Біг по лезу: в умовах кризи Європа обирає між популізмом і єдністю

Минулого тижня відбулася знакова подія, яка матиме довгострокові наслідки для всього Євросоюзу. Напевно, вперше в історії глави держав та урядів зустрілися не «очі-в-очі», а у форматі віртуального саміту, під час якого намагалися знайти відповідь, яким чином пом’якшити економічний удар для кожної з країн ЄС та для Співтовариства в цілому від пандемії коронавірусу COVID-19.

Хоча саміт був віртуальним, іскри від зіткнення точок зору європейських лідерів летіли абсолютно реальні й одразу в усі боки.

Теза про необхідність європейської солідарності в умовах кризи не піддавалася жодному сумніву. Але європейський «бомонд» чітко розділився на два табори – тих, хто запропонував і підтримав ідею «вірусних євробондів», і тих, хто виступив категорично проти такої ідеї необмежених боргових зобов’язань, які мали б солідарно розподілити по всьому Євросоюзу для адресного використання в інтересах найбільш уражених вірусом країн.

Перший табір уособлювали емоційні Італія й Іспанія, інший – прагматичні Німеччина та Нідерланди. І вже одна ця обставина обіцяла напружену інтригу для усього дійства. Так воно й вийшло. Європейські лідери не змогли дійти згоди навколо «коронабондів» і взяли двотижневу паузу, щоб разом із керівництвом Єврогрупи та європейських фінансових інституцій спробувати знайти вихід із очевидного глухого кута.

Суперечка ця розвивається на тлі неврегульованих розбіжностей між країнами-членами довкола формування довгострокового бюджету ЄС – Багаторічної фінансової перспективи на 2021-2027 роки. І відсутність єдності у позиціях, що накладається на певні особисті особливості ключових керівників, обіцяє Євросоюзу нові важкі випробування, аж до іспиту на життєздатність європейської солідарності як такої.

Але криза – не нове явище для об’єднаної Європи. Як тут часто трапляється, криза зовсім не означає завершення проєкту, а свідчить лише про початок нового його етапу, відкриває нову сторінку в історії Євросоюзу. І історія ця, якщо підходити об’єктивно, цілковито складається із різноманітних криз та зусиль по їх подоланню.

Щоправда, у випадку, який маємо зараз, криза є безпрецедентною, тож і вимагає безпрецедентних заходів у відповідь. Це означає, що ніхто на сьогодні не знає напевно, що буде далі. Європа вступила на неторований досі шлях аварійного латання дір та тріщин усієї будівлі, яка помітно «просіла» під натиском коронавірусу. Втім, як вчать класики світової філософічної школи, криза – це лише ознака розвитку.

ОПТИМІСТИЧНА ТРАГЕДІЯ

При тому, що хвороба призвела до численних людських трагедій та тисяч, і навіть десятків тисяч жертв у країнах ЄС, вона мала ще один неприємний ефект – важких втрат зазнав європейській бізнес, цілі сектори – туризм, транспорт, авіаперевезення, спорт. Мільйони людей опинилися у статусі «тимчасових безробітних» без жодної уяви, на скільки цей «фільм жахів» може розтягнутися у часі.

Закрилися готелі, ресторани, бутіки, театри – все життя «завмерло» під гаслом добровільно-примусової самоізоляції. Основа європейського ВНП – малі й середні підприємства – вимушені були закритися на карантин. Не зовсім точно казати, що ця тенденція була «спущена згори», хоча відповідальні європейські уряди ухвалили всі непрості рішення у цьому сенсі. Люди були і залишаються реально наляканими розмахом глобальної пандемії, яка із «паралельної реальності» світових ЗМІ раптово перемістилася у повсякденне життя кожної родини.

Взагалі, весь березень став для Європейського Співтовариства періодом небувалих раніше випробувань. Загострення сирійської кризи і мільйони біженців в Ідлібі, рішення Туреччини «відкрити» кордони для їх подальшого руху до ЄС, спричинений цим приголомшливий міграційний потік на острови Греції, куди щодня почали прибувати десятки тисяч знедолених війною людей – лише цього розвитку подій було достатньо, щоб спровокувати кризу континентального масштабу.

Але це був лише початок. Протягом кількох тижнів розмірене життя європейських столиць перетворилося на зону «бойових дій» із коронавірусом. Різкім спалахом хвороби вибухнули Італія, Іспанія, Франція – десятки тисяч хворих, тисячі загиблих. На сьогодні кожна, без винятку, країна Євросоюзу зазнала важкого удару від хвороби. Оптимістичні заяви від євроінституцій про «найкращу в світі систему охорони здоров’я» змінилися констатацією нестачі базового медичного обладнання – захисних масок і костюмів, апаратів для штучної вентиляції легень тощо.

Наступні два тижні, протягом яких лідери ЄС шукатимуть шляхи виходу з кризи, можуть стати вирішальними для долі всього європейського проєкту. Безумовно, важливо, що саме говоритимуть у цей період речники євроінституцій, які за посадою повинні випромінювати оптимізм та впевненість у завтрашньому дні. Але важливішим є інше, те, що залишиться за лаштунками офіційних заяв. А саме – той сумний факт, що в умовах безпрецедентної глобальної кризи, спричиненої коронавірусом, Євросоюз стикається з не менш безпрецедентним викликом для своєї ідентичності.

З цієї кризи Євросоюз або може вийти оновленим та сильнішим, або не вийти взагалі під тиском національного егоїзму та відцентрових сил. Такі тенденції проявилися одразу, у перші дні пандемії, як результат спонтанного імпульсу урядів та суспільств — якнайшвидше відгородитися від інших і захистити себе. Поведінку, основану на первинному інстинкті самозбереження, взагалі-то можна звести до дуже простої формули: «Рятуйся, хто може!». Дуже небезпечна формула, саме з огляду на її доступність та простоту.

Парадоксально, але саме це зіткнення інстинкту самозбереження, з одного боку, та холодного розуму, з іншого, – дає Європі надію на новий старт. Тому що, у гарячці термінових антикризових заходів, євроінституції, й особливо – нова Єврокомісія, від початку намагалися поглянути у майбутнє – що станеться одразу після кризи, в той день, коли коронавірус відступить, і люди знову вийдуть на вулиці. А це трапиться, рано чи пізно, і вже це усвідомлення дає підстави для оптимізму.

ПРАГМАТИКИ Й РЕАЛІСТИ

Утім, події з коронавірусом розвивалися миттєво. На початку березня з Італії почали надходити тривожні повідомлення, але Європа ще кілька днів за інерцією жила у звичайному ритмі – проводилися зустрічі, планувалися конференції та багатолюдні форуми. Потім (першим) закрив двері для відвідувачів та скасував усі публічні заходи Європарламент. На вулицях з’явилися перші люди в масках, на яких більшість все ще дивилися, як на диваків. Після того, як закрилися кафе та ресторани, пересічні люди, нарешті почали розуміти – справи кепські (через шлунок істина завжди доходить простіше).

10 березня відбулася перша віртуальна нарада глав держав та урядів, які визначили головні напрями протидії поширенню коронавірусу COVID-19. Лідери одразу констатували необхідність солідарного підходу до розв’язання кризи (що не завадило тим же лідерам буквально за кілька днів поновити контроль на внутрішніх кордонах з іншими країнами ЄС та практично паралізувати весь рух людей і товарів в умовах спільного ринку).

Їх було чотири, таких рішучих напрями протидії пандемії, про які докладно розповів президент Євроради Шарль Мішель.

Перший – країнам ЄС пропонувалося вжити заходи з обмеження розповсюдження коронавірусу, зрозуміло, із дотриманням пропорційності та відповідно до наукових рекомендацій.

Така розмитість формулювання пізніше зіграла з тими, хто її згенерував, злий жарт – люди не одразу зрозуміли серйозність ситуації. Принаймні, у Бельгії після закриття місцевих ресторанів і кафе «свідомі громадяни» тисячами «ломанулися» в сусідні Нідерланди та Люксембург, де ці заклади продовжували працювати. Скількох життів коштувала така легковажність – сьогодні ніхто не зможе сказати напевно. Як наслідок – первинні «половинчасті» заходи у більшості країн виявилися недостатньо ефективними. І це призвело пізніше до введення більш суворих обмежень, аж до повної заборони виходу з домівок.

Другий напрям протидії вірусу – забезпечення країн-членів ЄС необхідним медичним обладнанням. Єврокомісії було доручено уточнити існуючі потреби та подати пропозиції щодо того, як запобігти можливій нестачі такого обладнання. Йшлося саме про ті засоби особистого захисту – маски та респіратори, захисні костюми, – які так гостро необхідні зараз. Уже тоді, коли реальний масштаб лиха ще не проявився повною мірою, стало зрозумілим: цих засобів не вистачатиме не лише громадянам, а й лікарням, які потребують їх у першу чергу.

Третій напрям, який визначили лідери ЄС, – сприяння дослідженням у боротьбі з вірусом, включаючи розробку та виробництво необхідних вакцин. Єврокомісія одразу мобілізувала із цією метою 140 мільйонів євро та відібрала 17 ключових проєктів у цій сфері.

Нарешті, четвертий напрям, що погодили лідери ЄС, – подолання соціально-економічних наслідків, спричинених атакою коронавірусу. Пропонувалося зробити наголос на адресній підтримці малих та середніх підприємств та окремих секторів економіки, які були особливо важко уражені сплеском хвороби, а також на захисті працівників, зайнятих у цих сферах.

Уже 13 березня (реально: це небувало швидка реакція!) Єврокомісія подала пропозиції щодо практичної реалізації перерахованих вище директивних напрямів та для подолання шокового удару для всієї економіки ЄС, який тоді став очевидним.

Цей економічний пакет пропонував абсолютно конкретні заходи.

Перший стосувався збереження єдності спільного ринку й забезпечення цілісності ланки між виробництвом та споживанням. Надактуальне завдання в умовах, коли спочатку дві, потім – вісім, потім – 12 країн ЄС поновили прикордонний контроль на своїх кордонах, що спричинило транспортний колапс і «корки» з людей і машин вздовж європейських трас на десятки кілометрів.

Єврокомісія побачила цю проблему. Спокійно, наскільки можливо, пояснила – для того, щоб навіть в умовах кризи промисловість могла виробити захисне обладнання або, наприклад, в масових масштабах необхідні прилади для штучної вентиляції легень, – вона має отримувати матеріали та комплектуючі. Для того, щоб поставити продовольство на порожні полиці супермаркетів, все необхідне треба туди підвезти. Все це потребує наявності працюючого спільного ринку.

Це був «залізний» аргумент від президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, до якого національні уряди навіть у країнах, де ситуація складалася вже на той час катастрофічно, не могли не прислухатися. Результатом стало введення так званих «зелених ліній» для швидкого пропуску вантажних автомобілів через кордони, перевірки таких вантажівок на кордонах не мали перевищувати 15 хвилин. Згодом були сформульовані чіткі правила для швидкого перетину внутрішніх кордонів для фахівців, які проживають в одній країні ЄС, а працюють в іншій. Ці термінові заходи абсолютно наочно пожвавили ринок, принаймні, зменшили очевидний дисбаланс між попитом та постачанням продовольчих товарів.

При цьому Єврокомісія заохотила зусилля національних урядів із обмеження «несуттєвих подорожей» через кордони, оскільки цей захід був життєво необхідним для стримування інфекції від стрімкого поширення. До речі, точно така логіка стоїть за рішенням тимчасового обмеження «несуттєвих» подорожей через зовнішні кордони Євросоюзу, – тут не варто шукати якісь політичні підтексти, це суто прагматичний запобіжний захід, тимчасовий, як і всі надзвичайні дії.

Для досягнення цієї ж мети (щодо дієздатності спільного ринку) вже на початку квітня Урсула фон дер Ляєн оголосила про введення нових правил перетину кордонів для сезонних працівників, які залучені у продовольчому та сільськогосподарському секторах, – і це є абсолютно зрозумілим, адже вірус приходить і йде геть, а їсти людям хочеться завжди.

Ще один важливий пріоритет, який одразу опинився у «залізних» обіймах Єврокомісії – це забезпечення населення і, особливо, лікарень необхідним захисним медичним обладнанням. Поряд із закликом до країн-членів «ділитися» (а з цим, будемо відвертими, траплялися й залишаються проблеми) та введенням окремої сертифікації на експорт таких товарів за межі ЄС, Єврокомісія разом із країнами-членами ініціювала централізоване державне замовлення для промисловості, яке вже за два тижні (знову – небувала швидкість!), було реалізовано в конкретні контракти. У результаті солідарного підходу і гнучкого реагування підприємств на кризу (коли спиртозаводи почали випускати гелі для дезінфекції, швейні фабрики перекваліфікувалися на виготовлення масок, технологічні підприємства налагодили виробництво приладів ШВЛ) – все це обладнання європейського виробництва почне надходити до споживачів уже наступного тижня.

Ще одна ініціатива (знову – безпрецедентна) стосується рішення про створення загальноєвропейського запасу медичних матеріалів, включаючи маски, респіратори, рукавички, костюми та прилади ШВЛ, на що з європейського бюджету було виділено 50 мільйонів євро. Ці запаси створюються на території кількох європейських країн, при цьому Єврокомісія покриває 90 відсотків від вартості такого обладнання, 10 відсотків – вкладає країна-«хазяйка». Ідея є простою – доставляти ці товари туди, де вони більш необхідні, щоб уникнути повторення трагедій в Італії, Іспанії, Франції та в інших європейських країнах, які сталися просто через нестачу захисних засобів і необхідної кількості приладів ШВЛ.

Ще 13 березня Єврокомісія оголосила про намір підтримати «на плаву» європейський бізнес та виробників, по яких криза завдала безжального удару. Запропоновані заходи були далекі від популізму і мали суто макроекономічне спрямування. Національні уряди отримали змогу гнучко надавати державну підтримку компаніям і підприємствам (що, зазвичай, жорстко регулюється в умовах спільного ринку для уникнення недобросовісній конкуренції).

Із держав – членів ЄС були тимчасово зняті обмеження, передбачені так званим Актом стабільності й зростання, який жорстко встановлює межі бюджетного дефіциту. Це дало урядам змогу гнучко використовувати інструмент внутрішніх запозичень.

Ще один напрям – підтримка людей, щоб їх доходи не зазнали непропорційної шкоди, а робочі місця не були втрачені. Вже 2 квітня Єврокомісія оголосила про запровадження так званої «концепції короткотермінової роботи», яка дозволятиме «здоровим» компаніям та підприємствам залучати працівників до виконання лише наявних замовлень на обмежений час, зберігаючи при цьому попередній рівень заробітної платні. Цей безпрецедентний підхід спрямований на збереження підприємств та кваліфікованих робітників, які мають розпочати роботу з новою силою одразу після завершення кризи.

За пропозицією Єврокомісії, євроінституції, включаючи Європейську Раду і Європарламент, уже затвердили оновлене законодавство, яке дозволяє країнам-членам надавати адресну допомогу цілим секторам економіки – туризму, авіації, готельному бізнесу та іншим, аби зберегти їх ліквідність на ринку в умовах різкого падіння попиту.

Крім того, Єврокомісія запропонувала, – і ця пропозиція була вже підтримана Європейською Радою, – виділити 37 мільярдів євро для національних урядів (на додаток до національних ресурсів) для здійснення всіх перелічених заходів. Ці гроші не беруться «зі стелі», а мають бути отримані за рахунок перерозподілу структурних фондів і фондів регіонального розвитку, що саме по собі є болючим кроком. Наприклад, під час голосування в Європейській Раді щодо цього рішення Бельгія «результативно» утрималася, тому що близько 5 мільярдів євро із цих фондів мали б спрямовуватися на соціальний та економічний розвиток Фландрії, яка неминуче відчує на собі наслідки такого рішення. Але це той випадок, коли краще бути здоровим і біднішим, аніж багатшим і хворим.

Одним словом, підходи Єврокомісії під керівництвом Урсули фон дер Ляєн виявилися суто прагматичними і, головне, реальними. І вони не могли не увійти у конфлікт із очікуваннями тих урядів та політиків, які на хвилі панічних настроїв і людських трагедій очікували більшого.

РОМАНТИКИ Й ПОПУЛІСТИ

Перший «дзвіночок» щодо ймовірних суперечностей прозвучав, як не дивно, від президента Європарламенту Девіда Сассолі напередодні віртуального саміту ЄС. Він повідомив, що Європейський центральний банк на заклик Європарламенту погодив мобілізацію 750 мільярдів євро для заходів Єврокомісії та країн-членів у боротьбі з вірусом. За його словами, ще 500 мільярдів євро можуть бути мобілізовані через Європейський механізм стабільності.

«Ми говоримо зараз про втручання у ситуацію, яке, в цілому, наближається до двох трильйонів євро. Це найвеличніша демонстрація європейської солідарності за тривалий час. Вона може порівнюватися з планом Маршалла, програмою, яка допомогла нам постати з руїн Другої світової війни», – сказав тоді президент Європарламенту.

Варто зазначити, що такі цифри надалі не звучали від жодної офіційної інстанції. Суми, про які говорив Сассолі, настільки колосальні, що їх важко навіть уявити в цифровому вимірі.

Достатньо сказати, що Багаторічна фінансова перспектива ЄС на 2021-27 роки, навколо якої зараз ламається величезна кількість списів, за найбільш оптимістичного сценарію становитиме суму дещо більшу за 1,3 трильйона євро. Ця цифра є співставною з двома трильйонами, але у випадку із довгостроковим бюджетом ЄС йдеться не про негайні витрати з реагування на наявну кризу, а про планові – протягом семи років. Як кажуть в Одесі: відчуйте різницю.

Навіть на підтримку короткострокового робочого дня та збереження ліквідності компаній Єврокомісія вже 2 квітня оголосила пропозицію виділити у розпорядження національним урядам 100 мільярдів євро бюджетних інвестицій, але не як подарунок або грант, а як кредит, і лише тим країнам, які цього дійсно потребують. Тобто, ці гроші доведеться повертати тим, хто їх узяв.

Але зовсім не так уявляли собі певні лідери європейську солідарність. Найбільш уражені вірусом країни, зокрема, Італія й Іспанія, виступили з ідеєю запровадження так званих «коронабондів» – боргових зобов’язань, які за принципами солідарності будуть рівномірно «розмазані» між усіма країнами-членами.

Зрозуміло, що «прагматики» в особі Німеччини й Нідерландів, які самі потерпають від пандемії та докладають відчайдушні зусилля для її подолання, не погодилися з таким підходом. Адже вони точно знають, до чого може призвести доступ до необмеженої грошової «годівниці» в умовах кризи й паніки. Тим більше, пам’ятаючи традиційні проблеми з надмірним рівнем бюджетного дефіциту, що його протягом років відчували країни, які нині є палкими прихильниками «коронабондів». Логічною у цьому сенсі є позиція, що такий бюджетний дефіцит є наслідком, швидше за все, недосконалої системи управління економікою, і ця вада нікуди не подінеться після удару коронавірусу, а лише набуде нових, гіперболізованих форм.

Обговорення, яке відбулося між лідерами ЄС у режимі телеконференції 26 березня, було емоційним, незважаючи на його віртуальний характер. Прем’єр-міністр Італії Джузепе Конте навіть перервав участь у телеконференції, обурившись небажанням частини лідерів пристати на пропозицію про видання спільних «коронабондів».

Менш емоційним, але таким же рішучим був прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес.

«Якщо ми не можемо запропонувати зараз об’єднану, потужну та ефективну відповідь на економічну кризу, це не лише зробить її удар більш потужним, а матиме довгостроковий ефект: ми ставимо під ризик весь Європейський проєкт», – зазначив іспанський урядовець.

За всієї різновекторності позицій, видається, лідери, як і всі громадяни ЄС, вже зрозуміли – просте повернення до «статусу кво» після того, як пандемія коронавірусу нарешті вщухне, навряд чи є можливим. Коронавірус став глобальним викликом, який змінив світ. Але він змінює також і Європейський Союз, і робить це просто зараз. У який бік можуть розвернути цей величезний корабель такі зміни – це окреме питання.

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ ЄВРОПИ: КРИЗОВА КРИСТАЛІЗАЦІЯ

Окрім дотримання спільних цінностей, силою Євросоюзу завжди була здатність цієї багатонаціональної структури поєднувати зусилля, ресурси й інтелект країн-членів для вирішення спільних завдань, які є непідйомними для окремих урядів навіть найзаможніших та найбільших країн. Так було у питаннях боротьби з кліматичними змінами чи з наслідками світової рецесії, або у протидії міграційній кризі, у розвитку цифрових технологій, у пошуку стимулів для наукових та дослідницьких програм, що мають забезпечити конкурентоспроможність європейської економіки й виробництва.

Зусилля з подолання кризи коронавірусу не стали винятком із цього ряду. Вони знову вимагають від європейських країн солідарного підходу до вирішення проблеми.

Але ситуація ускладнюється на суто ментальному рівні, адже різні ключові гравці в об’єднаній Європі інколи по-різному розуміють, чим є європейська солідарність.

Прагматики і реалісти пропонують спільними зусиллями утримати на плаву найбільш важливі виробництва і компанії, зберегти кваліфікований кадровий потенціал, щоб без вагань розпочати новий раунд світової конкурентної гонки вже після кризи. Всі економічні та фіскальні пропозиції Єврокомісії на адресу країн-членів спрямовані саме на це.

У такому підході є невблаганна логіка, адже якщо внаслідок кризи непоправно впаде європейське виробництво, об’єднана Європа і кожна окрема європейська країна втратять ринки та опиняться на узбіччі світових процесів. Мало з тим, вони серйозно ризикують втратити суб’єктність під тиском таких несентиментальних гігантів, як США або Китай. Росія у цьому контексті не є суттєвим фактором, оскільки сама є «хворою людиною Євразії».

Звичайно, ці міркування зараз можуть здатися далекими від життя й несуттєвими для романтиків і популістів на фоні дійсно драматичної ситуації, коли виборці місяцями залишаються зачиненими у чотирьох стінах, коли лікарні переповнені хворими, а тисячі загиблих від коронавірусу вже сприймаються як сухі цифри повсякденної статистики. Ця категорія політиків вимагає від Євросоюзу такої солідарності, яка розуміється як “все і негайно”, а подумати про наслідки пропонується вже після кризи.

Обидва підходи мають свою логіку, і обидва вказують на очевидний феномен. Криза, пов’язана з коронавірусом, стала каталізатором для визначення остаточного балансу між суверенними правами країн-членів, і повноваженнями європейських інституцій, яким країни ЄС делегують частину власного суверенітету.

Однак, в умовах кризи спрацьовує універсальне правило – виживає той, хто думає на крок уперед. Єврокомісія довела таку спроможність. Чи дійде консенсусу навколо антикризових заходів вся Європейська Рада, з усіма її романтиками й прагматиками, стане зрозумілими протягом наступних двох тижнів.

У будь-якому випадку йдеться про тектонічні процеси як у світі, так і в Євросоюзі. Чи перетвориться Євросоюз на Сполучені Штати Європи, або ж не втримається у сідлі європейської солідарності, – це питання є на сьогодні ключовим і для майбутнього України, яка обрала для себе європейську інтеграцію та повноправне членство в ЄС як стратегічну мету власного розвитку.

Дмитро Шкурко, Брюссель