Дипломатичний марш-кидок Помпео по російському периметру
Чотириденний візит держсекретаря США Майка Помпео до чотирьох столиць по периметру російських кордонів, звичайно, викликав в Росії особливу увагу. Але з іншого боку, до головних новин не увійшов. З чим можна було б порівняти стилістику і напруженість російської реакції. Ну, от уявіть собі, що дружина давно пішла на домовлену зустріч з однокласником, вельми успішним і привабливим. Сильно істерити з цього приводу – якось не дуже для самооцінки, але й зовсім без ревнощів не обійтися. Втім, перший пункт у програмі Помпео – Київ – взагалі стояв осібно. Після Євромайдану візити до нас американських чиновників, дипломатів вищого рівня - для Москви не новина і не рідкість.
РЕВНИВИЙ КРЕМЛЬ НЕ ВІРИТЬ У «НАДШВИДКЕ ЗБЛИЖЕННЯ»
Тому візит Помпео до Києва викликав в Росії уваги не більше, ніж пережовування гіркої пігулки тижневої давності. Як же важко і довго перетравлюється кремлівськими промова Зеленського в Аушвіці, а гарніром до цього стала несподівана версія першого президента України Кравчука про «зустріч Гітлера і Сталіна у Львові» у 1939 році. Ну, ще Антон Дробович додався, він в Росії теж перейшов в розряд «жах-жах». Новий директор Інституту національної пам'яті напередодні знову розповів про плани демонтажу герба СРСР з монумента «Батьківщини-матері» (пророчо розвернутої – з мечем і щитом в руках – у бік Москви).
Але якщо з Києвом усе зрозуміло, то от Мінськ, «бацька» Лукашенко – зовсім інша річ. Москва і Мінськ продовжують змагатися у перетягуванні канату між відмітками «суверенітет» і «дешеві енергоносії». В який бік хитнеться маятник – поки незрозуміло. Тому мінський візит мав для Москви більше значення, тим більше, що це був взагалі перший в історії візит держсекретаря США до Білорусі. Головну увагу російської сторони привернули дві заяви Помпео. Перша: «Ми не просимо Мінськ вибирати між нами і Москвою. Вашингтон з розумінням ставиться до російсько-білоруського співробітництва. Ми ведемо мову про відновлення дипломатичних відносин». Друга: «США хочуть допомогти Білорусі побудувати власну суверенну державу. Наші енерговиробники готові надати за конкурентною ціною 100% нафти».
Звичайно, для Москви такі слова були неприємні, однак особливо різкої реакції вони не викликали. До багатовекторної політики Олександра Григоровича там звикли, слова Помпео і Лукашенка законспектували, щоб розуміти, яких чергових лавірувань варто чекати від «бацьки» у наступному турі задушливих переговорів. Дешева ціна на сировину (при тому, що білоруська економіка спочатку на цьому будувалася) – сильна зброя. І російський удав, трохи послабивши кільця, все одно з часом почне їх стискати, поступово, але невідворотно. На підтвердження цього Кремль вус(т)ами Пєскова спокійно, не без глузування заявив, що не вірить у «надшвидке зближення» США та Білорусі.
Російські «експерти» і пропагандисти поставилися до мінської частини туру Помпео трохи недбало, втративши гарну можливість позлобитися на Україну з приводу того, що Помпео пообіцяв, що в Мінську скоро знову буде посол. А в Україні посла або тимчасового повіреного настільки ж авторитетного, як Вільям Тейлор, все немає і немає.
Однак роспроп потоптався на сусідній грядці, перекрутивши пропозицію Зеленського. Нагадаю, президент України заявив, що сподівається на більш активне включення США у «процес мирного врегулювання на сході України і деокупації Криму». За словами глави Української держави, якби США виділили окремого представника Держдепу, який буде займатися цим напрямом, це допомогло б справі. У криводзеркальній російській версії це відбилося б як запрошення американських варягів на князювання.
НУР-СУЛТАН СВОЇХ НЕ КИДАЄ, ВАШИНГТОН ДОПОМОЖЕ
Київ у попередньому дипломатичному турі Помпео був Заходом, Білорусь – заходом Сходу, а інша частина поїздки – сходом Сходу.
Якщо в Білорусі держсекретарі США раніше не бували ніколи, то в Казахстані та Узбекистані останній раз були п'ять років тому. А там за цей час з'явилися нові президенти. Тому це, окрім усього іншого, були і ознайомлювальні зустрічі. По-друге, Центральна Азія – зона впливу Китаю, з яким у Трампа та його адміністрації перманентні суперечки.
У Казахстані Помпео зустрівся з етнічними казахами з Китаю, які зуміли вибратися звідти і стверджують, що їхні родичі і зараз знаходяться в сумно відомих «таборах політичного перевиховання» у Сіньцзян-Уйгурському регіоні Китаю (казахи – друга за величиною тюркомовна група у Сіньцзяні після уйгурів: згідно з переписом 2000 року, їх там 1,25 млн). На спільній пресконференції з главою казахстанського МЗС Мухтаром Тлеуберди Помпео закликав усіх не залишатися байдужими до долі тих, хто переслідується у Сіньцзяні: «Ми просто просимо надати безпечний притулок тим, хто хоче втікти з Китаю». Показово, що Росія вирішила не помітити цієї історії. Тож Казахстан у питанні захисту своїх співплемінників, громадян Китаю, може розраховувати лише на підтримку США, Заходу. Ну і, само собою, викликає повагу те, що ця країна, гнучка в інших випадках, не побоялася вступати в конфронтацію з потужним сусідом, відмовившись висилати людей, які втекли з Китаю, і яких Пекін вимагав повернути.
У Казахстані Помпео зустрівся і з нинішнім президентом країни Касим-Жомартом Токаєвим, і з главою РНБО, «лідером нації» Нурсултаном Назарбаєвим (нагадаємо, що за мудрою пропозицією Токаєва – столиця країни, колишня Астана, тепер називається Нур-Султан). З першим говорив про розширення бізнес-контактів казахстанців з американцями, з другим – про питаннях безпеки і зовнішньої політики. (Ну, і з усіма при першій зручній нагоді – про необхідність свободи слова, дотримання прав людини, втім, це було однією з наскрізних тем візиту). Таким чином, оновлена конструкція влади цієї центральноазіатської держави була легітимізована високим чиновником американської дипломатії.
ПРОТИ КОГО ДРУЖИТЬ У ФОРМАТІ С5+1
І остання столиця візиту – не перейменований Ташкент. Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв перебуває при владі з 2016 року. Відтоді в державі проходять контрольовані «реформи зверху». На зустрічі з Мірзійоєвим Помпео підтримав їх і виступив за розширення зв'язків із США, у тому числі економічних.
Тут же – важлива деталь. Пам'ятаєте, колись Узбекистан був другою літерою «У» в об'єднанні ГУУАМ. А зараз Москва схиляє Ташкент до вступу, точніше, для початку – до статусу спостерігача у «тайоженому союзі» – Євразійському економічному співтоваристві (нагадаю, що нещодавно, з 2018 року, при президенті Додоні, спостерігачем ЄАЕС стала Молдова). Але Помпео м'яко порадив Узбекистану спочатку подумати про членство в СОТ... Приємним бонусом після завершення візиту до Ташкента стала заява держсекретаря про «виділення до 100 мільйонів доларів через програму допомоги США на підтримку реформ президента Мірзійоєва».
Дуже важливим, показовим був останній пункт програми. Зустріч глави Держдепартаменту США і п'яти міністрів закордонних справ країн Центральної Азії у форматі С5+1. Створений він був п'ять років тому під час останнього приїзду до регіону американського держсекретаря, тоді це був Джон Керрі. Зміна адміністрацій у Білому домі призвела до того, що порядок денний змінився – і про цей формат надовго забули. Однак у другій половині минулого року Трамп заявив про намір врегулювати конфлікт в Афганістані, для чого були відновлені переговори з талібами. Отже, у Вашингтоні підняли всі старі напрацювання по цьому регіону. Ну і в місцевих столицях цьому, звичайно, були раді: спілкування з США – корисна противага впливу Росії та Китаю. Не кажучи вже про те, що якщо в географічно і етнічно близькому Афганістані «щось піде не так», це матиме погані наслідки для цих країн.
Після зустрічі шести міністрів, дипломатів у Ташкенті було прийнято спільну заяву з очікуваним формулюванням, що «США підтверджують незмінну підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності країн Центральної Азії».
А тепер – найцікавіше: 5 лютого Шавкат Мірзійоєв приїде з візитом до Москви, причому з не уточненою поки програмою. Але якою б вона не була, зрозуміло, що будуть говорити і про персональну зустріч з Помпео, і про переговори С5+1. З боку виглядає, як звіт про зроблене. Який, звичайно ж, буде містити елементи торгу.
У підсумку перший візит держсекретаря США до Білорусі і перший за п'ять років до Центральної Азії – поки що не привід для великого занепокоєння Кремля. Але все ж – тривожний факт. І пропагандистські війська тримають напоготові. Цитую щось кремлівсько-середньостатистичне: «Експерти не сумніваються, що план США спрямований на те, щоб за жодних умов не допустити інтеграції пострадянського простору, в рамках цього завдання і відбувався візит Помпео до країн Центральної Азії».
Насправді ж, Штати під час цього візиту просто зробили очевидно необхідне: нагадали про свою присутність в регіонах, призабутих за правління такої захопливої натури, як Трамп. Причому в центральноазіатській частини візиту – США дружили не стільки проти Росії, скільки проти Китаю. Тому що більше побоюються не завіральної РФ, а діловитої КНР. Незвична для України картина світу, але вона все більше така.
P.S. Важлива, промовиста деталь з'явилася. Президент Лукашенко відчув, що «недокрутив» епатажу під час зустрічі з Помпео. І в Москві реагують мляво. Що ж робить Олександр Григорович? Через своє інформагентство БелТА намагається підвищити градус скандалу: «Ми хочемо просто чесних, чистих, прозорих відносин. Не хочете - нехай скажуть нам про це. І не кричать: "Ах, Помпео приїхав". Завтра Трамп приїде ... Що вони будуть робити?» І ще слово ЦРУ згадав, що для російської преси - як червона ганчірка, і про давнє спілкування з Помпео, коли той був главою ЦРУ, розповів. Загалом, видав шоу першого класу.
І навіщо ж це? Дивимося на заголовок новини: «Настав момент істини - Лукашенко 7 лютого планує зустрітися з Путіним». Ах ось воно що! Зрозуміло, підвищення ставок перед переговорами: «Ви думаєте, у нас там несерйозно? У нас там серйозно! Але це не проти вас, з вами ми не вороги, ми - брати. Але і там у нас серйозно».
P.P.S. Інформацію про зустріч Путіна і Лукашенка 7 лютого - в Кремлі підтвердили (але тільки у відповідь на заяву Лукашенка). Нудно не буде.
Олег Кудрін, Рига
