Оголошення президента Дональда Трампа про виведення американських військ із північної Сирії потрясло світ. Як наслідок, Туреччина вдалася до вторгнення на сирійську територію, нарвавшись на санкції США та Європи. Курди – союзники американців у боротьбі з Ісламською державою (ІДІЛ), але одвічні вороги турків, – подалися домовлятися з урядом Башара Асада. Росіяни заявили, що тепер вони, а не американці контролюють ситуацію в тій країні… Рішення Трампа про виведення військ наштовхнулося на жорстку критику з боку різних політичних сил у США. Залагоджувати кризу до Туреччини поїхав віцепрезидент Штатів Майк Пенс, який заявив, що Анкара «зробила паузу» у воєнних діях, аби дати курським силам відступити.

Що чекає нас у зв’язку з новою міжнародною проблемою? Розмовляємо з експертом Українського інституту майбутнього Ілією Кусою, який є сирійцем за походженням (по батьковій лінії) і чимало років прожив у столиці Сирії – Дамаску.

ТРАМП ЕРДОГАНОВІ: «РОБІТЬ, ЩО ХОЧЕТЕ»

- Пане Іліє, Туреччина оголосила п’ятиденну паузу у воєнних діях у Сирії? Наскільки вона допоможе розв’язати гуманітарну кризу, зокрема проблему біженців?

- За п’ять днів ця пауза, яка триватиме до 22 жовтня – до зустрічі президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та Путіна в Сочі, – нічого принципово не вирішить.

Насправді переговори Ердогана та Майка Пенса лише підтвердили те, про що домовилися турецький президент із Дональдом Трампом по телефону. Домовленість зводиться до того, що за 120 годин курди мають відвести з північної Сирії загони народної оборони (за різними оцінками, це від 12 до 20 тисяч осіб), здати зброю та знищити фортифікаційні укріплення. А Сполучені Штати зобов’язуються не запроваджувати проти Туреччини нові санкції.

Таким чином Трамп має намір виправдати позицію щодо відмови від санкцій проти Туреччини. Мовляв, якщо курди не виконають домовленості (а їх виконати дуже складно), то ми умиваємо руки…

Нині контроль над північносирійськими містами Манбідж та Кобані перейшов до російських спецпризначенців. Американці знищили повітряним ударом лише одну власну базу.

- Як ця ситуація вплине на позиції Дональда Трампа у самих Сполучених Штатах? Чи похитне вона його рейтинг?

- Тут я б розділяв ставлення до Трампа американських політиків та рядових американців. Політики критикують його дії – але не тому, що він виводить війська із Сирії. А тому, що ухвалив своє рішення різко і спонтанно, ні з ким не проконсультувавшись, залишивши союзників напризволяще.

Щодо рейтингу, то він може навіть зрости, адже Трамп завжди казав, що Америка не повинна втягуватися в затяжні виснажливі війни на Близькому Сході, які Сполученим Штатам нічого доброго не приносять. Трампові прибічники схвалюють його дії, демократи – засуджують… Нічого нового. Цікаво лише спостерігати, чи зміняться настрої в штатах, котрі коливаються між демократами і республіканцями, – у Флориді, Огайо, Вісконсині та ін.

- А яку позицію має займати в цьому конфлікті Україна?

- Нам слід утримуватися від будь-яких крайніх позицій. Тобто – ми за мирне врегулювання конфлікту, проти кровопролиття, за якнайшвидше розв’язання гуманітарної кризи. Підтримувати чи засуджувати котрусь зі сторін – недоцільно.

- Опоненти Трампа в самій Америці звинувачують його у змові з президентом Туреччини. Адже, вивівши війська, Сполучені Штати Америки розв’язали руки туркам у їхньому прагненні потіснити курдів, котрі населяють північну Сирію уздовж кордону з Туреччиною…

- Про це говорять не лише опоненти Трампа, а й радники Ердогана, та й сам Трамп – що вони, мовляв, усе вирішили під час телефонної розмови з турецьким президентом. Думаю, домовленості були досягнуті значно раніше. А під час розмови Трамп ухвалив остаточне рішення. Гадаю, він сказав Ердоганові приблизно таке: «Робіть там, що хочете».

- Чи справді такий крок Сполучених Штатів можна вважати зрадою курдів, як кажуть навіть самі американські військові?

- Так, фактично це зрада. У боротьбі з Ісламською державою загинуло 11 тисяч курдів, котрі активно допомагали США. Хоча з формальної точки зору це не є зрадою, оскільки жодного офіційного договору між США та курдськими силами не було. Просто воювали проти спільного ворога. Курди покладали на Америку великі сподівання, гадаючи, що Штати захистять їхні національні інтереси, підтримають державне утворення в межах Сирії. Але юридично їхні союзницькі наміри закріплені не були.

- А яка була мета американців, коли вони вводили туди війська?

- Боротьба з ІДІЛ. Хоча, вважаю, Сполученим Штатам не варто було заходити в Сирію. Тоді, у 2013-2014 роках панувало переконання, що уряд Асада не втримається при владі. Росіян там ще не було, й існувала небезпека захоплення Дамаска бойовиками ІДІЛ. Та війна затягнулася, розпочалися довгі переговори про зону безпеки, виведення американських військ. Бракувало політичної волі для ухвалення такого рішення.

Зараз про це заявлено, й американські війська відходять хаотично й незрозуміло.

ІДІЛ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ – БОЙОВИКИ ПІШЛИ В ПІДПІЛЛЯ

- Чи справді можливе повернення влади ІДІЛ у регіоні, про що заявляють американські та європейські політики?

- Це зручна страшилка, але відродження Ісламської держави в тій формі, у якій вона існувала, неможливе. Ці території, по-перше, уже контролюють інші гравці. По-друге, у бойовиків звузилася соціальна база. Їх мало, вони розбрелися по пустелях, пішли в глибоке підпілля та в партизанщину.

Ісламська держава стала тим, чим її називали від самого початку – терористичною організацією. У 2014 році, у часи її піку, це була не зовсім терористична організація, адже бойовики будували власну квазідержаву. Мали органи управління, міністерства, відомства, збирали податки. Терористи поводяться інакше. Нині вони повернулися до того ж стану, коли були Аль-Каїдою в Іраку.

Сьогодні через хаос, створений виведенням американських військ, чимало з них тікають із в’язниць. Ситуація може дестабілізуватися, криміногенна ситуація, безумовно, погіршиться, і виникне чимало проблем для тих, хто прийде на цю територію, – турків чи росіян. Але це не буде Ісламська держава.

МОСКВА ТІШИТЬСЯ, ПОЗБУВШИСЬ АМЕРИКАНЦІВ

- Таким діями Трамп штовхає Туреччину в бік Росії?

- На жаль, так. Трамп спровокував Туреччину на вторгнення й сам оголосив про санкції. Туреччині нічого не залишається, як ще тісніше співпрацювати з Росією та Іраном.

Росія вже вважає себе новим «гарантом миру і стабільності» в Сирії замість американців.

Москві це вигідно, бо внаслідок вторгнення Туреччини в північну Сирію вона позбулася впливу американців. Тепер міжнародної коаліції там немає. Відповідно, можна чинити все на власний розсуд. Росія вже схилила курдів до домовленостей із сирійським урядом. А тепер змушуватиме Туреччину домовлятися із Сирією, аби потім з турками та іранцями ділити зони впливу в регіоні.

- Сирійський уряд готовий домовлятися з Туреччиною?

- Сьогодні йдеться про нормалізацію відносин, бодай ухвалення проміжного рішення щодо курдів. Але в Туреччині не довіряють Асаду, вважаючи, що він допомагатиме курдам, використовуватиме їх проти Анкари. Тож головна проблема – криза довіри. Обидві сторони не вірять, що домовленості виконуватимуться. А Росія та Іран намагаються бути посередниками.

Сирійська влада досі не може пробачити Ердоганові того, що він у 2011 році став на бік антиурядових угруповань. Хоча Раніше Ердоган та Асад дружили – навіть родинами. Туреччина проводила політику добросусідства з усіма, включно з Сирією.

- За яких умов там можливе припинення війни?

- Якщо домогтися стабільності в північній Сирії, то на війні можна буде поставити крапку. Залишиться лише проблема провінції Ідліб, яку контролюють бойовики. Далі можна переходити до політичного врегулювання.

- Як ці процеси відіб’ються на Україні? Адже зближення Ердогана та Путіна не можна вважати вигідним для нас?

- Туреччина давно будує прагматичні відносини з Росією. Продовжує будувати газопровід «Турецький потік» з Краснодарського краю через Чорне море в обхід України. Ми багато говоримо про «Північний потік-2», хоча «Турецький потік» завдасть нам ще більшої шкоди. Завершено першу нитку, добудовують другу. Газопровід тягнуть до Європи – і його буде прокладено швидше, ніж «Північний потік-2».

- А яка кінцева мета Анкари в Сирії?

- Узяти під контроль частину території, що межує з Туреччиною (Анкара вже двічі вторгалася в Сирію – торік і позаторік), створити там зону шляхом переселення з Туреччини сирійських арабів-біженців. Анкара має намір перемістити до двох мільйонів, хоч загалом їх 6 млн. Це буде лояльне до Туреччини населення, адже їх переселяють на рідні землі, дають житло, роботу. В сирійському місті Афріні Туреччина побудувала кампуси своїх університетів. Там викладають турецьку мову, жителям видають турецькі ІD-картки. Створено «сирійську національну армію», яку утримує Туреччина.

Ця зона, очевидно, входитиме до Сирії на особливих умовах – без курдської автономії. А курдів переселять у віддалені провінції.

Нині запущено роботу сирійської конституційної комісії, яка має написати нову конституцію для країни, у якій врахують усі політичні інтереси гравців, та завершити конфлікт. Таким чином Туреччина зберігатиме політичний вплив на Дамаск. А загрозу курдів буде нейтралізовано.

У ШТАБІ ТРАМПА РАДІЮТЬ, ЩО ВІДВЕРНУЛИ УВАГУ ВІД ІМПІЧМЕНТУ

- Рішення про виведення військ Трамп ухвалив раніше, але оголосив про це саме зараз. Виглядає так, що він прагне відвернути увагу від слухань щодо імпічменту, в центрі яких – «тиск на Україну»…

- Думаю, що без цього не обійшлося… Адже справді – усі знали, що виведення військ відбудеться, рішення було ухвалене ще в грудні 2018 року. Але його виконання було відкладено. До речі, не погодившись із ним, тоді у відставку подав міністр оборони Джеймс Меттіс. Проти виступав і тодішній радник з питань національної безпеки Джон Болтон.

Схоже, сьогодні, воюючи з демократами у зв’язку з загрозою імпічменту, Трамп згадав про своє рішення. Відвернення уваги – хоч і не є головним мотивом виведення військ, але, гадаю, у штабі Трампа радіють, що нині ситуацію в Сирії обговорюють активніше, аніж «тиск на Україну» та імпічмент.

Володимир Ільченко. Київ