Без мови і права. Як в Росії обмежують корінні народи
У четвер, 30 травня, Верховна Рада ухвалила Звернення, зареєстрована ще у березні. Воно містить заклик до світової спільноти засудити «порушення прав корінних народів в Російській Федерації та на тимчасово окупованих нею територіях України». Тепер це звернення буде направлено в ООН, ПАРЄ, Парламентські Асамблеї НАТО та ОБСЄ, а також у національні парламенти різних держав.
Цікава і важлива історія – зразок наступальної дипломатії. У цьому документі факт переслідування російськими окупантами кримськотатарського народу подано не як одиничний, окремий акт, а вписано в широкий актуальний контекст неоімперської політики, яку проводить Кремль на, так би мовити, «канонічних» територіях РФ.
Що ще важливо в цій історії – популяризація знань про цю саму неоімперську політику Москви. Адже Росія – наразі фіктивна федерація, яка існує лише на папері та в офіційній назві держави. У реальності ж – це остання імперія, що розпалася не до кінця. Саме тому російське керівництво так болісно ставиться до внутрішніх національних питань, так старанно «замітає під лаву» всі свої проблеми. І тому для нас так важливо – виставляти їх напоказ.
ЗРАЗКИ НЕОІМПЕРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ МОСКВИ
У «Пояснювальній записці» до проекту постанови приклади жорсткої, а часом злочинної політики Кремля в національному питанні згруповані за декількома пунктами:
● Переслідування представників корінних народів Росії за їхні політичні переконання (приклади з Інгушетії), у тому числі у зв'язку з їхньою позицією щодо збройної агресії Росії проти України і анексії Криму (Татарстан).
● Відсутність справедливого і прозорого розслідування викрадень, вбивств і замахів на людей, які відстоюють громадянські і політичні права корінних народів РФ (вбивство черкеського активіста в Карачаєво-Черкесії; вбивство молодіжного інгушського активіста у Назрані, тут, на жаль, в укладачів «Записки» помилка: не Хашульгов, як у тексті, а Хашагульгов, і убитий він був не 12.11.2018, а 12.12.2018).
● Перешкоджання правоохоронними органами реалізації права громадян на мирний протест (Башкортостан, Татарстан, Бурятія, мітинг шорців у Кемеровому).
● Заборона діяльності національних товариств, організацій та рухів через позбавлення їх реєстрації або оголошення екстремістськими (Татарський громадський центр, Союз татарської молоді «Azatliq», Чуваське товариство національно-культурного відродження «Ирĕклĕх» тощо).
● Систематичне перешкоджання діяльності громадських об'єднань корінних народів (порушення кримінальних справ проти активіста згаданого «Azatliq», проти організації «Башкорт»; затримання активістів черкеського національного руху тощо).
● Втручання в діяльність релігійних об'єднань представників корінних народів (зокрема, визнання екстремістськими "священних книг марійської традиційної релігії, таких як "Онаенг Ойла"", а тут, мабуть, укладачам "Пояснювальної записки" варто було б уточнити формулювання, знизивши пафос, оскільки 40-сторінкова брошура "Онаенг Ойла", у перекладі – "Жрець говорить", була написана сучасним мислителем, марійським жерцем-неоязичником Віталієм Танаковим і такого високого статусу – священна книга – наразі не має).
● Внесення змін у федеральний закон «Про освіту», згідно з якими державні мови національних республік РФ перестали бути обов'язковими для вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах республіки, тепер вони вивчаються тільки в межах можливостей навчальних закладів та за заявами батьків учнів – це прямий шлях до зникнення цих мов, а значить, і культур. (Про це ми писале у великому матеріалі минулого року – «Путін слід за Олександром III: спочатку русифікація – потім революція. РФ сіє ворожнечу поправками до закону про національні мови».
Окремо вказується, що усі ці приклади зазначені і подаються у продовженні «Четвертого висновку щодо Російської Федерації», прийнятого Консультативним комітетом рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи у лютому минулого року. І там вже були перераховані багато бід і проблем РФ у національному питанні.
Така «вписаність» у міжнародний контекст також є дуже важливою.
ДЕПУТАТ ДЕРЖДУМИ МІЖ ОЛЕКСАНДРОМ III І СОВКОМ
Показово, як у Росії відреагували на заяви одного з ініціаторів Звернення, голови комітету ВР у закордонних справах Ганни Гопко. Її давні, ще січневі, слова про заклик до миру і Європи «звернути увагу на порушення свободи слова, національних і громадянських прав народів, які Росія намагається асимілювати» викликали у російських діячів слововиверження, близьке до істерії. Ось, наприклад, депутат Держдуми двох останніх скликань Олег Нілов.
Вибачте за довгу цитату «з Нілова», але вона варта того, щоб навести її повністю:
«То, что говорит эта националистка Анна Гопко, похоже на выступление в психиатрической больнице. Впрочем, эта дама не отличается от остальных украинских политиков. Все они актеры одного театра, которым руководит режиссер из Вашингтона.
Но Россия не даст осуществиться этому плану украинских кукловодов. Щит у нас такой, что не то, что украинцам, даже американцам мы не по зубам. Военные базы США, которые они размещают по всему миру, предназначены для сдерживания других государств-марионеток. Россия к их числу не относится.
Но это, повторюсь, для сдерживания украинцев, которых США используют для провоцирования России. Американцы боятся, что Украина вскоре опомнится. Поэтому им нужно их приструнить своими базами.
Но все это не новость для нас. У нас есть противоядие от этих недружественных шагов. Это наши союзники – армия и флот, которые сегодня находятся на высоте. Теперь работаем над тем, чтобы рабочий и колхозница, врач, учитель и ученый вышли на достойный уровень».
Кінець цитати.
Чудовий, по-моєму, зразок відсутності логіки і загальної політичної осудності: грубість-загроза-інсинуація, об'єднані принципом «в огороді бузина, а в Києві – дядько (в сенсі Дядечко Сем)». При цьому абсолютно неповторним є фінал спічу Олега Нілова. Це приголомшливий зразок сучасного російського стану умів, точніше – божевілля. Різкий, без зв'язок, перехід від риторики Олександра III («наши союзники – армия и флот») до совкового новоязу («рабочий и колхозница», йолки-палки – яка колгоспниця, XXI століття надворі!). І цей фінальний акорд, канцелярська пустозвонність – «вышли на достойный уровень». А до цього, виходить, рівень був недостойний? Так? Дякуємо за відвертість.
Така риторика, по-моєму, зайвий раз показує, наскільки болісно в Російській (недо) федерації реагують на виявлення і згадки їхніх внутрішніх національних проблем.
МЕЖІ ЛОЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В РФ
До речі, нещодавно (минулими вихідніми) у Москві пройшла чергова конференція Демократичного конгресу народів РФ. Він був створений рік тому як відповідь на відмову від обов'язкового викладання рідних мов у російських школах. Це помірно опозиційні і загалом лояльні щодо Кремля збори. Однак і в їх рамках обговорюються доволі гострі питання, наводяться факти, які наочно показують обмеження прав корінних народів в Росії.
Дуже інформативним був виступ спеціаліста з федералізму, громадського діяча з Республіки Саха (Якутія) Івана Шамаєва. Він розповів, як сильно останніми роками змінилася ситуація на місцях. Найпростіший приклад – ставлення до самого слова «республика»: в російських суб'єктах «федерации» його перестали використовувати в офіційних документах. Вже у 2012 році його не було навіть в ухваленій в Росії «Стратегии государственной национальной политики». Далі – більше. У 2017-2018 роках в Бурятії і Туві перестали існувати місцеві Конституційні суди. І такі тенденції, на думку Шамаєва, будуть розвиватися. А ухвалення закону про добровільне вивчення рідних мов стало ще більш руйнівним, оскільки завдало величезного удару по державних мовах національних республік.
Член ради при президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини (РПЛ) Андрій Бабушкін докладно говорив про ситуацію з мовами, грунтуючись на підсумках засідання РПЛ, що відбулося два місяці тому в Башкортостані: «Нас очень сильно беспокоят позиции федерального законодателя. В Башкортостане даже госслужащие бьют в колокола, наблюдая за тем, как язык исчезает из повседневной сферы общения». За словами Бабушкіна, становище, в якому перебуває башкирська мова, схоже на те, що спостерігається у багатьох інших республік Росії, наприклад, Бурятії, Адигеї, Кабардино-Балкарії тощо.
Учасники підкреслили наявність бюджетного дисбалансу, що склався у середині 2000-х років і відтоді лише зростає – збільшується централізація, коли все більше грошей йдуть у федеральний центр. А вже звідти фінанси милостиво розподіляються назад – суб'єктам, які змушені «виноватым взглядом смотреть на Москву».
Однак, щоб не було підозр у сепаратизмі, учасники конференції наполегливо підкреслювали, що «все собравшиеся выступают за укрепление основ российской государственности в рамках норм, прописанных в Конституции». Которые, впрочем, «сегодня далеко не всегда выполняются».
Так, повторюся, подібний форум – абсолютно лоялістський. Але це тимчасово, оскільки «федеральный», а насправді імперський центр, Москва, лише імітує увагу до цього питання. При цьому продовжує традиційну русифікаційну політику. І тим самим готує ґрунт для майбутніх конфліктних ситуацій.
Олег Кудрін, Рига
