Іракський «Майдан» в тупику – західна модель не працює, східна веде в середньовіччя

Іракський «Майдан» в тупику – західна модель не працює, східна веде в середньовіччя

Аналітика
Укрінформ
Поділ між шиїтами та сунітами, іранський «старший брат» під боком, корупція, якої не прийнято й соромитися… І тут же молодь, яка в XXI століття хоче

Антиурядові виступи в Іраку, в яких беруть участь десятки тисяч людей, тривають з 1 жовтня, більше місяця. Ознаки того, що в усьому світі називають українським словом «Майдан» - очевидні. Протести почалися спершу в дев'яти південних «шиїтських» провінціях, потім у Багдаді, потім на півночі, у провінції Кіркук, населеній курдами. Вже загинули більше 260 осіб.

Водночас протести не мають релігійного забарвлення, як можна було б очікувати в ісламській країні, де шиїтська більшість населення та суннітська меншина мають складну історію відносин і ще свіжу пам’ять про панування суннітів за Саддама Хусейна, серії кривавих терактів у мечетях впродовж 2003-2013 років, а також війну проти «Ісламської держави». Але нині абсолютна більшість протестувальників і глава уряду належать до однієї гілки ісламу – шиїтської.

Ба більше протистояння триває не тільки між державними силовиками та обуреними громадянами, а й між релігійними парамілітарними формуваннями (у нас би сказали «тітушки») та сучасною світською молоддю, що виросла на інтернеті і яку ввігнати назад у середньовіччя вже набагато складніше, ніж якихось 15-20 років тому.

Барикада на мосту Аль-Ахрір у Багдаді
Барикада на мосту Аль-Ахрір у Багдаді

Показово, що під час протестів спалено не тільки близько 90 урядових будівель, а також штаби політичних партій – причому будь-яких - у молоді, яка вийшла на протести немає довіри до жодної із старих політичних сил.

Антикорупційна «жовтнева революція»

Нинішні протести вже охопили щонайменше 12 з 18 іракських провінцій, їх центр - столиця Багдад. Але причина скрізь одна - нестерпна економічна ситуація і відсутність позитивних перспектив. Молодь становить 60% населення Іраку, а кожен четвертий серед молодих людей не має роботи, причому це тільки офіційні дані, а за даними МВФ цей показник ще вищий. Тож і протестувати вийшла переважно молодь.

Влада спробувала відключити інтернет на 75% території країни. Але це не спрацювало - протест має здебільшого спонтанний характер, без явних координаторів, які б без інтернету виявилися б ізольованими.

Через тиждень після початку масових протестів, коли рахунок загиблих був ще близько 100 осіб, уряд висловив готовність частково виконати вимоги їх учасників: запустити перший етап програми по боротьбі з бідністю і безробіттям. Ще за два тижні президент країни, колишній голова уряду Іракського Курдистану, Бархам Салех пообіцяв провести дострокові парламентські вибори, а також заявив, що прем'єр-міністр Аділь Абдул-Махді погодився піти у відставку, якщо йому буде знайдена заміна.

Прем'єр-міністром Іраку, згідно з конституцією і в рамках дотримання паритету трьох конфесійних і етнічних груп: арабів-шиїтів, арабів-сунітів і курдів, може бути тільки шиїт, нинішній прем’єр Махді, природно, шиїт. Як і його попередник, відставки якого протестувальники домоглися рік тому.

Після цього на парламентських виборах 2018 року перемогли шиїтські партії "Блок аль-Ахрар" і "Альянс Фатах", які утворили коаліцію зі світською "Аль-Ватанія", Компартією Іраку та ісламістським "Альянсом перемоги". Підсумком цього запаморочливого союзу і став уряд 77-річного Махді, досвідченого іракського політика, в минулому - віце-президента, а також міністра нафти і міністра фінансів.

Аділь Абдул-Махді
Аділь Абдул-Махді

Але за рік стан справ не поліпшився. Корупціонери як і раніше розкрадають бюджет і у багатій нафтою країні грошей не вистачає не тільки на розвиток, а й на відбудову – цілі регіони ще не відновилися після війн: південь після війни із США 2003 року, північний захід – після панування Ісламської держави у 2014-2017 роках., При тому, що Ірак на четвертому місці в світі за експортом нафти – у країні систематично відключають електрику та водопостачання. Як кажуть маніфестанти, всі ці гроші дістаються політикам, а народу не залишається нічого.

За оцінками уряду Іраку і Світового банку, на відновлення країни потрібно не менше 88 млрд доларів, пише BBC.

Уряд спробував збільшити податки на середній клас, що поряд з усунененням з посад кількох популярних діячів, що заслужили на повагу в ході війни з ІДІЛ 2013-2017 рр. і стало безпосереднім приводом для протестів.

Є ще одна небезпека: Ірак може стати повністю залежним від Ірану

Важливу роль в зростанні невдоволення іракців, окрім корупційного чинника, зіграли спроби сусіднього Ірану змінити політичну в їх країні. Іран прагне відігравати в близькосхідному регіоні роль, аналогічну Росії на пострадянських теренах – він так само поширює свій «іранський мир»: на Сирію, Ємен і ось – на Ірак.

Іран перетворився на потужний, якщо не на найпотужніший, політичний фактор для внутрішнього життя Іраку. «Можна навіть говорити про те, що Ірак значною мірою втратив суверенітет», - пише Радіо Свобода.

Цього тижня з візитом в Багдаді побував командувач силами спецпризначення «Кодс» в складі Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Касем Сулеймані. Впливовий іранський генерал, як стверджується, провів ряд «таємних зустрічей». Таких самих інструктажів як наприкінці 2013-го – початку 2014 року проводили в Києві російські посланці від ФСБ та Кремля.

Загони так званої "шиїтської міліції" - це близько 150 тисяч озброєних людей, які мають досвід бойових дій проти ІДІЛ. Більшість їх фінансово і організаційно пов'язані з Тегераном. Нині вони контролюють цілі регіони Іраку - це таке паралельне держава в державі, причому до такої міри, що на іракській території Іран розміщує свої важкі ракетні системи, націлені на Саудівську Аравію та Ізраїль.

Парамілітарні формування допомагають поліції розганяти манфестантів
Парамілітарні формування допомагають поліції розганяти манфестантів

У масових вбивствах на вулицях, в нападах на демонстрантів особливо відзначилися саме проіранські загони "міліції. Тож якщо режиму в Багдаді, завдяки втручанню цієї «міліції», вдасться встояти, а це цілком можливо, то вплив Ірану там ще більше посилиться. Адже вийде, що його головна опора - ось ці самі проіранські загони, при тому, що іракська влада сама їх не контролює.

Водночас гинуть і самі «міліціонери». Двоє їх командирів у провінції Майсан, були вбиті протестувальниками, які витягли їх з машини швидкої допомоги і забили до смерті. Лінчували і двох місцевих командирів міліції в місті Ель-Амара, розташованого за 50 км від кордону Ірану. Каїса Хазан, керівник «Асаїб Ахль аль-Хакка» («Ліги праведників»), оголосив, що загалом 9 «міліціонерів» були вбиті під час недавніх акцій протесту, і звинуватив… звичайно Ізраїль в їх смерті.

Іран проникає і в політичну систему Іраку. У проіранських партій є свої міністри, силовики, парламентарії. Одна з причин нинішньої кризи пов'язана з тим, що зі свого поста був знятий впливовий керівник Служби боротьби з тероризмом генерал Абдул Вахаб аль-Сааді, який не залежав від Ірану.

Протестувальники уже висловлювали обурення через іранське втручання. Ще 25 жовтня в місту Кербелі вони скандували гасла, направлені проти Ірану, розривали фотографії аятоли Алі Хаменеї і врешті підпалили іранське консульство. А 3 листопада протестувальники знову увірвалися до цього ж консульства, під час атаки загинули троє осіб, ще 19 отримали поранення. А ще іракські «майданівці» зняли з будівлі дипмісії прапор Ірану, заміниши його на свій національний.

Що далі...

Якщо нинішній прем’єр-міністр Махді уособлює компроміс між самостійним курсом Іраку та зближенням з шиїтським Іраном, то в разі його відставки велика ймовірність приходу вже відверто проіранського прем'єра. Це до певної міри укріплює становище Махді, забезпечуючи йому, з одного боку, підтримку світської частини суспільства, але, з іншого, заганяє проблему в глухий кут.

А взагалі, перспективи Іраку виглядають, м’яко кажучи, тривожно, якщо слабке громадянське суспільство не висуне нове покоління лідерів, здатних боротися з системною корупцією та іноземними впливами.

Серед демонстрантів ясно виражено сильне розчарування в нинішній партійної політичної системи, тому тут проявляються досить сильні симпатії до моделі авторитарної влади, аж до відновлення в Іраку військової диктатури «саддамівського» типу, зазначає оглядач проекту Радіо «Свобода».

Втім, повторюємо, «іракський Майдан» не має визнаних лідерів, він організований горизонтально, основні його учасники - це молоді люди - до 25 років. І ця молодь вже повністю сформувалася в епоху інтернету. Вона така ж як її однолітки з інших країн «арабської весни», а її виступи - досить нове для Іраку явище, але саме воно робить Ірак частиною сучасного світу...

Водночас в умовах загального невдоволення економічним становищем і недовіри до чинних політиків радикальні організації, а також ті, хто закликає до поввернення у відверте середньовіччя - завжди будуть популярні і зможуть легко поповнювати свої лави.

Одним словом, складно в Іраку. Експортувати  туди модель традиційної демократії західного зразка, як це спробували зробити американці та їх союзники, - не випадає, а повернутися  до відомих традицій Сходу – це загроза і державній безпеці, і економічному розвитку, яку не хоче допустити вихована у XXI століття молодь.

Олександр Волинський, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-