Лівія: Середземноморський вузол суперечливих інтересів

Лівія: Середземноморський вузол суперечливих інтересів

Укрінформ
Хто контролюватиме нафтові запаси та зупинить розбрат у країні?

У середу Генсек ООН Антоніу Гутерреш на відеоконференції Ради Безпеки засудив «пряме іноземне втручання, яке досягло безпрецедентних рівнів», «порушення збройного ембарго ООН, резолюцій та зобов’язань Ради» у Лівії. За його словами, у країну «постачаються складна техніка та найманці». Про присутність у Лівії російських, суданських та сирійських найманців, що воюють на боці генерала Хафтара, повідомляється від початку року, а ось про бліцкриг Туреччини – заговорили нещодавно.

Ситуація в країні загрожує зростанням кількості жертв, мілітаризацією регіону, новими хвилями міграції, посиленням терористичних угруповань та гуманітарною катастрофою. За даними ООН, лише останні бойові дії на південь від Триполі призвели до зростання армії біженців майже на 30 тис. Кількість внутрішньо переміщених осіб у ​​Лівії перевищила 400 тисяч.

Фото: AA
Фото: AA

ЕПІЦЕНТР РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Здавалося б, громадянська війна у Лівії донедавна залишалася керованою проблемою порівняно з активними конфліктами в Сирії та Ємені. Проте ситуація змінилася. Сьогодні Лівія стала ареною для напруженої енергетичної та регіональної політики Середземномор’я. Конфлікт став інтернаціональним, і в ньому беруть участь не лише країни регіону, а й важковаговики. Два постійні члени Радбезу ООН втягуються в це регіональне протистояння, розпочалися чвари між союзниками по НАТО, а ЄС демонструє слабкість і брак єдності.

Остання фаза конфлікту в Лівії датувалася 2014-м. У суперечці довкола влади та нафтових ресурсів після падіння режиму Каддафі у 2011 році зійшлися розрізнені сили: ісламістські ополченці, військові та силовики, джихадистські філії й традиційні місцеві племена. Боротьба, на відміну від Сирії, була обмеженою через брак достатніх ресурсів, закордонної фінансової та збройної підтримки. Торік ситуація змінилася. Війна увірвалася майже до кожного міста Лівії, завдала втрат населенню та шкоди країні й регіону.

Шість років тому, отримавши підтримку з боку Росії, Єгипту та ОАЕ, командувач самозваної Лівійської національної армії (ЛНА) генерал Халіф Хафтар зобов’язався розгромити ісламістів та об’єднати Лівію. Його сили захопили Бенгазі та Східну Лівію. Хафтар, відчувши силу, впевненість і підтримку союзників, відкинув політичний компроміс, проігнорував мирний процес ООН та почав захоплення багатих нафтою регіонів Лівії. Рік тому його передові частини наблизилися до Триполі. Загрожуючи уряду Національної згоди (GNA), який підтримує ООН, Хафтар завдав кілька поразок проурядовим силам. Однак з початку 2020 року одіозного генерала переслідують невдачі. Туреччина втрутилася в конфлікт на боці GNA. Анкара надіслала сотні військових радників, налагодила військово-морську логістику, озброїла сучасними системами озброєння (у т.ч. БПЛА), а також направила кілька тисяч найманців з числа своїх прихильників у Сирії. Сили Хафтара відступають, часто безладно.

На думку старшого наукового співробітника Міжнародного інституту стратегічних досліджень (штаб-квартира у Лондоні) Еміля Хокая, припинення вогню сьогодні малоймовірне. Хафтар завжди був проблематичним, і багато лівійців завищували його військові здібності, інші просто ганьбили. Основу ЛНА становлять професійні солдати, іноземні найманці, ісламісти, які досить розрізнені, а його претензія стати об’єднувальним лідером сумнівна, вважає експерт. На його переконання, без серйозного російського або єгипетського втручання Хафтар слабшатиме, його можливості обмежені.

Фото: AA
Фото: AA

ТУРЕЦЬКИЙ ГАМБІТ

Завдяки швидкому втручанню Туреччина стала ключовим енергетичним брокером у Лівії, вважає політичний аналітик Європейської ради з питань зовнішніх відносин Тарек Мегерісі. На його думку, місцеві партнери турків пережили атаки Хафтара й тепер просуваються на схід, щоб захопити якомога більші території та родовища нафти.

Рішення Анкари втрутитися в ситуацію на південному узбережжі Середземномор’я випливало зі складного набору міркувань, переконаний експерт Еміль Хокай. На його думку, втрата Лівії призвела б до ізоляції Туреччини та обмежила б її регіональні амбіції лідерства у Східному Середземномор'ї. Дії турецького уряду мають одностайну національну підтримку. Військовий успіх у Лівії схвалюють як ісламісти, так і націоналісти.

 Регіональне суперництво Туреччини (яка підтримує «Мусульманське братство») з антиісламістською віссю у складі Єгипту, Саудівської Аравії та ОАЕ – є ключовим рушієм ескалації. Лівія, багата на енергоносії, є останньою арабською країною, де філії «Мусульманського братства» мають значний вплив, змушуючи Каїр та Абу-Дабі вкладати значні ресурси в перемогу генерала Хафтара. Але для президента Туреччини Реджепа Ердогана такі наміри згаданих країн є неприйнятними. Турецький лідер добре пам’ятає наслідки перевороту 2013 року в Єгипті, які призвели до фіаско голови «Мусульманського братства» Мохамеда Морсі, перемоги генерала Абдельфатта аль-Сісі за підтримки Ер-Ріяду й Абу-Дабі, та створили умови для спроби державного перевороту 2016 року в самій Туреччині.

Настільки ж важливою для Ердогана є ситуація, що розгортається в Середземномор’ї. Загроза турецьким амбіціям – це вже не далека можливість, а реальність, враховуючи спільність інтересів Єгипту, Греції, Кіпру та Ізраїлю, а також прагнення Росії, ОАЕ та Франції. Співпраця регіональних та глобальних гравців могла би позбавити Туреччину участі в середземноморських проєктах з розвідки нафти й газу та будівництва газогонів. Саме тому Анкара шукала суперечливих морських прикордонних угод з GNA перед тим, як втрутитися в конфлікт, переконаний експерт. Туреччина недарма також висунула войовничі претензії на морські райони навколо Кіпру та Греції, які є джерелом суперечок у НАТО.

Турецький гамбіт у Лівії є ризикованим, вважає Еміль Хокай. Затягування військового втручання в Середземномор’ї, а також капіталізація військових успіхів у політичні дивіденди видається достатньо складним завданням для Анкари через потужну конкуренцію. Особливо з боку Єгипту, що має спільний кордон з Лівією і не обтяжений морською логістикою, ОАЕ з їх потужними фінансовими та медіа ресурсами, Росії з її військовими технологіями й численними найманцями, та Франції, яка залишається однією з країн-лідерів Заходу.

Фото: AA
Фото: AA

ФРАНЦУЗЬКИЙ ГНІВ ТА ПРОГРАНА СТАВКА

Серед перелічених недоброзичливців Туреччини жоден не виявив такої демонстративної наполегливості, як лідер Франції Еммануель Макрон. Заяви офіційного Парижа вийшли за межі дипломатичності. Макрон не лише звинуватив Анкару в небезпечних ігрищах у Лівії, а й запропонував притягнути її «до кримінальної відповідальності». Міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан, у свою чергу, закликав ЄС «до початку перемовин без табу та наївності, щодо перспектив своїх майбутніх відносин з Анкарою».

Французьке роздратування не є новим. Воно пояснюється як стратегічною недовірою, так і сильними антитурецькими настроями серед еліт, які проти членства країни в ЄС. На думку Парижа, Анкара зірвала боротьбу проти ІДІЛ, що є пріоритетом для Парижа з моменту смертельної атаки її бойовиків у листопаді 2015 року. Францію непокоять спроможність турків відкрити міграційні шлюзи на шляху біженців до ЄС та наставництво Туреччини серед ісламістських рухів регіону.

Але в Лівії Франція зробила хибну ставку. Париж вирішив стати прихильником Хафтара, сподіваючись, що той зможе стабілізувати країну й не допустити поширення конфлікту в субрегіон Сахель, де Франція з 2013 року намагається навести лад.

Подібну думку висловлюють не лише експерти, а і європейські дипломати. Впливове видання Financial Times звернулося до одного з них по коментар. «Франція була єдиною європейською країною, яку вважають прихильницею генерала Хафтара. Згодом французи зрозуміли, що Хафтар став відповідальністю, а не активом», – цитує видання західного дипломата-ветерана. На його думку, позиція Франції була помилковою. «Французи вкотре помилилися. Усвідомивши помилку, вони спробували її виправдати й звинуватили Туреччину», – зазначив дипломат.

Політичний аналітик Тарек Мегерісі вважає, що рішення Парижа приєднатися до прихильників Хафтара, зокрема ОАЕ, відображає спробу захистити комерційні проєкти в нафтовій промисловості та боротьбу з ісламістським тероризмом у Сахелі. «Франція має інтереси, що різняться з німецькими та італійськими в Лівії, і вона перейшла до захисту цих інтересів», – зазначив експерт.

Фото: AA
Фото: AA

Наважившись на такий крок, Париж надав Хафтару політичну підтримку, коли той був лише одним із багатьох претендентів. Але лівійський генерал швидко знайшов кращих спонсорів: ОАЕ, Єгипет та, останнім часом, Росія надали суттєвішу матеріальну та фінансову підтримку, ніж Франція. Відтак Франція стала другорядним гравцем. Париж справедливо засуджує недотримання Туреччиною ембарго ООН на постачання зброї до Лівії, документує порушення Єгипту, Росії та ОАЕ і навіть спробував упередити незаконні дії, що призвело до інциденту на морі й суперечок всередині НАТО. Макрон, який назвав НАТО «мертвим», вважав, що реакція Альянсу була недостатньою, і припинив участь у спільній операції НАТО «Морський охоронець» у Середземному морі. Франція аргументувала такі дії «недостатньо рішучою реакцією» НАТО на інцидент за участю французького та турецького військових кораблів біля берегів Лівії.

Наслідки політичного скандалу всередині НАТО та у двосторонніх міждержавних відносинах погіршив скандал шпигунський. Під час виступу в Сенаті Франції турецький посол Хакі Муса заявив про затримання чотирьох громадян Туреччини, підозрюваних у шпигунстві на користь Парижа. Хоча раніше в МЗС Франції це називали «чутками в пресі».

Як повідомляло турецьке видання Sabah, це «найгучніший шпигунський скандал останніх років». За версією ЗМІ, турецькі правоохоронці затримали в Стамбулі чотирьох співгромадян, котрі займалися збиранням інформації про ісламістські групи на турецькій території та передавали її спецслужбам Франції. Керівник групи інформаторів сам з’явився в поліцію і дав свідчення щодо інших, яких одразу арештували. За словами керівника групи, він на добровільній основі запропонував послуги французьким спецслужбам, сподіваючись, що ті влаштують його на службу в Іноземний легіон. Чоловік пройшов у Франції восьмимісячну шпигунську підготовку і згодом завербував ще трьох співвітчизників як інформаторів. Видаючи себе за агента Національної розвідувальної організації Туреччини MIT, він ставив завдання іншим щодо збирання інформації про терористичне угрупування ІДІЛ. За кілька років група зібрала й передала французам дані про 120 осіб, серед яких були представники релігійних громад та ісламістських асоціацій. Зокрема з KADEM (Асоціація жінок і демократії), співголовою якої є молодша дочка Реджепа Ердогана, а також KİSEM (Глобальний центр гуманітарної допомоги й політичної освіти). Інформатори шпигували за ісламістами вздовж кордону з Сирією й отримували від кураторів 300-600 євро на місяць. Тепер на них чекає суд.

Утім, Франція стоїть на своєму. На переконання французького військового експерта  Жана-Домініка Мерше, рішення Парижа – ще одна ознака зростання напруженості між Туреччиною й Францією та ізоляції останньої в рамках НАТО. За його словами, союзники, особливо США, прагнули захистити Туреччину і, на відміну від Парижа, були більше стурбовані нарощуванням російського впливу в Лівії. Позиція Франції щодо Лівії, яку поділяють ОАЕ та Єгипет, не має одностайної підтримки в ЄС, вважає Мерше. Згідно з його джерелами в Міноборони Німеччини, «Туреччина поводиться не так, як від неї очікують союзники, але все-таки в інтересах НАТО залишати її членом». Конфлікт всередині НАТО, вважає Еміль Хокай, загострив відносини з союзниками і, можливо, дозволив Туреччині й Росії зміцнити свої позиції у формуванні майбутнього Лівії.

Франція побоюється, що під контролем Туреччини західна частина Лівії перетвориться на новий міграційний шлях до Європи, який додасться до контрольованого Анкарою в Егейському морі. «Якщо кілька країн-союзників Франції поділяють цю стурбованість, то ще більше вони бояться бачити, як цей міграційний шлях контролюватиметься Росією», – переконаний Мерше. Ситуація дуже нагадує розвиток подій у Сирії, де домінування Москви й Анкари не викликає жодних сумнівів.

Фото: AA
Фото: AA

ГІБРИДНІ, БРУДНІ СЛІДИ РОСІЯН

З французьким експертом важко не погодитися, якщо пригадати багаторічні спроби Москви відновити свій вплив у регіоні Близького Сходу та в Африці. Зростаючі апетити Росії в Африці нещодавно дослідив редактор і журналіст впливової конголезької газети Echo D’opinions Окіто Теме Папі. На його думку, після Сирії та України російська приватна військова компанія «Вагнер Груп» розпочала свою брудну роботу в Африці для відновлення та зміцнення позицій Кремля, розширення присутності в Лівії, Судані, ЦАР, інших країнах регіону, і це зрештою матиме серйозні наслідки для континенту в цілому.

За словами автора, «Вагнер Груп» є частиною російських гібридних військ, спеціальним підрозділом російської військової розвідки або сил спеціальних операцій РФ, які маскуються під приватне підприємство, виконуючи завдання в інтересах збройних сил та спецслужб Росії. Спілкування з колегами із сусідніх країн, які мали контакти з росіянами, дало змогу встановити, що основу цієї структури становлять російські військові у відставці. Ці найманці пройшли додаткову підготовку на базі 10-ї спеціальної бригади ГРУ РФ та отримали важке озброєння й техніку безпосередньо зі сховищ Міноборони Росії.

 Схожі висновки зробив і Держдеп США, публічно заявивши, що найманців «Вагнер Груп» помилково називають російською приватною військовою компанією, але насправді це «інструмент російського уряду», який «Москва використовує для досягнення економічних та політичних цілей як дешеву і безпечну машину для здійснення своїх воєнних операцій».

Варто нагадати, що «Вагнер Груп» тісно співпрацювала з ЗС РФ із березня 2014 року. Тоді вона допомогла російським воякам у Криму захоплювати урядові установи та роззброювати українських солдатів. Окупація півострова надихнула Росію в майбутньому навчати та вербувати більше найманців. У травні-серпні 2014 року щонайменше 1,5 тис. найманців цієї структури прибули до окупованої Росією Луганської області. Досі вони постійно атакують позиції українських збройних сил та тероризують місцеве населення, всупереч міжнародним стандартам і законам війни.

Досвід, накопичений в Україні, зазначають експерти, дав Росії змогу використати  ПВК «Вагнер Груп» як інструмент для розширення впливу в інших частинах світу, зокрема й в Африці. Джерела медіакомпанії Bloomberg стверджують, що найманці Вагнера зараз розташовані та діють у десяти африканських країнах, зокрема в Лівії, Судані, ЦАР, Зімбабве, Анголі, на Мадагаскарі, у Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Республіці Мозамбік та, ймовірно, у Демократичній Республіці Конго. «В обмін на право видобування корисних копалин (урану, алмазів, золота, хрому, нафти й природного газу) та постачання російської зброї в африканські країни, найманці ПВК «Вагнер Груп» охороняють вищих посадових осіб, навчають військових, роблять брудну роботу, придушують антиурядові безлади та допомагають організовувати виборчі кампанії, реалізуючи своїх агентів впливу», – зазначає конголезьке видання.

Окіто Теме Папі наводить останній приклад Мозамбіку, куди в жовтні 2019 року російські лідери направили 200 найманців «Вагнер Груп» та зброю (ударні й транспортні бойові вертольоти Мі-24, Мі-8) під приводом боротьби проти нелегальних збройних формувань ісламістів на півночі країни в обмін на використання природних ресурсів Мозамбіку. Збройні сили країни мали великі труднощі у взаємодії з цією структурою. Переслідуючи власні інтереси і не дотримуючись обіцянок, Росія, всупереч домовленостям, вивела своїх найманців з Мозамбіку в квітні 2020 року й водночас продовжує вести інформаційну кампанію з метою уникнення розголошення щодо їх присутності та діяльності в країні.

Те саме відбувається в Лівії. Москва спростовує будь-яку присутність своїх військових у тій країні, а участь найманців називає приватною справою кожного з них. Хоча Карний кодекс РФ передбачає покарання за найманство від 7 до 15 років ув’язнення, досі не чутно про жоден судовий процес у Росії проти найманців. Зокрема тих, що відступають разом із силами Хафтара для перегрупування або перекидання в іншу африканську країну задля створення хаосу.

Роман Сущенко. Київ

Перше фото: AA

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-