Болівар двох не винесе? Латиноамериканський фронт

Криза у Боліварській Республіці Венесуела загострилася на початку 2019 року, хоч почалася набагато раніше. Нині країна, яка колись мала потужну економіку та високий рівень життя, падає у прірву, перебуваючи у майже неконтрольованій економічній, гуманітарній, політичній, а з недавнього часу – ще й конституційній кризі.

Фактично, у Венесуелі нині два лідери, які мають відносну легітимність – переобраний на більш ніж сумнівних виборах минулого року 56-річний авторитарний правитель Ніколас Мадуро та лідер опозиції, 35-річний Хуан Гуайдо, голова парламенту Венесуели, проголошений ним тимчасовим президентом 23 січня 2019 року.

Довкола цих двох осіб нині вже утворилися й два геополітичні альянси. Гуайдо, який очолює протести за демократію та свободу, визнають тимчасовим президентом і підтримують 54 країни західної півкулі, на чолі зі США та країнами західної Європи. Водночас, оточеного лояльними генералами Мадуро підтримує коаліція вигнанців на чолі з традиційним другом диктаторів – Росією, а також Куба, Сирія, Іран та, як виняток, одна країна НАТО – Туреччина.

Венесуельська драма триває вже давно. Економічна криза почалася ще 2010 року, за попереднього президента Уго Чавеса, і катастрофічно загострилася з часу падіння цін на нафту в другій половині 2014 року. Гуманітарна криза розгортається щонайменше з 2017 року, коли темпи інфляції почали переходити у двозначні числа (наприкінці 2018 року інфляція досягла позначки у 1,35 млн (!) відсотків), а через голод три чверті населення в середньому втратили близько 8 (!) кілограмів ваги. Політична криза триває з початку протестів у 2014 році, з періодами загострення у 2017 році, та аж до нинішньої нової фази протистояння з початку 2019 року. Тепер з’являються ознаки, що ситуація у Венесуелі, котра погіршується, ризикує вийти на новий рівень насильства і новий геополітичний рівень. За різних сценаріїв, у ній можуть постраждати не лише Венесуела та регіон Латинської Америки, який вона наводнила мільйонами біженців. Але й глобальні гравці будуть більш втягнуті в ускладнену ситуацію, зокрема – США та Росія. Це неминуче матиме наслідки й для України.

ВІЙСЬКОВЕ ВТОРГНЕННЯ, ЯКЕ НАСПРАВДІ ВЖЕ ВІДБУЛОСЯ

Заголовки новин останніх тижнів рясніють повідомленнями про те, що США не виключають застосування військової сили у Венесуелі. Поки що рано оцінювати серйозність цих заяв. Більшість країн Латинської Америки, які явно втомилися від свого проблемного сусіда, щонайменше – не проти застосування сили проти режиму Мадуро. Потужна коаліція південноамериканських держав, так звана “Лімська група”, до якої входять 12 країн (Аргентина, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста Рика, Гватемала, Гондурас, Мексика, Панама, Парагвай та Перу), закликає до усунення Мадуро та не виключає потреби у міжнародній військовій коаліції для досягнення цієї мети.

Водночас за цими заголовками часто втрачається реальний стан речей. Який полягає у тому, що військове вторгнення у Венесуелу… вже відбулося. Згідно з заявами урядовців США, у країні вже присутні тисячі кубинських військових, а персональною безпекою Мадуро займаються путінські найманці із сумнозвісної ПВК “Вагнер”, які були доставлені до країни ще у грудні минулого року, згідно з численними журналістським розслідуванням. Донедавна офіційний Кремль заперечував їхню присутність у Каракасі, але нещодавно президент РФ заявив, що російські військові спеціалісти “залишатимуться у Венесуелі стільки, скільки буде потрібно”.

РОСІЙСЬКИЙ ІНТЕРЕС У ВЕНЕСУЕЛІ: НАФТА, ГРОШІ, ГЛОБАЛЬНИЙ ВПЛИВ

Для чого Кремль втручається на далекому іншому континенті, відправляє за десятки тисяч кілометрів своїх найманців на підтримку ганебного режиму, який довів колись багату країну до передсмертного стану та глибокої гуманітарної кризи? Відповідь проста. У часи глибокої економічної кризи, яка почалася з 2010 року, Російська Федерація підтримувала режим Мадуро фінансово, надаючи кредити, гарантії, інвестиції, ресурси.

Коли економічна криза поглибилася, Кремль безсоромно почав наживатися на венесуельській скруті й, користуючись фінансовою залежністю та непевністю положення Мадуро, почав скуповувати за безцінь гігантські долі акцій у нафтовидобувній промисловості Венесуели – країні з одними з найбільших у світі покладів нафти. Тому коли минулого тижня держсекретар США Майк Помпео в ефірі Fox Business News заявив, що Росія підтримує Мадуро через “просту жадібність”, він, схоже, мав рацію.

За різними оцінками, російські платники податків загалом профінансували соціалістичний уряд Венесуели на суму від 17 до 25 мільярдів доларів США.

Водночас, крім бажання повернути “погані кредити”, інвестиції та гроші, також очевидно, що Росія розглядає Венесуелу як чергову точку протистояння із США та Заходом, втілення своїх геополітичних амбіцій, вдавання із себе світової наддержави (маючи ВВП менший за, наприклад, лише один американський штат Нью-Йорк). До такої зухвалої поведінки Кремль підштовхують і достатньо високі ціни на нафту, вироблений імунітет до режиму санкцій за агресію в Україні. 

ДЛЯ БОЛІВАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ НЕМАЄ ХОРОШИХ НОВИН

Якщо вірити заяві державного секретаря США Майка Помпео, у день оголошення Хуаном Гуайдо минулого вівторка фінальної стадії “Операції Свобода”, під час якої на бік опозиції перейшла одна з військових баз та частина збройних сил, Мадуро вже був готовий втекти до Гавани, але його зупинили росіяни, наказавши залишатися у Каракасі (попри те, що літак для вильоту вже був готовий).

Водночас, уявлення про надзвичайно хитке положення Мадуро можуть бути перебільшеними. За інформацією німецького журналіста й аналітика з конфліктів Джуліана Рьопке, якого складно запідозрити у симпатіях до Кремля, остання хвиля протестів, названа Гуайдо “вирішальною фазою “Операції Свобода”, вилилася у лише 2-5 тисяч протестувальників на вулицях, кілька сотень військових, які перейшли на бік опозиції та одну базу військово-повітряних сил, що перейшла на його бік.

За свідченнями Оскара Боланьйоса, колумбійського колеги кореспондента Укрінформу в ООН, “Операція Свобода” планувалася на середину травня, але Гуайдо вирішив почати її достроково, побоюючись арешту. Це вилилося у певну неготовність до розгортання подій з боку Білого дому та хаотичність стратегії самого Гуайдо. Станом на зараз, “вирішальна стадія” не привела до зламу ситуації. Топ-керівництво венесуельської армії залишається лояльним Мадуро, не в останню чергу – через страх, що вчинені злочини та участь у масштабній корупції режиму, в тому числі – схемах наживання на розподілі гуманітарної допомоги й продовольства, загрожують їм розправою у разі падіння режиму. Гарантії амністії, яку пропонує Гуайдо, не переконують венесуельских генералів, рясно всіяних орденами та медалями (попри те, що збройні сили Венесуели ніколи не брали участі у жодному військовому конфлікті).

У разі, якщо ситуація вийде з-під контролю і конфлікт перетвориться на повноцінну війну за участі міжнародних гравців, ці гравці теж нестимуть високі ризики. Для США військове втручання загрозливе через те, що досвід військової участі американських збройних сил у Латинській Америці історично був не надто вдалим, а внутрішньополітична ціна може бути зависокою. Американське суспільство втомлене від військових кампаній за кордоном, а Дональд Трамп переміг на виборах, зокрема, завдяки обіцянкам сконцентруватися на внутрішніх справах США замість залучення до криз деінде у світі.

Для Росії військова підтримка Мадуро може виявитися надто коштовною. Достатньо поглянути на мапу світу, аби уявити, наскільки складно буде підтримувати контингент на такій відстані, водночас ведучи активні військові кампанії у Сирії та Україні.

За будь-якого сценарію, Україна також може відчути на собі наслідки неконтрольованого розвитку подій у Венесуелі. Якщо режим Мадуро впаде і Росія зазнає поразки на латиноамериканському фронті, Путін може спробувати “відігратися” в Україні. У разі ж, якщо венесуельська криза переросте у повноцінний військовий конфлікт на зразок Сирії, і до неї доведеться залучатися США та коаліції західних держав, це може серйозно їх послабити.

ПОПРИ ВСЕ, НАРОД ВЕНЕСУЕЛИ ЗАСЛУГОВУЄ НА СОЛІДАРНІСТЬ

Куди рухається Венесуела? Навряд чи нині хтось здатен відповісти на це запитання. Мадуро тримається за крісло будь-якою ціною, організовує загони озброєних венесуельских тітушок під назвою “Колективос”. Гуайдо закликає до нових і нових протестів без чітко окресленої стратегії дій. Сусідні країни потерпають від напливу біженців. Генеральний секретар ООН закликає до “діалогу” з Мадуро та робить усе можливе, аби не зробити нічого конкретного. США публікують десятки заяв про підтримку прагнення венесуельського народу до свободи й демократії та погрожують силою, водночас – явно без особливого прагнення її насправді застосовувати та залучатися у ще одну світову кризу. Росія та Куба користуються нагодою та відправляють все нових і нових військових до Каракаса. А нещасні венесуельці продовжують страждати, виживати в умовах голоду, страшної гуманітарної кризи, галопуючої інфляції, завдяки якій мінімальна зарплата вже прирівнялася до п’яти з половиною доларів США на місяць, а з боліварів – венесуельської національної валюти – винахідливі дрібні підприємці плетуть одяг та сумки. Фізична вартість матеріалу – паперу банкнот, – перетвореного на предмет побуту, вища за вартість самих грошей…

Для українців важливо розуміти кілька речей. По-перше, йдеться саме про протистояння народу Венесуели корумпованому режиму Ніколаса Мадуро. Опитування громадської думки, проведене 11-14 березня 2019 року авторитетною організацією Mеganalisis серед 1100 венесуельців у 16 регіонах та 32 містах Венесуели, демонструє, що 89% відсотків респондентів хочуть, аби Мадуро забирався геть із президентського крісла. Це не Сирія, в якій диктатор Асад має, незважаючи ні на що, достатньо широку суспільну підтримку.

Тому за будь-яких геополітичних сценаріїв, прості венесуельці заслуговують на солідарність українців. Врешті решт, українці п’ять років тому теж були змушені виганяти корумпований режим Януковича вуличними протестами, що переросли у кровопролитне протистояння, призвели до загибелі людей. Українцям вдалося справитися з Януковичем за три місяці, у той час як режим Мадуро тримається вже п’ять років. Достатньо лиш уявити альтернативну історію, в якій Янукович не втік би до Ростова-на-Дону, а продовжив триматися у кріслі завдяки репресіям та вже у міжнародній ізоляції, й навіть переобрався на наступних виборах, заборонивши у країні всю опозицію. До речі, за свідченнями оглядачів, венесуельські протестувальники надихаються досвідом Майдану, запозичують його методи, дивляться на кадри фільму “Зима у вогні” про Революцію Гідності як взірець боротьби за свободу, що не може не викликати гордості та поваги. Народ Венесуели, поза всілякими геополітичними сценаріями та інтересами, заслуговує на солідарність.

Георгій Тихий, Нью-Йорк