Другий після Кастро: Куба з новим прем’єром

Мануеля Марреро Круса обрано новим керівником кубинського уряду. За це 21 грудня проголосували 594 депутати Національної Асамблеї народної влади з подання президента Мігеля Діас-Канеля. Це рішення свідчить про подальшу демократизацію політичного життя на Кубі, яка йде не швидко, але йде. Новопризначений прем’єр має вирішити гостру економічну кризу, вивільнивши господарство країни з лещат «планової економіки» та несвободи, а ще – продовжити врегулювання відносин зі Сполученими Штатами.

Кубинська демократія на старті?

Виголошуючи промову на користь призначення Марреро прем’єром, кубинський президент Мігель Діас-Канель наголосив, що цей політик “має багатий досвід у переговорах з іноземними партнерами та участі в міжнародних подіях”. Відновлення посади прем’єр-міністра принципово важливе уже тим, що скасовано її було за Фіделя Кастро. Сталося це ще в 1976 році, коли колишній керманич Куби вирішив залишити собі пожиттєво президентське крісло. Відповідні зміни було закріплено в тогочасній конституції Куби. Відтоді основною фігурою в політичному житті Куби був саме президент.

Відновленню посади прем’єра передувало проведення ще 24 лютого 2019 року плебісциту. У народу Куби просили згоди щодо змін до конституції, пов’язаних з визнанням приватної власності на землю, іноземних інвестицій, відновленням презумпції невинуватості в системі правосуддя, забороною гендерної та расової дискримінації тощо. І серед багатьох інших пропозицій, які підтримали 6,8 млн. кубинців (90,61% тих, хто голосував) було відновлення посади прем’єр-міністра.

Згідно з новою конституцією, яка набула чинності 10 квітня 2019 року, прем’єр-міністр Куби призначається на 5 років. Ті повноваження, які раніше мав лише президент, тепер розподілені з прем’єр-міністром. Керівник уряду підзвітний парламенту та президенту, може усувати членів Ради міністрів лише за президентським поданням, контролює вищі та місцеві органи виконавчої влади. У деяких «крайніх» випадках прем’єр може навіть вносити зміни до адміністративно-територіального устрою. На даному етапі потрібно прийняти ще й законодавство про затвердження посад віце-прем’єрів та інших членів уряду, враховуючи перехідні положення Основного Закону країни.

Ну, загалом – йдеться про суцільний прогрес і правила, за яким уже давно живе цивілізований світ. Разом з тим, як данину тоталітарному минулому Куби, керуюча роль в політичному житті Куби продовжує залишатися за комуністичною партією, яку все ще очолює брат Фіделя Кастро 88-річний Рауль Кастро.

Від полковника до глави уряду – тобто нічого дивного

Біографія 56-літнього кубинського прем’єр-міністра є прикладом становлення «економічного» прагматика в умовах кризи соціалізму. Мануель Марреро розпочав свою кар’єру в армії, дослужився до звання полковника, а згодом пішов у бізнес – туристичний. Це, скажемо так, дуже «по-кубинському». Певний час працював архітектором, був інвестором Gaviota Group, а в 1990-х рр. став керівником мережі готелів “Varadero Azul”. 2000 р. він очолює туристичну групу Gaviota, де лідируючі позиції посідали військові. У той час Марреро налагоджує контакти з політиками, і в 2004 р. Фідель Кастро призначає його міністром туризму. Мануель Марреро працював цій посаді довгі 15 років і завдяки його зусиллям туризм постав найбільш прибутковою сферою кубинської економіки. Впродовж 2007-2017 рр. кількість туристів на Кубі зросла на 117%, і у 2018 р. досягла 4,7 млн. осіб, - це забезпечило прибуток у 2,5 млрд. доларів. А нинішнього року Кубу відвідали вже 4,8 млн. туристів.

Новопризначений прем’єр Марреро співпрацював останніми роками з політичною групою Gaesa (легальна політична партія на Кубі єдина – комуністична), до якої входять військові, що лобіюють подальшу розбудову туристичної інфраструктури на острові. Незважаючи на скрутне економічне становище, викликане американськими санкціями, що діють з 1960-х рр., Кубі вдалося залучити інвестиції європейських компаній для готельного бізнесу.

Маючи довіру серед політиків та військових, Марреро символізує хоч і хиткий, проте консенсус серед кубинської еліти. Не дивно, що саме він став тією компромісною фігурою, що посіла прем’єрське крісло, а по суті отримав мандат на реформування країни. Від прем’єр-міністра тепер буде залежати успіх реформ, закладених президентом Раулем Кастро у 2008-2018 рр.

Невідворотні зміни та їх бенефіціари

На Кубі взято курс на лібералізацію, проте поки що більш за все від цього виграють… військові. Саме військові, які контролюють прибуткову туристичну сферу та доступ до іноземних інвестицій. Звісно, ніхто не збирається забувати про приватних фермерів чи власників ресторанів – теж приватних, але все, схоже, робитиметься з огляду на процвітаючі туристичні корпорації, так чи інакше пов’язані з військовими.

А ось у програші від кубинських реформ – можна це прогнозувати – будуть партійні чиновники, інтелігенція, афрокубинці, що складали, до речі, базу Кубинської революції 1959 року. “Бюрократичний опір”, як назвав це престарілий лідер Рауль Кастро, очевидно, не запропонує нічого конкретного, окрім продовження соціалізму в якійсь формі. А військові, між тим, і багато хто в партноменклатурі вже прагнуть жити краще, увійти до кола світової еліти, здобути більше реальної політичної влади.

Тим часом на Кубі потроху формується середній клас: вже мільйон кубинців станом на 2016 р. мали змогу погостювати в готелях, де всі послуги оплачуються іноземною валютою. Після скасування обмеження на виїзд за кордон у 2013 р. кубинці стали більше подорожувати і у 2017 р. ними було здійснено 2,7 млн. подорожей до іноземних держав.

Звісно, діючий президент США Дональд Трамп, наклавши обмеження на американський туризм до Куби, вдарив по приватному бізнесу на острові, який непогано розвивався в умовах туристичного буму за часів Обами. Разом з тим, навіть за таких умов кубинський готельний бізнес функціонує успішно. А ще, станом на 2016 р., на «Острові Свободи по-радянськи» вже налічувалося 1700 приватних ресторанів.

Ознака моменту: на Кубі точиться боротьба всередині політичної еліти між комуністичними ортодоксами та економічними прагматиками. Так, у конституції було визнано офіційно право (у перспективі) на повноцінну приватну власність. Тільки вона має бути регульована, для того, щоб уникнути конфлікту з соціалістичними принципами. Втім, з радянської історії ми чудово знаємо, що соціалізм не піддається реформуванню.

У міжнародних відносинах Куба продовжує існувати в умовах американської блокади. Нормалізація часів адміністрації Барака Обами, коли 20 липня 2015 року було відновлено дипломатичні відносини, змінилася реінкарнацією жорсткого курсу. Варто розуміти, що поступове зникнення “холодної війни” в американо-кубинських відносинах дозволяє посилити боротьбу зі світовим тероризмом, наркоторгівлею та відмиванням грошей. А з політикою Трампа, який в березні цього року наклав істотні візові обмеження для кубинців (скасування надання візи B2), це буде важко зробити.

Є сподівання, що “молоде” покоління кубинських політиків, до яких належать президент Мігель Діас-Канель та прем’єр-міністр Мануель Марреро, зможе подолати регіональну ізольованість Куби та економічну кризу. Так, для цього потрібно провести радикальні зміни всередині країни, не душити підприємницьку ініціативу заборонами, непідйомними податками та ліцензіями. Бо Куба – не Китай і не Північна Корея – тут інша історія, своя ментальність: лише розрубавши пуповину соціалізму, острів зможе стати сучасною державою.

Єгор Брайлян, Київ