Росія та Альянс. Загубленість у часі й просторі
Вони точно щось наплутали. Такий собі заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Олександр Грушко не далі, аніж в понеділок, 15 квітня, оголосив про те, що його країна повністю припинила співробітництво з НАТО як за військовим, так і цивільним напрямами. При цьому, не зморгнувши оком, російський чиновник звинуватив Альянс у тому, що саме НАТО відмовляється від «позитивного порядку денного» у стосунках із Росією, що Альянс зайшов «надто далеко» у підвищенні конфронтації з Росією, і тепер він, Альянс, не знає, як виходити з цього тупика.
Насправді, як це часто трапляється зі словами російських урядовців, у реальності – все відбувається з точністю до навпаки. Чому? Відповідь лежить на поверхні.
ТРИМАЙ ЗЛОДІЯ
Народна мудрість точно визначає – хто голосніше за всіх кричить «Тримай злодія!». Звісно ж, сам злодій.
Кремлівські «мудреці» дуже добре засвоїли цю народну мудрість. Настільки добре, що використовують її за будь-якої нагоди. Наприклад, на фоні офіційної російської пропаганди, яка заходиться ненавистю до всіх «інших» (включаючи нещасних «гастарбайтерів», яких убивають просто на вулицях Москви та інших російських міст за інший відтінок шкіри або «неправильний» акцент), Кремль звинувачує країни Балтії у «неонацизмі», ксенофобії та нетерпимості до російськомовного населення, не кажучи вже про Україну, яку російська пропаганда взагалі оголошує «фашистським режимом».
Або міністр закордонних справ Росії, країни, яка веде «останній та рішучий» бій проти прав і свобод власних громадян, на Мюнхенській конференції з безпеки вже у поточному році звинувачує «Великий Захід» у порушенні демократичних норм та прав людини й Україну – в утисках свободи слова та переслідуваннях журналістів. Щоправда, відразу наривається на відповідь – брехня, за визначенням, не може бути альтернативою до реальності, тому що брехня.
У листопаді минулого року із матами та брудною лайкою росіяни на бойових кораблях атакують у міжнародних водах українські катери і неозброєний буксир. При цьому Росія намагається звинуватити Україну в навмисному порушенні територіальних вод Російської Федерації. Ця брехня настільки нахабна, а агресивні дії – настільки зухвалі й показові, що Росія наривається на чергові міжнародні санкції, вже проти осіб, причетних до цієї брутальної провокації.
Росія, яка анексувала український Крим та ввела окупаційні війська у частину Донбасу, звинувачує Україну у небажанні припинити війну, продовжуючи при цьому вбивати українців.
Таких прикладів можна наводити безліч. Тож, нинішня заява російського МЗС щодо «припинення співробітництва з НАТО» абсолютно вписується в цю парадигму «стандартної» поведінки злодія, який завжди намагається звинувачувати жертву власного злочину.
Заява Грушка сильно відгонить також психологічною операцією – робиться таке ось інформаційне вкидання із претензію на погрозу війною проти всього світу, що є відкритим запрошенням до того ж НАТО – втішайте нас, не погоджуйтесь, спростовуйте. Але й у цьому випадку наведені тези виглядають недолугими. Тому що Північноатлантичний Альянс ніколи не приховував своєї позиції щодо відносин із Російською Федерацією.
2014 РІК. ПРИЧИНА Й НАСЛІДОК
Тезу про те, яким чином будуються відносини між Росією і НАТО, генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг повторює чи на кожній публічній зустрічі або прес-конференції. НАТО будує взаємини з Росією по двох магістральних напрямах – оборона і діалог.
Оборона означає нарощування військових та оперативних спроможностей Альянсу для захисту країн та громадян країн-союзниць від російської агресії.
Діалог підтримується на мінімально можливому рівні, зокрема, на рівні військового зв’язку, щоб уникати кризових ситуацій та випадкових зіткнень, наприклад, якщо якомусь черговому «заблукалому» російському «асу» вкотре захочеться перехопити патрульні літаки НАТО в повітряному просторі Балтії.
Формалізована відповідь НАТО на заяву російського МЗС міститься у документі, у Доповіді щодо діяльності Альянсу за 2018 рік, де окремий розділ присвячено саме відносинам із Росією.
Можливо, цей факт здивує заступника міністра закордонних справ РФ Грушка, але НАТО зупинило всю практичну співпрацю з Росією ще у 2014 році. У цьому контексті слід звернутися до самого документу.
«Роками після «холодної війни» НАТО напружено працювало, щоб розбудувати стратегічне партнерство з Росією. Це включало розвиток діалогу та практичної співпраці в сферах взаємного інтересу. Водночас, у 2014 році, як результат незаконної анексії Криму, вся практична співпраця між НАТО і Росією була припинена. Агресивні дії Росії в Україні, її дестабілізуюча військова поведінка та використання гібридних дій проти держав у Євроатлантичному регіоні суттєво змінили міжнародне середовище – зменшили стабільність та безпеку, підвищили непередбачуваність. У 2018 році російський курс на дестабілізуючу поведінку був продовжений». Ось так і написано. Чорним по білому.
Цей же документ інформує, що під час Брюссельського саміту НАТО у 2018 році союзники підтвердили, що «характер відносин Альянсу з Росією залежатиме від ясних та конструктивних змін у діях Росії, які продемонструють дотримання нею міжнародних законів, міжнародних зобов’язань та відповідальності. Політика НАТО стосовно Росії залишається змістовною: оборона та діалог».
Варто зауважити, що після згаданої зустрічі у липні минулого року глав держав та урядів країн-союзниць відбулося чимало подій, якими Росія яскраво продемонструвала власне ставлення до всіх міжнародних законів, а також ступінь бажання поновити співробітництво з НАТО.
Про зухвалі дії проти українських моряків у районі Азова та Керченської протоки ми вже згадували. Ніколи не забуваймо – тоді внаслідок неспровокованого застосування зброї російськими кораблями були захоплені українські катери та буксир, 24 українських військовослужбовці перебувають у полоні, Росія, у порушення всіх міжнародних норм та правил, просто у ці дні продовжує судилище над ними. Це не виглядає як пошук компромісу.
У цьому ж контексті варто згадати атаку російських спецслужб із використанням нервово-паралітичного газу військового призначення у британському Солсбері, показову та зловмисну хакерську атаку на Організацію із заборони хімічної зброї, здійснену російською військовою розвідкою вже після гучного скандалу, який розгорнувся навколо отруєння Скрипалів.
РАКЕТНА КРИЗА
Із грудня минулого року НАТО намагається знайти рішення для ще однієї проблеми, яка поставила під загрозу існування Договору про обмеження ракет малої та середньої дальності внаслідок не просто розробки, а розміщення Росією поблизу кордонів дивізіонів крилатих ракет, здатних вражати європейські столиці. На фоні шаленої мілітаризації Криму, яку продовжує Кремль, такий розвиток несе прямі загрози – для України, для Європи, для всіх союзників по НАТО.
Тоді, у грудні 2018 року, під час зустрічі у Брюсселі міністри закордонних справ НАТО дійшли висновку, що Росія розвинула та розмістила ракетні системи, що порушують Договір про обмеження ракет малої й середньої дальності, та закликали її негайно повернутися до виконання цієї угоди шляхом, що піддається перевірці.
Грушко, що не дивує, пересмикує факти, якщо не сказати – бреше просто в очі. НАТО ніколи не ухилялося від контактів із Росією. У січні вже поточного року відбулася зустріч у форматі Ради НАТО–Росія, де сторони вкотре обговорили і знову «фундаментально не погодилися» у двох головних питаннях двосторонніх відносин – щодо ситуації в Україні та навколо Договору про обмеження ракет середньої та малої дальності (ДРСМД).го
«Усі члени Ради НАТО–Росія погодилися з тим, що ДРМСД є важливою угодою для безпеки в усьому євроатлантичному просторі. Але цей Договір зараз – під загрозою. На жаль, ми не побачили жодних ознак для прориву. Міністри закордонних справ НАТО провели зустріч, присвячену цьому питанню у грудні. Всі союзники погодилися, що російська ракетна система SSC 8 порушує умови цього Договору. Сьогодні союзники знову закликали Росію повернутися до повного та такого, що піддається перевіркам, дотримання Договору», – заявив 25 січня генеральний секретар Альянсу.
Тоді ж Єнс Столтенберг констатував: Росія не виявила жодного бажання змінити свою позицію, і саме на цій країні зараз лежить відповідальність за збереження ДРМСД, як такого. Адже саме Росія порушує цей Договір шляхом розвитку та застосування нових мобільних ракет, які важко виявляти, які здатні нести ядерну зброю, можуть досягати європейських міст і роблять більш ймовірним потенційне використання ядерної зброї.
Він ще раз заявив, що НАТО не має наміру розміщувати в Європі нові ядерні ракети наземного базування. Водночас, за словами генсека, в Європі вже з’явилися нові російські ракети, тож НАТО буде вживати всі необхідні заходи, щоб захистити європейців від цієї загрози.
ЯДЕРНІ БЕЗУМЦІ: МЕРТВІ ТРИМАЮТЬ ЖИВИХ
У цій ситуації довкола кризи ДРМСД міститься ключ до розуміння «загадкових» дій Росії. Кремль, який потонув у клептократії й мародерстві по відношенню, передусім, до російського народу, прирік власну країну на стагнацію і поступову деградацію. Статистика – надумана, пенсії – обмежені, рівень життя – падає, як і авторитет головного кремлівського «небожителя», невдоволення народу – зростає… За умови тоталітарної системи управління Росія не може представити світу конкурентну економіку, досягнення у технологіях, науці або освіті.
Внаслідок такого сумного стану речей у Кремля залишається лише один важіль впливу на зовнішній світ – наявність ядерної зброї. Москва вдається до неприкритого ядерного шантажу всього міжнародного співтовариства. В першу чергу цей шантаж спрямований проти НАТО, адже Альянс – поруч, для росіян ще з часів «холодної війни» він є «стереотипним» ворогом.
У цьому контексті особливо недолугою звучить теза Грушка про те, що «оновлення НАТО було б можливим через встановлення дійсного стратегічного партнерства з Росією». Адже єдиним шляхом оновлення НАТО для Росії є повна ліквідація Північноатлантичного Альянсу, як організації та як союзу вільних демократичних держав.
Виходячи ще з радянських пропагандистських кліше, сам факт існування НАТО російським політикам найбільш зручно використовувати як доказ того, що Росія оточена кільцем ворогів, і що народу варто затягнути пояси та згуртуватися навколо кремлівських можновладців.
Але цей механізм працює дедалі гірше, особливо на тлі реального зубожіння російського народу, у якого, практично, вкрали майбутнє, намагаючись реставрувати тоталітарне минуле та примусити людей поклонятися всьому цьому пантеону диктаторів і катів. Зрозуміло, що така поведінка влади доводить народне невдоволення в самій Росії до «точки кипіння». І це, як не парадоксально, лише погіршує ситуацію, адже спонукає кремлівське керівництво дедалі сильніше «закручувати гайки» у самій Росії та підвищувати напруження у міжнародному середовищі.
Кремль «грає на загострення». Якщо узагальнити всі ці російські дії – у Сирії, у Венесуелі, зараз – у Лівії, не говорячи вже про війну, яку Росія веде в Україні, можна дійти висновку, що Кремль випробовує стійкість Великого Заходу. Передусім – психологічну стійкість. У Російської Федерації немає технологічної, економічної чи навіть військової переваги перед Заходом. Основою шантажу, у тому числі ядерного шантажу з боку РФ на адресу західних демократій, є маніакальна готовність «кремлівського старця» відправити «в рай» власний народ, не говорячи вже про інші народи світу.
Захід не готовий вбивати мільйони людей для досягнення будь-яких політичних або геополітичних цілей. Це виходить із філософії суспільства, яке головною цінністю оголошує розвиток людини, повагу до її життя та фундаментальних прав. Не випадково, говорячи про Світову війну, європейці говорять – «Ніколи знову!».
Росія, навпаки, – «Може повторити!», і ми ще станемо свідками цього «побєдобєсія» у травні. В основі такої поведінки також лежить філософія, за якою головною цінністю оголошується держава, з усіма її чисельними «вождями», заради благополуччя яких можна пожертвувати мільйонами життів. Адже, за цією філософією, життя людини нічого не варте у порівнянні з інтересами держави.
Приниження людини, зведення її існування до зубожіння та злиднів, деградація цілих міст і регіонів стали сумною реальністю сучасної Росії. На жаль, якщо більшість населення країни не навчилися цінувати власне життя, це дає в руки кремлівських стратегів додатковий інструмент для того, щоб «кошмарити» весь світ. Цей інструмент називається «необмежений мобілізаційний ресурс», коли люди готові вбивати й вмирати, адже триматися за таке власне відчайдушне життя немає жодного сенсу. Скільки таких «персонажів» залишилися прикопаними у траншеях десь на Донбасі – лише російське керівництво знає.
Тож проблема відносин між Росією і НАТО, щодо якої намагається розмірковувати представник російського МЗС, не має політичної природи. Це цивілізаційне зіткнення. Цивілізаційний вибір. Який, до речі, українському суспільству доведеться робити вже наступної неділі, 21 квітня 2019 року. Ви, пані й панове, ще будете розповідати про цей день власним онукам…
У чому можна погоджуватися з Олександром Грушком – так це в тому, що збройний конфлікт між НАТО і Росією означав би катастрофу для всього людства.
«Упевнений, що це розуміють і у Вашингтоні, і в Брюсселі», – зазначив російський дипломат. Варто додати – було б дуже непогано, якщо б цю очевидну істину розуміли ще й у Москві.
Дмитро Шкурко, Брюссель
