Дорога додому через турецький хаб

Дорога додому через турецький хаб

Укрінформ
Як українці поверталися літаками зі Стамбула та поромами з Карасу

 «Турецькі авіалінії» розширяють карту польотів на літній період», «Кількість авіарейсів у Туреччині б’є рекорди», «У 2019-му повітряний простір Туреччини щогодини перетинали 294 авіалайнери», – такі заголовки були актуальними та радували авіапасажирів у лютому цього року. На той час в аеропортах Туреччини вже встановили температурні сканери, які проходили, зокрема, пасажири з азійських країн. У грудні минулого року новий аеропорт «Стамбул» святкував 50-мільйонного пасажира, а вже у березні став хабом для переправлення іноземців до своїх країн після відміни авіасполучення через світову пандемію коронавірусу. Сьогодні ще лишається кілька позапланових рейсів, але вони – для виняткових випадків та ситуацій. Величезний аеропорт вражає своєю красою та пустотою. І це не лише турецький приклад. Мікроскопічна вірусна частинка «спинила» весь світ.

ДОДОМУ З НАЙВІДДАЛЕНІШИХ КУТОЧКІВ СВІТУ Й З БАГАТЬМА ПЕРЕСАДКАМИ

Коли до Стамбула, для повернення на Батьківщину, почали прибувати українці, то одразу стало зрозумілим – наші люди є всюди, навіть час освіжити знання з географії. Острів Пасхи, Монтевідео, Сантьяго, Сан-Паулу, Делі, Аддіс-Абеба, Мехіко – звідки тільки не з’їжджалися наші громадяни. Дехто летів до Стамбула з трьома пересадками.

Україна закрила авіапростір із 17 березня, Туреччина з Україною та ще 45 країнами – з 21 березня. На той час уже було налагоджено відправку рейсів компанією SkyUp і щовечора зі Стамбула до України відлітали один або два літаки.

За останні два тижні транзитом і прямими рейсами до України вилетіли більш як дві тисячі наших громадян. Загальна кількість відправлених із чи через територію Туреччини досягла 2,5 тисячі – були ще рейси з Анталії та поромами Чорним морем.

АЕРОПОРТ ЯК ДІМ… АЛЕ НЕ РІДНИЙ

Громадянам далеко не всіх країн сприяли й допомагали. Не побоюся сказати: як нам, українцям. Звичайно, якщо говорити про безкоштовну евакуацію, на яку розраховувала частина співгромадян, її не було. Як і в більшості країн. Але квиток зі Стамбула до Києва на рейси SkyUp коштував 120-160 доларів США – це у порівнянні з квитками по 600-700 доларів на «евакуаційні» рейси до деяких країн або взагалі з повною відсутністю авіаційного сполучення з рядом держав, що навіть створило на кілька днів велике скупчення людей у транзитній зоні.

Щодня вирішувати нагальні проблеми новоприбулих чи тих, хто лишався в транзитній зоні аеропорту, а також проводжати рейси до України – в аеропорт приїздили український генконсул та представники консульства. Здебільшого, громадяни інших країн такого привілею від консульських установ, як пряме спілкування та консультації, продуктові набори чи домовленості з аеропортом про харчування, домовленості про перереєстрацію багажу та інше, не мали.

Осередок українців в аеропорту було видно здалеку – колону прикрашав український прапор. Щоправда, на n-ий день функціонування українського «острова» в транзитній зоні Стамбульського аеропорту, його хтось поцупив. Але це не вплинуло на згуртованість пасажирів та бажання якнайшвидше повернутися додому.

Найбільша кількість іноземних громадян, які одночасно перебували в транзитній зоні Стамбульського аеропорту, – більш як 2 тисячі, три чверті з яких були громадянами Алжиру, інші – Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану, Казахстану та Азербайджану. Останні навіть влаштували акції протесту після того, як отримали відмову в організації чартерного рейсу (один був 16 березня і вивіз 237 громадян Азербайджану), звертаючись до керівництва держави та працівників консульства, скандуючи: «Ми – не вантаж, ми – ваші громадяни». Декому з громадян вдалося вилетіти, декого Туреччині довелося розмістити тимчасово на своїй території. Наразі в транзитній зоні Стамбульського аеропорту все ще є люди, які не можуть дістатися додому, але громадян України серед них немає.

ЯКЩО НЕ ПОВІТРЯМ, ТО МОРЕМ…

Українці, окрім авіашляху зі Стамбула та авіарейсу з Анталії, мали змогу добиратися додому морем. Два пороми здійснили рейси за маршрутом Карасу-Чорноморськ 21 та 28 березня. Тут основна складність виникала з тим, як до порту дістатися. Чорноморський порт Карасу знаходиться у провінції Сакар’я, на відстані близько 200 км від Стамбула та 300 км від Анкари. Попри зміни у графіках роботи громадського транспорту, зі Стамбула ще був шанс доїхати автобусом, з Анкари ж такої змоги не було. Вирішити це питання допомогло Посольство України в Туреччині – всі, хто придбав квитки на пором, могли звернутися до дипустанови, яка організувала доставку до порту Карасу. Громадяни цією можливістю скористалися.

Не можна сказати, що поромний спосіб – найпростіший. Адже відправлення залежить від часу завантажувально-розвантажувальних робіт і, наприклад, 21 березня затягнулося, й замість ранку судно вийшло з порту після обіду. Але за нагальної потреби та надзвичайної ситуації це вже не видавалося особливою складністю.

ОСТАННІЙ РЕЙС ДО КИЄВА ТА РУДИЙ ВЕЗУНЧИК

Останній рейс SkyUp зі Стамбула до Києва мав вилетіти 27 березня ввечері. На той момент уже була заява про те, що з 28 березня Туреччина повністю закриває авіаційне сполучення з іншими країнами. Хвилини йшли за хвилинами, рейс затримувався. І так шість довгих годин для пасажирів, безперервних дзвінків по різних інстанціях для українських дипломатів.

Одним із нетерплячих пасажирів був рудий і гавкучий тер’єр Тедді. Йому, як і його господині, пощастило більше, аніж песику, що лишився в китайському Ухані. Вони летіли прямим рейсом зі Cтамбула до Києва. Нарешті, о 4-й ранку, замість 10-ї вечора всі вирушили до України. За цим рейсом повітряні ворота до України з Туреччини «зачинилися».

НЕМОВ КІНО

Аеропорт у час карантину – ще те видовище. Пишний, обладнаний за останнім словом техніки, гігантський, наповнений людом та персоналом, він ураз перетворився на незвично порожнє місце із закритими бутіками та пустими вітринами, розкиданими на підлозі картонками, залишеними пасажирами, що здійснювали намаз, персоналом у білих захисних комбінезонах, поліцейськими в масках. Аби постійно контролювати роботу аеропорту, вирішувати нагальні питання, тут постійно перебував заступник губернатора. Заходи безпеки стосувалися всіх без винятку категорій громадян (не залежно від кольору паспорта) і посилювалися з кожним днем. Що лишилося незмінним, то це увага пасажирів до електронних табло, на яких уже більшість рейсів позначені як «скасовані» або «відкладені».

Як тут не пригадати роман Артура Гейлі «Аеропорт» чи голлівудський фільм «Термінал» про одинака, який вимушений жити в транзитній зоні аеропорту Нью-Йорка. Але життя пише набагато цікавіші й часом драматичніші сценарії. І, напевно, після пандемії хтось візьметься знімати фільм про Стамбульський аеропорт. Він буде і про надію та відчай, і про зневіру та любов, і про щастя… Щастя повернутися додому… Змучені посмішки українців, що зрештою йдуть на реєстрацію рейсу «Стамбул-Київ», – ще одне тому свідчення.

Ольга Будник, Анкара
(За інформаційного сприяння Генконсульства України в Стамбулі)
Фото – Олена Ващенко, консул, прес-секретар Генконсульства України в Стамбулі та Ольга Будник

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-