Слово «Союз» викликає приємні сентименти лише в української діаспори США

Слово “Союз” для зрілого українця, родженого у США, на відміну від українця, родженого в Україні, викликає приємні сентименти. 125 років тому постала чи не перша і найстарша сьогодні українська установа у США. Творили її зокрема переселенці з Західної України, спочатку поселившись при копальнях вугілля у західній частині штату Пенсильванія.

Можна було їх характеризувати заробітчанами, одначе коли ближче приглянутись і брати під увагу польські дії, які відбувалися у Східній Галичині у той час включно з перебранням поляками та іншим національностями господарств переважно українців чи русинів, то причини переселення були не менше політичними. На тому скористала Америка, а згодом і українська нація. 

Український Народний Союз був оформлений як братська асекураційна установа, – здається, комерційна, але неприбуткова, – для людей які потребували гуртової взаємної допомоги і асекурації. Треба було ставити церкви, тобто їх будувати, щоби женитися, хрестити своїх дітей, а остаточно і треба було асекурації – тобто способу заплатити – навіть за власний похорон.

Життя по копальнях було не тільки ризикуючим, але навіть без інцидентів не приносило надії довготривалості. Згодом для комунікаційних потреб оформлено щоденник – часопис “Свободу” українською мовою, опісля ”The Ukrainian Weekly” англійською мовою, дитячий журнал “Веселка”, придбано і розбудовано оселю відпочинку, розваг та зустрічей молоді, яку названо відповідно “Союзівка”, навіть побудовано перший і чи не єдиний досі український хмародер у США, у місті Джерзі Ситі. Фактично, не було важної події в українському житті у США, до якої не доклали зусиль діячі Батька “Союзу” та його різних мереж.

Недавно я був на ювілейному концерті у штаті Нью Джерзі, осідку сьогоднішнього УНС. Концерт відбувся на високому мистецькому рівні з чисельною участю громади – як вияв пошани до УНС. Правда концерт був задовгий. Але я був би ще висидів, бо мені бракувало промови про УНС. Чомусь хотілось почути, мабуть, давно відому історію того УНС, почути імена і прізвища його довголітніх трудівників.

Тому в час цієї культурної програми при звуках приємної музики і танцю, я занурився ностальгічно у мої власні спомини про УНС, про його славних і дуже часто особливих діячів, його колоритні конвенції, бурхливі зібрання Головного уряду, тощо.

Я мав велику честь двічі служити членом Головного Уряду УНС. Правда, я був в опозиції до керівничої верхівки, але тим не менше спомини незабутні, приємні, хоча інколи і тривожні. 

В глибині моїх особистих міркувань з нагоди ювілею я запитався себе, що дав УНС українській діаспорі у США? Я склав собі відповідь, яка прийшла у голову дуже швидко. Фактично він дав основу, тобто фундамент, духовну і матеріальну інфраструктуру – перші церкви і культурні доми чи клуби, організаційну сітку та перших провідників.

До цього можна додати, що через Союз впроваджено західну демократичну систему громадського життя. На конвенціях УНС будь-хто, виключно через свою здібність чи навіть популярність, міг бути обраним до Головного уряду.

В додатку УНС дав основні мережі комунікації та головний осідок зустрічей для української молоді. Про детальну історію УНС та української діаспори у США можна навчитися з перегляду його часописів, що УНС зберіг у цифровій формі.

Є також відомі історичні праці про Союз та загально про українців в Америці, альманахи, тощо. Найголовніше, мабуть, це провідний елемент Союзу, здається, звичайних собі людей, які дали підставу для найбільших зрушень українців у США, таких, як оформлення центральної репрезентації українців у США, Українського конгресового комітету Америки, побудови пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні, вплив на поширення інформації про Голодомор серед американців, а навіть здобуття визнання незалежної Української держави речниками Білого Дому, Держдепартаментом і Конгресом США.

УНС був ключовим взагалі в організаційних питання української діаспори, і не тільки в Америці, оформленням Світового конгресу Українців. Першим президентом СКУ з Америки був головний предсідник УНС, який також був екзекутивним віце-президентом УККА з тої причини. Можна переобчислити багато більше заслуг. До речі, важко уявити собі здобутки української громадськості у США без УНС.

В ретроспективі нашої, тобто української, історії у США, а зокрема історії УНС, його творці, довголітні трудівники та службовці заслуговують на велике признання не тільки від української діаспори, але і від сьогоднішньої України.

Коли говорити, що найкращими послами України у США є українська діаспора, то, у першу чергу, тут заслуга УНС та, напевно, найбільш впливових українських мереж, які створив та профінансував УНС.

До збереження цієї діаспори з мандатом допомоги батьківщині ніхто не зробив більше. Бо без перебільшення можна ствердити, що Батько “Союз” і Мати “Свобода” породили у США дитя, що назвалося українська зорганізована діаспора.

Ця діаспора виростала також і незалежно, але її порід і напрямлення прийшли від її родичів. На відзначення великої річниці – 125 років, мабуть це замало наголошено. Честь і слава Українському Народному Союзу! Я схиляю голову перед його основоположниками і довголітніми трудівниками. 

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства