«Рівно опівдні 4 червня 1989 року»: Як перші демократичні вибори в Польщі змінили Європу

Рівно 30 років тому – 4 червня 1989 року – у Польщі відбулася історична подія епохального масштабу: перші частково вільні вибори. Тоді демократичні сили, пов’язані з рухом “Cолідарність”, приголомшливо перемогли комуністів, що стало першим поштовхом до лавини швидких змін у Центрально-Східній Європі й до кінця ери комуністичного правління у країнах соцтабору.

Але ця річниця й сьогодні продовжує викликати суперечки в Польщі, зокрема й у політичному істеблішменті. Відтак, 30-річчя представники влади та опозиції сьогодні окремо святкують у Варшаві та Гданську.

ВИБОРИ, ЯКІ ВСІХ ПРИГОЛОМШИЛИ

У Польщі вже культовим став плакат, на якому на тлі логотипу “Cолідарності” зображено ковбоя з американського фільму про Дикий захід, і підписом: “Рівно опівдні 4 червня 1989 року”. Як ковбой з класичного голлівудського фільму запрошував свого візаві на дуель опівдні, так і лідери профспілкового об’єднання “Cолідарність” закликали своїх прихильників прийти у неділю, 4 червня, після меси у костелі на виборчі дільниці й проголосувати за діячів від демократичного табору.

Мобілізація була значна, та й рух “Cолідарність” наприкінці 80-х років минулого століття підтримувало понад 10 млн дорослих поляків. Утім, результати виборів були несподіваними як для комуністів на чолі з Войцєхом Ярузельським, так і для прихильників Лєха Валенси. Компромісом “круглого столу”, який тривав із лютого по квітень 1989 року між лідерами Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) та “Солідарністю”, було рішення провести частково демократичні вибори до Сейму, де представники опозиції могли розраховувати на не більше, аніж 35% мандатів, та повністю демократичні вибори до новоствореної вищої палати парламенту – Сенату. Польські комуністи розраховували, що дадуть можливість “Солідарності” “випустити пару”, але влада й так залишиться в руках правлячої ПОРП. Однак, результати виборів стали “холодним душем” і, фактично, приниженням для комуністів: 99 зі 100 місць у Сенаті й 160 із 161 місця у Сеймі здобули прихильники опозиції. А далі все пішло дуже швидко: комуністична влада Польщі без підтримки СРСР, де також уже тривали процеси демократизації, не могла втримати повноту влади. Відтак, перший демократичний уряд Тадеуша Мазовецького у Польщі в 1989 році, фактично, отримав карт-бланш на здійснення реформ, зокрема найбільш дієвої – “шокової терапії” тогочасного міністра фінансів Лешека Бальцеровича щодо переведення економіки з планової соціалістичної на ринкову модель.

ЕФЕКТ ДОМІНО

Приклад мирного переходу влади від комуністів до опозиції у Польщі не міг не надихнути інші країни соцтабору і викликав ефект доміно. Десь процеси демократизації країн соцтабору в 1989 році відбулися мирно, як, наприклад, Оксамитова революція у Чехословаччині чи падіння Берлінської стіни в НДР, а подекуди, як у Румунії, вони здійснювалися в результаті кривавого протистояння.

Як визнає один із колишніх лідерів “Cолідарності”, чинний польський політик Богдан Борусевич, у Польщі також до останнього побоювалися кривавого варіанту розвитку подій. Він не приховує – зміни стали можливими завдяки слабкості й відцентрових процесів усередині СРСР. “Коли Горбачов сказав, що жодної інтервенції не буде, тоді польські комуністичні лідери втратили впевненість у власних силах”, – підкреслює агентству Борусевич.

Він зазначає, що в 1989 році стало можливим те, що “Солідарність” не змогла зробити в 1980-1981 роках, коли вибухнули масові робітничі протести у Польщі. Як твердить Борусевич, на початку 80-х років Польщу було ізольовано від решти країн соцтабору, та й СРСР тоді був ще міцним і налаштованим на рішучі дії. Він зауважує, що упродовж майже 10 років боротьби польської “Солідарності” тоді загинуло кілька десятків протестувальників, хоча жертв могло бути й набагато більше, якби не виважена позиція опозиції, яка не форсувала події, і поступове послаблення економічної та військової потуги СРСР, який в будь-який момент міг зважитися на застосування радянських військ, що дислокувалися в Польщі, проти самих поляків.

ЗНАЧЕННЯ ВИБОРІВ 4 ЧЕРВНЯ

Попри те, що історичне значення 4 червня 1989 року ніхто у Польщі не заперечує, усе ж зберігаються свої відтінки інтерпретацій подій першої половини 1989 року в Польщі. В 2014 році під час відзначення 25-річчя перших демократичних виборів на святкування цієї події до Варшави приїхали більше десятка європейських та світових лідерів на чолі з тогочасним президентом США Бараком Обамою. Нині, на 30-річчя цієї події, все по-іншому: правоконсервативна влада не захотіла надзвичайно гучних святкувань й обмежилася святковими заходами у парламенті, а ліберальна опозиція 4 червня відзначає у колисці “Солідарності” – Гданську за участю зокрема й президента Євроради Дональда Туска.

Чому еліти настільки поділилися у ставленні до цієї дати? На переконання політиків правоконсервативного табору на чолі з Ярославом Качинським, ці вибори хоч були важливими, але остаточно не очистили владу від комуністів, які встигли перегрупуватися, зміцнити свої позиції й врешті, використовуючи свої важелі у владі, закріпитися у бізнесі, спецслужбах, судових органах та в політиці вже демократичної Польщі. На їх переконання, у країні не відбулося справжньої люстрації, що призвело до ситуації, за якої посткомуністи непогано почувалися і в демократичній Польщі, а один з їхніх колишніх лідерів – Александер Кваснєвський взагалі став президентом в 1995 році.

У нинішніх польських лібералів відмінні погляди на ці події, які безапеляційно вважають вибори 4 червня “наріжним каменем” швидких демократичних змін у Польщі, з яких брали приклад інші країни соцтабору.

Попри внутрішні розбіжності всередині Польщі, які усе ж, напевно, мають ознаки внутрішньополітичної боротьби, складно не визнати, що ковбой, який закликав на вибори 4 червня опівдні, став передвісником параду революцій, кінця біполярної системи у світі, а зрештою – початку зовсім іншої ери, свідками якої ми є й досі.

Юрій Банахевич, Варшава

Перше фото: Агітаційний плакат "Солідарності" під час перших вільних виборів у Польщі 4 червня 1989 года / Фото: Getty Images