«Битва парадів» на пострадянському просторі: вище, довше, голосніше

«Битва парадів» на пострадянському просторі: вище, довше, голосніше

Укрінформ
Як у Росії та Білорусі відзначають День перемоги в умовах COVID-19

І знову 8-9 травня, День пам'яті і примирення, День перемоги, і як там ще називаються у різних країнах ці дні... Для мене, як і для багатьох, це складна, болюча тема. Бо з раннього дитинства я звик з повагою ставитися до 9 Травня. Це було, мабуть, найзворушливіше, найтепліше і незвичайне свято, справді «со слезами на глазах».

Але все перевернулося у 2014 році – урочистості 9 Травня у мене, у нас були вкрадені. Особливо боляче те, що це відбувалося на моїх, на наших очах: у 2014-2016 роках я бачив, як це відзначається у Москві і фотографував на майбутнє усю цю мілітаристську каламуть.

Відтоді залишилося назавжди: цей день у мене, у нас вкрадено агресором, окупантом. Вкрадено так само, як кольори гвардійської/георгіївської стрічки. Колись у школі на уроках малювання ми старанно її виводили в альбомах. Сьогодні – це символ агресії. Вкрадено – і крапка, сьогодні це все використовується недоімперією, яка мріє про відродження. У моїй рідній Одесі тиждень 2-9 травня – небезпечний, у цих числах щорічно організовується перформенс, мета якого – «розгойдати» ситуацію. Аналогічно – в інших країнах світу. Всюди ефективно працюють посольства РФ і Росспівробітництво.

МОСКВА–МІНСЬК: БИТВА ПРЕСТОЛІВ/ПАРАДІВ

Усі, хто спостерігав за низкою коронавірусних ефірів президента Путіна, зазначають, що найважче, з болем в очах і тремтінням у голосі, йому далися два рішення – скасування всенародного голосування за поправки до Конституції РФ (здається, що то «всенародное ее обсуждение» було в якомусь іншому житті, хоча – справді іншому, доCOVIDному) і скасування параду 9 травня. Сум головнокомандувача з останнього приводу був настільки великим, що вирішено було терміново знайти рішення, щоб парад скасувати і... не скасовувати його. Ну, пам'ятаєте, як у російських народних казках завдання давалися: прийди ні голою, ні одягненою; ні верхи, ні пішки, ні з подарунком, ні без. І приходить Васіліса Прємудрая до царя, простягає йому пташку в руці. Він хвать – ан ні, не встиг, пташка в небо полетіла.

Приблизно так і тут. Парад як би скасували, але лише сухопутний – на землі. А літаки – ан ні, ан так – Ан-12 і Ан-26 в небо полетіли у 32 містах Росії. Що це за «воздушный парад» під час карантину? Навіщо? Хто і звідки їх побачить? Але на серці Путіну легше – не зовсім вже піддався злобному коронавірусному кощію.

Але так непросто здобуту душевну рівновагу Владіміра Путіна було жорстоко порушено білоруським конкурентом. Олександр Лукашенко спритно обійшов його у суперечці за звання останнього диктатора Європи. Йому взагалі наплювати на думку інших – і парад 9 травня у Мінську відбудеться. Олександр Григорович спробував розвинути оперативний успіх, заявивши, що запрошує керівників різних країн, у тому числі Росії, приїхати до Білорусі на його парад. І депутатів російських запрошує, він їм навіть дістатися до Мінська допоможе – попутними чартерними авіамаршрутками.

Лукашенко навіть встиг заявити, що «отдельные российские депутаты и сенаторы изъявили желание посетить парад в Минске». Прізвищ, правда, не назвав. Тому, ймовірно, це – блеф досвідченого гравця. Між тим, подальша реакція Росії була дуже показовою. І комуністи з Держдуми, і заступник голови Ради федерації, і сам Жириновський почали відхрещуватися від мінського параду, як чорт від ладану. Ну, зрозуміло ж, що це одна з найулюбленіших іграшок Путіна. Та коли йому так боляче її зламали, погулювати на стороні з білоруським ковід-дисидентом і парад-самозванцем – неприпустимо. А далі почався просто якийсь телеаустерліц, але не «битва народов» (до того ж братніх), а битва парадів.

Александр Лукашенко
Олександр Лукашенко

Для осуду «бацьки» знімальній групі російського «Первого канала» в Білорусі було доручено зняти сюжет про розгул коронавірусу в країні, чому горілка, хокей і робота на тракторі (головні антикоронавірусні заходи, запропоновані президентом Лукашенком) якось не дуже заважають. Сюжет вийшов у середу. Реакція Мінська була швидкою і рішучою – вже ввечері того ж дня «первоканальные» журналісти були позбавлені акредитації. Мінськ назвав сюжет «нафталиновой пропагандой», нарахувавши у ньому сім фейків. А в четвер вранці бригаду взагалі видворили з країни.

І «битва престолов/парадов» триває! Смажені факти ще будуть. І ми можемо смажити карантинний попкорн на своїх пательнях.

КУРЙОЗИ СВЯТКОВОГО КОНВЕЄРА

Характерні риси побєдобєсія – конвеєрна масовість і супутній їй поспіх: швидше, вище, довше, голосніше, більше... Осудність, та й просто здоровий глузд, при цьому опиняються за бортом.

«Ростовские водолазы МЧС оставили на глубине флаги, посвященные 75-летию Победы». А навіщо? У чому надихаючий, символічний сенс дії? Що ж, прочитаємо новину трохи докладніше: «Во время тренировочного спуска спасатели погрузились на дно каньона Длинный в Каменском районе. На глубине 12 метров они водрузили флаги в честь Дня Победы и 30-летия МЧС России». Ну просто ж чудово – п'єса Горького «На дне» у виконанні самодіяльності ростовської МНС. Та й «водрузили флаги» на днище – це саме собою чудово.

Як зазвичай, злий жарт грає з витівниками Пан Великий Гугл, чому дуже допомагає нинішній низький рівень гуманітарної освіти. От треба терміново підготувати величезні плакати, банери. Для нього беруться картинки з Мережі. Виходить у дусі святкового девізу зі старого анекдоту: «Привет защитникам Севастополя от немецко-фашистских захватчиков!» На торець багатоповерхівки у місті Усінськ повісили плакат, який я б назвав: «Вічна слава оленям-переможцям!» На ньому, як бачите, зображений солдат з автоматом і олень з рогами. Ну і вірші дуже гарні: «За кругом полярным в Великой войне / Сражались олени и люди. / Поклонимся им, постоим в тишине, / Пусть вечная слава им будет». Але принадність навіть не в поезії і «вечной славе оленям», а в тому, що солдат навіть при поверхневому погляді не схожий на радянського. Точно, скориставшись сервісом Гугла, легко знайти першоджерело – фотографію, де підписано, що це фінський солдат біля складу в Лапландії. Як кажуть, бувають дивні зближення: адже комі – фіно-угорський народ.

Вишукано відзначився на параді абсурду Челябінськ. Місцевий торговий центр запустив до 9 травня патріотичну акцію «Имена героев». Це як би замість «Бессмертного полка», ходу якого теж скасували. Просили надіслати коротку біографію родича та його фото. Хтось вислав одну з найвідоміших фотографій Гітлера, попередньо якісно витерши вуса, із супроводжуючим текстом, що у 1945 році герой «умер в Висло-Одерской операции». Причому «герой» був підписаний ім'ям «Сумин Владимир Владимирович». (Чи не правда, когось нагадує – може, навіть підкажете кого?). Зображення було опубліковане менеджментом організаторів акції в російській соцмережі і стало дуже популярним.

Але що ми все по дрібницях. А давайте придивимося до головного логотипу святкування – «75. Победа! 1945–2020». Вдивіться уважніше – вас нічого не дивує у цьому креативному зображенні? Ну те, що три стрілки в один бік, а четверта в прямо протилежний – це, мабуть, щось з особистого досвіду художника: «Та ну, на фиг! Мне там не нравится. Назад пошли!» Головне питання – чому стрілки з заходу на схід? Це наступ на Москву чи в зворотному напрямку? Кого святкуєте і що відзначаєте – 1941 рік чи таки 1945-й?

Якщо вірити цифрам, то все ж 1945-й. Ба більше, про це свідчить підпис: «1945-2020». І це, саме собою, є теж дуже показовим. Розумієте, тут немає згадки не лише про 1939 (що звично), але і про 1941-й. Під словом «Победа!» ближче до знаку оклику день сьогоднішній, рік сьогоднішній – «2020». І це дуже точно передає суть кремлівського побєдобєсія: вкрадена, фетишизована «Победа», яку нескінченно оживляють. Втім, я пропоную апгрейд популярного терміна...

НЕ «ПОБЕДОБЕСИЕ», А «СИНТОИСТСКОЕ ПРАВОСЛАВИЕ»

Не можна не сказати кілька слів про головний храм Збройних сил Росії. Останнім часом про нього згадували виключно у зв'язку з образотворчими недолугостями: «крымнашевская» мозаїка з Путіним, придворними і «вежливыми человечками» (її вже повіддирали – мабуть, щоб не дратувати Гаагу); мозаїка про Парад Перемоги 1945 року із зображенням Сталіна; щось на зразок німба над головами святих Суворова і Потьомкіна на розписи всередині храму.

Храм планували здати до ювілейного 9 травня, точніше 6 травня – що мало стати окремою подією. Правда, у будівлі є низка недоробок, але це не страшно, їх би задрапували духопідйомними банерами. Причина скасування – умови карантину, який в Росії називають «режим нерабочих дней» (щоб не виплачувати різні форс-мажорні).

Оскільки сам собою храм і його основна ідея виглядають дивно, то російські ЗМІ докладно пояснюють, що до чого. І тоді дивним чином виявляється, що буквально у всьому, що стосується цієї воістину магічної будівлі є високий, найвищий – і вище затверджений сенс. От, наприклад, місце будівництва.

Це ж не просто через логістичну зручність – біля Патріотичного парку в Кубинці, ні. «Именно в этих подмосковных лесах начинался долгий и трудный путь к Победе. Под Кубинку, в Алабино, в самый критический момент обороны Москвы перенёс свой штаб только что вступивший в должность командующий Западным фронтом Г.К. Жуков», – пояснює міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Цікаво, місце будівництва храму обґрунтовано тим, що десь тут був штаб Жукова. Не лінія оборони, не місце скоєння подвигу (нехай навіть не християнського, а військового), а штаб Жукова. Теж гарний символ, точно описує актуальну російську «религию победы», в основі якої військова правда не солдат, а штабів, генералів і маршалів.

А от подивіться, будь ласка, інфографіку, яка розповідає про храм. Тут, взагалі, прости Господи... З самого початку – виявляється, висота 96 метрів (третій у світі православний храм – як же без гігантоманії) – не просто так, а на честь того, що Київський князь Володимир народився у 960 році (10 років на кожен метр), і це в храмі під Москвою на честь перемоги у війні ХХ століття. Ну, не так щоб логічно, але краса цифрових паралелей починає зачаровувати.

Ще приклад. Діаметр головного купола – 22,43 метра – теж не просто так, а на честь того, що акт про капітуляцію Німеччини був підписаний Жуковим (тим самим – для логічної закільцівки) восьмого травня о 22 годині 43 хвилини. При загальному погляді на цю глибоко зашифровану символіку виникає легке запаморочення і відчуття близького божевілля.

Що це? Ви якої віри храм будували? Православної чи секти піфагорійських нумерологів? Адже в Росії була стійка традиція військових церков. Але розглянутий храм занадто далеко пішов від тих традицій.

Так на що ж схоже це православне святилище? А от на що – «милитаристский храм Ясукуни». За радянських часів це був розхожий образ для викриття японського мілітаризму. І будь-яке відвідування цього синтоїстського храму, святилища якимось високим офіційним представником ставало приводом для гучного пропагандистського вихлопу. А треба сказати, що згідно з синтоїстською традицією, японські громадяни, які загинули у будь-яких війнах, в яких брала участь Японія, є об'єктом поклоніння.

Нинішні випускники шкіл КДБ, які правлять Росією, все це увібрали в себе, але не критично, а конструктивно. І от що вийшло в результаті. Петра Першого колись засуджували за те, що він зробив російське православ'я «лютеранским», в якому на чолі церкви не патріарх або митрополит, а оберпрокурор. За Путіна ж православна віра все більше набуває рис своєрідного «синтоистского православия». Синонімом чого є більш звичний термін – «победобесие».

Олег Кудрін. Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-