Британці показали як діяти, коли немає довіри до старих партій
По всьому світу нині відбуваються події, які складно пояснити і передбачити. Ніби й зрозуміло, що все змінюється – так і має бути – але на що саме змінюється і чого чекати? Стара знайома Європа немов би зникає під тиском спровокованої Кремлем міграційної кризи, а також популістів, терористів з Росії та ІДІЛу. Та що там казати, один Brexit чого вартий! А от виявляється, що не все так однозначно навіть із тим же нав’язаним Британії виходом з ЄС.
Україна теж на межі змін, і важко сказати, якими вони будуть і до чого призведуть. І ось звичайні британські виборці пояснили все просто і доступно.
Що відбулося
За підсумками голосування 3 травня обрані близько 8,4 тис. депутатів у 248 місцевих рад в Англії та 462 - в 11 радах Північної Ірландії. Якщо бути точнішим, то вибори в Англії проводилися у 33 «метрополітенських» районах (у нас це називається «райони в містах»), 168 неметрополітенських районах (відповідно, сільські райони) –- та в 47 унітарних одиницях (округи, де рада поєднує місто і район – щось подібне до нашої об’єднаної громади). Голосування відбувалося в таких великих містах, як Манчестер, Ліверпуль, Ньюкасл і Йорк. Водночас воно не проводилося в Шотландії, Уельсі, Лондоні, Бірмінгемі, окрузі Корнуолл та деяких інших.
Чого ніхто не зміг передбачити
Британські політичні експерти очікували, що правляча Консервативна партія за підсумками виборів втратить більше ніж 800 крісел у місцевих радах по всій Англії. У 2015 році, коли торі перебували на хвилі популярності, вони здобули майже 5 тисяч депутатських мандатів і більшість у половині рад, тож мали певний «ресурс міцності». Але дійсність перевершила найпохмуріші прогнози. Втрата 1334 депутатів та більшості у 44 радах викликала суперечку, що це: просто криза - хай тяжка, але подібні вже бували, скажімо в 1995 році - чи історичний крах консерваторів.
Водночас не справдилися й очікування щодо інших учасників перегонів. Прогнозувалося, що втрачені консерваторами мандати будуть розподілені між лейбористами, ліберальними демократами і Партією незалежності Сполученого Королівства (ЮКІП). Але із зазначених трьох тільки ліберальним демократам вдалося поліпшити свою ситуацію – втім, істотно: 1351 обраний депутат, на 704 більше, ніж на минулих виборах, і повна більшість у 18 радах (на 10 більше).
Лейбористи – зазнали втрат, хоча і меншою мірою, ніж консерватори – у них стало на 84 депутати менше і втрачено більшість в 11 радах (натомість здобуто 5), хоча саме партія Джеремі Корбіна, здавалося б, мала отримати найбільшу вигоду від зниження популярності консерваторів.
ЮКІП - майже знищена. Зі 176 депутатів залишився... 31.
Схожі процеси відбулися і в Північній Ірландії: місцеві юніоністи, союзники британських консерваторів, втратили 21 мандат, які перейшли до партії «Альянс», колишніх поміркованих юніоністів, які позиціонують себе як ліберальна політична сила.
Експерти The Times розходяться в оцінках. Одні вважають, що британська політика абсолютно зламана, інші - що консерваторам і лейбористам ніколи і не було легко за всі роки після Другої світової війни.
Трохи детальніше про переможців
Ліберал-демократична партія була утворена порівняно недавно - в 1988 році в результаті об'єднання Ліберальної (залишки старих добрих вігів з вікторіанської Британії) та Соціал-демократичної партії (утвореної, до речі, з правого крила лейбористів). У британському політичному спектрі вона займає найбільш центристську позицію, послідовно покращує свої результати на виборах і очікувано мала піти вгору, якщо обидві провідні партії втратять довіру своїх виборців – ось і сталося. Якщо невдовзі будуть вибори до парламенту, то в світлі нинішніх місцевих виборів очікується по 28 відсотків у Консервативної та Лейбористської партії та 19 – у ліберальних демократів. Втім, ми вже знаємо, що англійські виборці цього року дивують аналітиків.
Очевидно, що найбільший виграш - у ліберальних демократів. Глава британського МЗС Джеремі Хант назвав результат «ляпасом для обох основних партій».
Знайомтеся: RA & IND
А ось більш непомітні, але й найбільш цікаві переможці виборів. IND – це прийняте скорочення незалежних (independente) депутатів. На тлі кризи провідних партій неналежність до жодної партії стала виборчою перевагою. Загалом до всіх місцевих рад, де відбувалися вибори, обрано 1044 незалежні депутати – одразу на 605 більше, ніж у 2015 році. Вони переважно розпорошені по кілька осіб на одну раду, але в двох – в Ешфілді та Східному Девоні - навіть склали більшість.
RA – це Residents' Association – об'єднання мешканців регіону, існують з середини XIX століття. Не обов’язково, але на практиці члени цих об’єднань є мешканцями саме одного регіону, займаються переважно місцевими господарськими, земельними чи юридичними справами, але можуть зареєструватися і на вибори (у нас, скажімо, це було б ГО «Уманці», «Балаклійці» або «Коломийчани»). Вони відібрали у консерваторів цілу раду – Атлсфорд на південному сході Англії – завівши одразу 17 депутатів. Загалом об’єднання мешканців збільшили своє представництво на 49 осіб – до 119.
Чи не зарано ховати консерваторів?
Попри сильний удар і відчутні втрати консерватори зберегли владу у 93 радах – це більше ніж у лейбористів і ліберал-демократів разом узятих. До того ж у переважній більшості «втрачених» ними рад – у 35 з 44 – жодна партія не здобула повної переваги, тож консерватори зберігають відносну владу і там.
Водночас слід зазначити, що у 64 місцевих радах переобирався не весь склад депутатів, а тільки третина. Тільки завдяки цьому консерватори зберегли в 30-40 з них повну або відносну більшість (у решті - не зберегли або не мали). Ось наприклад результати у двох сусідніх округах на південному сході Англії: у Вест-Оксфорді, де рада обиралася на третину, консерватори втратили 7 місць, зберігши 28, а в сусідній Вейл-оф-Вайт-Хорс, де раду переобрано повністю– втратили 23 місця, зберігши шість (до слова, 22 місця перейшли саме ліберал-демократам). Тож неважко порахувати, що в 30-40 радах вони мали втратити не по 5-8 мандатів, а по 15-20. І ця відкладена втрата - близько 500 депутатів і третина з 93 «наразі збережених» рад - ще наздожене Консервативну партію.
Чи залишиться після цього Консеративна партія сильним учасником британської політики - зараз залежить від того, який висновок консерватори зроблять з цього розгрому. Зокрема, якими будуть їх дії щодо виходу з Євросоюзу.
Забудьте слово Brexit
Невдоволення британців одразу ОБОМА конкуруючими партіями підказує, де шукати причину: саме ці двоє вже кілька місяців тримають у напрузі країну, не вирішуючи ні в який бік проблему виходу (чи невиходу) з Європейського Союзу. "Для багатьох людей ці вибори - перша можливість висловити свою фрустрацію, і дві основні партії прийняли на себе цей удар", - заявив в інтерв'ю радіо BBC лейборист, член палати громад Ендрю Гвінн.
Прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей так і пояснила невдоволення британців, мовляв, вони вимагають Брекзиту, як і проголосовано на референдумі 2016 року. На думку іншого консерватора - голови партії, міністра без портфеля Брендона Люіса, такі втрати свідчать про те, що британці "по горло ситі" невизначеністю з Brexit. "Вони хочуть, щоб ми вже, нарешті, це зробили", - вважає він.
Можна було б замислитися, що саме розгнівало виборців – затримка Брекзиту чи, навпаки, загроза, що він таки станеться. Але хіба не дивно, що «вимагаючи Брекзиту», виборці викинули з політики партію, яка обстоювала його найбільш непримиренно?
Знищення Партії незалежності Сполученого Королівства (ЮКІП) - це інформативний результат, оскільки головною, якщо не єдиною, метою її створення був вихід з Євросоюзу. У більшості рад її представництво впало до нуля, навіть у найбільш надійних її містах: у Бостоні, чемпіоні голосування за Брекзит 2016 року (понад 70 відсотків) вона втратила всіх 12 депутатів, у Танеті – найближчому до Європи окрузі, де її фракція була найбільшою - 33 депутати – втратила ВСІХ.
Натомість у вищу політику англійці заводять ліберал-демократів – партію яка є послідовним противником Брекзиту і прихильником європейської інтеграції Британії. Ще в 2016 році вони запевнили, що в разі перебування при владі не запускатимуть статтю 50 Договору про Європейський Союз ("Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Союзу відповідно до своїх конституційних вимог"). Агітація за другий референдум щодо Brexit на даний час є одним з головних завдань партії.
Теоретично, жорсткі та м’які прихильники Брекзиту в парламенті, збагнувши, що «зараз або ніколи», можуть об’єднатися і проголосувати за вихід з Євросоюзу, не чекаючи свого переобрання. Але для цього їм потрібна частина голосів лейбористів.
Прем’єр-міністр Тереза Мей вже повідомила, що пристає на пропозиції лідера лейбористів Джеремі Корбіна, які раніше відхиляла – щодо тимчасового митного союзу з ЄС, єдиних з ЄС правил ринкового обігу для груп товарів та щодо гарантій прав працюючих на рівні з ЄС. Натомість з табору лейбористів пролунало обурення – пропозиції були конфіденційними на час переговорів – ймовірно, їх дочасне розкриття стане для пана Корбіна підставою для відкликання компромісу.
Гарні новини для Європарламенту
Наприкінці травня цього року, так і не встигнувши вийти з ЄС, Британія братиме участь у виборах до Європарламенту. Квота країни – одна з найбільших – 73 місця. Але якщо за результатами минулих виборів ЮКІП мала з них третину і складала половину (24 з 48 депутатів) євроскептичної фракції «Європа за свободу та пряму демократію» + 19 консерваторів та два юніоністи від Північної Ірландії, тобто євроскептиків різного ступеня непримиренності було близько 50, то тепер, схоже, їх буде не більше 15.
60 поміркованих депутатів на тлі очікуваного нашестя правих популістів – це найкраща новина для Євросоюзу. А також для України – принаймні ще якийсь час Європарламент не перейде під контроль до Путіна. Маємо виграний час.
Гарні ідеї для України
Чого нас можуть навчити британці своїми виборами? Що спільного у старої усталеної демократії на власному острові та новоствореної незміцнілої демократії та ще й у самісінькому центрі битви цивілізацій?
Політологи інколи вдаються до вислову «чорні лебеді», коли міркують про події, які неможливо передбачити. Назва, запропонована в 2007 році американським ризик-менеджером Насімом Талебом, усім подобається – у ній є принадна суміш кримінального трилера і казок Андерсена. Насправді «чорні лебеді» не такі вже й чорні... – не знаєш як робити, роби розумно.
Антиістеблішментний запит, нині актуальний і для України, не обов'язково повинен вирішуватися вибухом популізму або віртуальними крайнощами... Стара британська демократія – не гасло, не реліквія. Це практична річ, яка означає, що в кожному місті і селі є люди, часто вже об'єднані для інших завдань, які звикли брати відповідальність. Вони звично мають її щодня: за бізнес, за сім'ю, за муніципальні питання - залишається перенести цей досвід на сферу державних рішень. Британці показали як можна - якщо вже так непереливки від «старих партій» - вибирати не людину з телевізора, а людину, яка поряд, чия репутація спирається на конкретні щоденні справи.
Дуже добре, якщо вибори до Верховної Ради - хоч чергові, хоч дострокові - здивують українських аналітиків такими ж приємними і розумними несподіванками, як британських.
Олександр Волинський, Київ
