Війна США та Ірану на порозі: чого чекати

Війна США та Ірану на порозі: чого чекати

Аналітика
Укрінформ
Питання дня: наскільки реальною є війна США та Ірану та які ризики і перспективи несуть її можливі сценарії

З моменту ініційованого Дональдом Трампом виходу США з ядерної угоди з Іраном, “іранська проблема” лише загострювалась та рухалась в напрямку відвертого конфлікту. Сьогодні Вашингтон та Тегеран активно обмінюються погрозами та стягують сили. Ризик війни зростає, і як ніколи стають актуальними питання, про можливі сценарії війни США та Ірану і чим така війна обернеться для них і всього світу

Як США та Іран дійшли до життя такого

Відверто анти-американський правлячий режим в Ісламській Республіці Іран був і є “головним болем” для Вашингтону протягом десятиліть. І сьогодні складається враження, що США та Іран як ніколи близькі до війни. З одного боку, Іран дуже посилився за останні десятиліття, розширив свій вплив в регіоні, через різноманітні військові та повстанські групи — так звані “проксі” - сіє хаос в Ємені, Сирії, Афганістані та Палестині, а успіхи іранської ракетної програми, про яку писав “Укрінформ” дозволяє Тегерану постійно погрожувати ключовим союзникам США в Регіоні — Ізраїлю та Саудівській Аравії. А ще США не завжди вели себе як “благородні лицарі демократії” по відношенню до Ірану. Дональд Трамп в односторонньому порядку вийшов з “ядерної угоди” , укладеної з Іраном Бараком Обамою в 2015, обклав Іран дуже серйозними санкціями, що серйозно вдаряють по іранській, економіці і неодноразово називав Тегеран “терористом”. І не тільки називав. Нещодавно США визнали Корпус Вартових Ісламської Революції — потужну іранську військову структуру, “предмет гордості” режиму, терористичною організацією.

Як наслідок тиску США, Іран перестав бачити необхідність обмежувати себе “ядерною угодою”, активізував ракетну програму та збільшив виробництво збагаченого урану в 4(!) рази. Але найсильнішим аргументом Тегерану поки що виступають погрози саботувати експорт нафти з регіону Перської Затоки. І погрози далеко не пусті. Адже нещодавно були проведені атаки проти саудівських танкерів та силами про-іранських шиїтських угрупувань з території Ємена дронами-камікадзе були атаковані нафтопроводи та території все тієї ж Саудівської Аравії. Хоча багато хто з підозрою сприйняв ці атаки, вбачаючи в них можливу операцію американських чи саудівських спецслужб, як дані урядів, так і розслідування, проведеного Reuters, показують чіткий іранський слід в обох атаках.

Щоб “захистити” союзників та потік нафти, Штати направили до Перської затоки авіаносну групу на чолі з авіаносцем “Авраам Лінкольн” і розмістив групу стратегічних бомбардувальників В-52. І такими силами Вашингтон вочевидь не обмежиться. Ще 9 травня The New York Times публікували інформацію про те, що в Білому Домі серйозно обговорюється план відправки в Перську Затоку 120 тисяч американських військових. Крім того, Сполучені Штати евакуйовують всі свої представництва з Іраку, аби не підставляти своїх громадян під можливі іранські удари.

Попри те, що обидві держави не втомлюються повторювати, що не хочуть війни, на разі кількість взаємних погроз та агресивних дій з обох боків досягли безпрецедентного рівня. Тож увесь світ затамував подих в очікуванні війни.

Яструби проти аятолл — чому країни готуються до війни

Перспектива початку американо-іранської війни не є однозначно визначеною, але її не варто недооцінювати. Подібно до історії з Північною Кореєю, багато хто очікує, що Дональд Трамп йде на ескалацію протистояння, щоб потім зробити “різкий поворот” і підписати нову, вигідну для себе угоду. Дійсно, нова угода формально найбільше відповідає інтересам США, адже не несе в собі і тисячної долі ризиків та витрат військової операції проти Ірану. Але вимоги Дональда Трампа зараз є такими, які Тегеран ніколи не прийме в повній мірі. Адже президент США вимагає від Ірану не просто відмовитися від ядерної програми, але і від ракетної – теж, а ще - повністю припинити підтримку своїх шиїтських та проксі груп в регіоні, перестати втручатися в Сирії, Іраку та Ємені. Тобто поставити хрест на політиці, яку проводили з часів антишахської революції, і де-факто відмовились від зовнішньополітичної самостійності.

В останні роки Іран сильно зміцнив свої позиції сильної регіональної держави. Завдяки формуванню так званого “шиїтського півмісяця”, зараз вплив Ірану поширюється через Ірак, Сирію та Ліван аж до берегів Середземного моря. Військова сила Тегерану, особливо Корпусу Вартових Ісламської Революції, який без обмежень можна використовувати в бойових діях за кордоном, Іран виступає як рівний гравець серед “великих держав” у війні в Сирії. І “без бою” здавати свої досягнення Тегеран не буде. Особливо відчуваючи зовнішню підтримку.

В закритому інтерв’ю The New York Times минулого року неназвані іранські високопосадовці зазначали, що Іран буде силою відповідати на американський тиск, але буде “бити нижче больового порогу США”. І питання, яке має турбувати, полягає в тому, а чи зможуть в Тегерані правильно оцінити цей “больовий поріг” США.

Джон Меттіс, колишній міністр оборони США
Джон Меттіс, колишній міністр оборони США

Сьогодні в Білому домі дуже сильно відчувається вплив “яструбів” - прихильників силових рішень. Зокрема, головний радник Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон, який ще в 2015 році сформулював свою позицію в статті “Щоб спинити іранські бомби, потрібно бомбити Іран”. Саме Болтону приписують авторство плану розгортання 120 тисяч американських військових для протидії Іран. Позицію “яструба” займає також і держсекретар США Майк Помпео. В минулому “яструби” врівноважувались більш поміркованими політиками, зокрема міністром оборони Дж. Меттісом. Але з 1 січня 2019 Меттіс подав у відставку, і цілком вірогідно, що тепер голос “яструбів” став переважати.

Попри всі застереження, ситуація розвивається в напрямку до моменту, коли в США не залишиться інших засобів, окрім військових, щоб спинити ядерну програму Ірану. Втім, найбільшим аргументом проти початку війни США та Ірану є те, що жоден з вірогідних сценаріїв такого конфлікту не обіцяє бути легким і безболісним для США.

США проти Ірану: співвідношення сил та сценарії протистояння

Історичні прецеденти, аналіз співвідношення сил США та Ірану та висловлювання експертів в цілому вимальовують три базові сценарії американського-іранського конфлікту.

В першу чергу варто зазначити, що навіть 120 тисяч американських солдатів не буде достатньо для повноцінного вторгнення в Іран. Вдвічі більше число американський військових було кинуто проти Іраку в 2003, але Іран в рази більший і сильніший за режим Саддама Хусейна. Якщо станом на 2003 рік Ірак міг виставити на поле бою близько 380 тисяч не надто добре навчених та озброєних солдат, то армія Ірану входить в топ-20, і разом з Корпусом Вартових Ісламської Революції Іран може розраховувати на понад 520 тисяч добре навчених та вмотивованих військових, хоч і оснащених подекуди застарілою технікою та озброєнням. Крім того, населення Ірану у понад 80 мільйонів дає величезний мобілізаційний потенціал та колосальний людський ресурс для партизанських та терористичних дій в разі окупації.

Саме тому для Штатів було б найкращим варіантом взагалі уникнути наземних бойових дій та окупації Ірану. Досягти цього можна декількома способами. В першому випадку можна просто завдати ракетних та авіаційних ударів по ядерним об’єктам Ірану, за прикладом ударів Ізраїлю по сирійських ядерних реакторах. Але такий удар не вирішить довгострокових завдань США, лише відкине ядерну програму Ірану на декілька років назад, ніяк не вплинувши на ракетну програму та дії іранських проксі в регіоні. До того ж, для такого сценарію не потрібне розгортання жодних додаткових військових сил понад ті, що вже є у США в Перській затоці, а тому пропонований додатковий контингент свідчить на користь інших варіантів військової операції проти Ірану.

Також можлива операція за “югославським сценарієм”, коли по військовим об’єктам Ірану та містам будуть наноситись авіаційні удари, аж поки режим не капітулює і не піде на поступки. Такий варіант якраз потребує серйозного нарощення сил США, але його ефективність виглядає сумнівною. По-перше, кількість цілей для ударів в маленькій Сербії навіть близько не можна порівняти з Іраном. По-друге, сила та обсяги протиповітряної оборони Ірану значно перевищують будь-які інші, з якими доводилось стикатися ВПС США. Крім того, ефективність таких авіаційних ударів може бути сумнівною. На В’єтнам Сполучені Штати скинули бомб більше, ніж всі учасники Другої Світової війни один на одного разом взяті, але так і не досягли перемоги. По-третє, проблему дій іранських проксі бомбардування самого Ірану ніяк не знімають.

Таким чином, враховуючи прогнозовану неефективність виключно авіаційних ударів, повністю відповідна цілям США у конфлікті з Іраном залишається лише комбінована, наземно-авіаційна операція. Бажано, за участі коаліції, а не виключно самих США. Що, враховуючи позицію Ізраїлю, Саудівської Аравії та інших сунітських монархій регіону не виглядає великою проблемою. А от обсяг сил, необхідний для такої операції, проблемою якраз виглядає.

Адже справа не в тому, щоб на полі бою розгромити Іранські Збройні Сили та Корпус Вартових Революції. А в тому, як потім контролювати країну. Окупація в рази меншого і слабшого Іраку лежала величезним тягарем на армії та фінансах США, за 18 років антитерористичної місії в Афганістані американські військові заледве наблизились до розгрому повстанських та терористичних груп. З розрахунку 20 солдат на 1000 чоловік населення — базової потреби для протидії руху опору та недопущення повної анархії, після розгрому збройних сил та повалення правлячого режиму, Сполученим Штатам доведеться роками утримувати в Ірані контингент чисельністю понад 1,5 мільйона військових. А це більше, ніж є сьогодні військовослужбовців у всіх Збройних Силах США разом взятих.

Фантастичні обсяги сил, необхідних для повномасштабної війни з Іраном є головним аргументом проти розвитку американсько-іранського конфлікту саме за таким сценарієм.

Втім, навіть обмежена збройна конфронтація між США та Іраном може мати дуже серйозні наслідки для всього світу.

Нам всім “аукнеться” конфлікт в Перській затоці

Першою і найбільш очевидною загрозою американо-іранської війни є проблема близькосхідної нафти. В разі початку бойових дій в Перській затоці під ризиком опиняються 40% всіх світових обсягів поставок нафти. Іран не приховує, що в разі конфлікту саме танкери та нафтопроводи будуть його першочерговою ціллю — як було під час ірано-іракської війни у 1980-х. Про масштаби зростання ціни на нафту та енергетичної кризи, що охопить світ в разі перекриття потоку нафти з Перської затоки страшно навіть задуматися. Втім, можливість Ірану повністю перекрити Ормузьку протоку виглядає сумнівною. Але навіть незначних перебоїв з постачанням вже достатньо для суттєвого зростання ціни.

Наступною проблемою є активізація про-іранських проксі, повстанських та терористичних груп. Конфлікти, потрясіння та теракти охоплять Сирію, Ліван, Палестину, Ірак та Аравійський півострів,і породжена нестабільність загрожує затягнутись надовго.

Варто розуміти, що в разі початку конфлікту світ не залишиться осторонь. Дехто, зокрема Китай та Росія, можуть взагалі негласно підтримати Іран, направивши озброєння та ресурси. Серйозними потрясіннями військові дії проти Ірану обернуться для американо-європейських відносин, адже країни ЄС зайняли принципову позицію на відкритість до Ірану, і наполягають на дотриманні Тегераном умов ядерної угоди та безпідставності дій Дональда Трампа.

Однозначним негативом війна США та Ірану обернеться для України. Адже увага, ресурси та сили США будуть зосереджені на цьому конфлікті, а отже на розширення американської допомоги Україні стане проблематичним. Крім того, не секрет, як вплине на економічні та силові можливості Росії різке зростання ціни на нафту. За умов втягнутості Сполучених Штатів у війну на Близькому Сході та щедрого потоку нафтодоларів ризик повномасштабного вторгнення російських військ в Україну надзвичайно зросте, як і активність підгодовуваних московськими грошима про-кремлівських сил в Україні.

Вячеслав Масний, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-