званої «ПВК Вагнера», які, ймовірно, планували дестабілізувати ситуацію у Білорусі?

- Заїжджати в країну та поселятися в один санаторій – дивно, якщо плануєш якісь приховані операції в цій країні. Не слід виключати й того, що в Білорусі ці люди були проїздом.

У будь-якому разі, потрібно почекати розвитку ситуації. Поки що рано робити однозначні висновки.   

- Якщо після виборів Лукашенко виявиться знову руконепотискним «останнім диктором Європи», чи не підштовхне це його до ще більшого дрейфу у бік Росії? Чи не стане він більш поступливим щодо спроб РФ завершити поглинення Білорусі у складі так званої «союзної держави»?

- Якщо все відбудеться саме так – Лукашенко, безперечно, знову опиниться у званні «останнього диктатора Європи», буде ізольований, і його позиція на переговорах з Москвою стане слабшою.

Але я сумніваюся, що ця менша здатність до опору призведе до якоїсь здачі суверенітету. Адже для Лукашенка суверенітет – це і є влада. Слова-синоніми... І здати бодай якусь частку суверенітету – наприклад у питаннях єдиної валюти чи єдиної митної і податкової системи – означатиме позбутися повноти влади в країні. Тому він не поступиться жодним сантиметром своєї влади на користь Кремля.

Авторитарні лідери не вміють ділитися владою, це – аксіома. У світі немає жодного успішного союзу авторитарних лідерів. Вони ніколи не передають на наднаціональний рівень якісь серйозні повноваження. Це стосується і Євразійського союзу чи ОДКБ, де в кожної країни є право вето, і СНД, який є просто клубом для зустрічей лідерів.  

Такі лідери, як Лукашенко, не діляться суверенітетом. Тому, звичайно ж, Росії буде простіше торгуватися, можливо, за якусь власність у Білорусі чи в питаннях ціни на газ і нафту, але я не чекаю здачі суверенітету. 

- Білоруський «транзит» влади, як він виглядатиме?

- Про це сьогодні дуже складно говорити. Думаю, до цих виборів у голові в Лукашенка був казахстанський сценарій за прикладом Назарбаєва: протягом наступних п’яти років переписати конституцію, аби парламент і уряд отримали більше повноважень, а потім передати владу наступникові.

Але важко сказати, як нинішні вибори відіб’ються на цих планах. Лукашенко все ще обіцяє переписати конституцію, оновити її в найближчі пару років. Але питання в тому – чи наважиться він на «транзит» влади, якщо матиме невелику підтримку?  Тому є ймовірність, що він триматиметься за кермо до кінця, просто боятиметься випускати його з рук.  

- Чи прогнозуються зміни в політиці Республіки Білорусь щодо України після президентських виборів?

- Змін у відносинах між Білоруссю та Україною я не очікую, оскільки вони – доволі прагматичні, а інтереси обох сторін зрозумілі й не зміняться після виборів.

Якщо й буде якась зміна, то в бік більшої зацікавленості Білорусі в Україні. Адже, якщо європейський вектор якимось чином обріжеться, а Білорусь все одно буде зацікавлена в диверсифікації своєї торгівлі та забезпечення енергетичної незалежності, то Білорусь зверне більше уваги на Україну.

Але якогось похолодання у білорусько-українських відносинах я точно не чекаю. У країн є прагматична зацікавленість одна в одній: для України це – гарантії безпеки з боку Білорусі, що країна не стане союзницею Росії у війні проти України, а для Білорусі – це передусім економіка. І всі ці міркування залишаться не менш актуальними після виборів, а можливо, стануть і більш актуальними.

Негативний розвиток може бути лише в разі якогось апокаліптичного сценарію – який я не вважаю ймовірним. Уявімо, якимось чином білоруська система колапсує настільки, що Росія втручається в ситуацію та інтегрує Білорусь силою. У такому разі Україна отримає проблему в себе на півночі. Але повторюю, я вважаю цей сценарій ну дуже малоймовірним.

Василь Короткий, Відень

Фото: promoteukraine.org, ilinterviews.com

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-