Роль Росії в Лівійському конфлікті далеко не головна, але все одно небезпечна

Нещодавно розпочатий наступ “Лівійської національної армії” під проводом “друга Росії” “фельдмаршала” Халіфи Хафтара на столицю країни Тріполі, в якій знаходиться визнаний ООН і західними державами “Уряд національної єдності” став черговим тривожним епізодом довготривалого лівійського конфлікту. Клубок інтересів світових та регіональних держав, що склався навколо ситуації в Лівії, дуже складний і заплутаний, але найбільше тривоги викликає діяльність “руки Кремля”

Головні гравці на лівійській шахівниці

Гостроти лівійському конфлікту додає дуже складне переплетення міжнародних інтересів як глобальних, так і регіональних “гравців”. В українців з абсолютно зрозумілих причин найбільшу тривогу викликає підтримка антиурядового виступу генерала Хафтара нашим заклятим ворогом — Росією. Кремль вже розмістив в Лівії доволі чисельну групу бійців та воєнних консультантів сумнозвісної ПВК “Вагнер”, а поставки зброї для армії Хафтара через дружній до Росії Єгипет тривають з 2014 року. Крім Росії, сильні позиції та власні інтереси в Лівії мають також Франція, Італія, сусідній Єгипет, монархії Персидської затоки і навіть Китай. А от Сполучені Штати Америки дуже обмежено займалися “лівійським питанням” ще за Барака Обами, а з приходом до влади Трампа з його “м’яким ізоляціонізмом” практично повністю втратили вплив на ситуацію.

Сьогодні розклад сил в Лівії наступний: Росія, Франція, Єгипет, ОАЕ та Саудівська Аравія та Китай зацікавлені в стабілізації ситуації в Лівії в максимально швидкі терміни, а тому в тій чи іншій мірі підтримують генерала Хафтара. Адже саме підконтрольній йому ЛНА вдалося взяти під свій контроль північно-східні регіони так званого “нафтового” півмісяця Лівії, що дозволило відновити потік лівійської нафти на світові ринки і привабити французькі, китайські та російські енергетичні компанії. А от “законний” уряд Лівії підтримують Туреччина, Італія, структури ЄС та США.

Головне питання: хто буде контролювати ісламістів та міграційні потоки з Лівії

Політичний лад, що існував в Лівії за диктатури Каддафі, часто називали “суспільно-племінним” договором. Сильні позиції родоплемінних структур в країні і визначили природу громадянської війни, що розпочалась в Лівії після падіння режиму. Лівія розпалась не за етнічним, політичним чи релігійним принципом, а роздробилась на племена, клани, міста-держави і впала в стан повної анархії. В умовах повного хаосу не могла не підняти голову справжня “чума” регіону — радикальний ісламізм. Саме в боротьбі з ісламістами Уряд національної єдності та Лівійська національна армія донедавна виступали союзниками. Але якщо генерал Хафтар є типовим представником “світського” близькосхідного диктатора, то в “демократичного” уряду “рильце в пушку” через зв’язки з сумнозвісною ісламістською мережею “Брати-мусульмани”. Ці зв'язки, з одного боку, підштовхнули аравійські монархії та Єгипет, де військова диктатура якраз і прийшла до влади з метою боротьби з ісламістами, до підтримки Хафтара, а з іншого — сприяють підтримці з боку Туреччини.

Критично важливим для європейських держав є питання контролю над потоками мігрантів та біженців з африканських держав. Сьогодні Лівія є фактично “воротами в Європу” для біженців та нелегальної міграції, і мати змогу контролювати ці потоки — один з головних стратегічних інтересів європейців та росіян в Лівії. Проблема в тому, що “демократичний” і “плюралістичний” уряд Фаєза Ас-Сарраджа навіть не контролює власну столицю, яка поділена між племінними угрупованнями, а тому немає сенсу навіть говорити про його змогу хоч якось впливати на біженців та мігрантів. Вочевидь, саме слабкість те неефективність “законного уряду” стали причиною налагодження Францією контактів з фельдмаршалом Хафтаром. Але питання, кого ж командир ЛНА буде слухати більше - Кремль чи Париж, залишається відкритим.

Чому перемога Хафтара не стане тріумфом Кремля

Сьогодні реальна підтримка — зброєю і фінансами — фактично є лише у Халіфи Хафтара та його ЛНА. І тому, попри всі заклики США, ООН та інших міжнародних структур, шанси тріполітанського уряду втриматися при владі — мінімальні. Єдине, що заважає Хафтару рішучим наступом взяти Тріполі — відсутність надійних тилів.

Ймовірна перемога генерала Хафтара не стане тріумфом Кремля, подібним до ситуації в Сирії. Звісно, зв’язки фельдмаршала з Росією очевидні, і за свою підтримку Кремль явно отримає певні преференції. Але, якщо в Сирії Росія стала фактичним рятівником режиму Асада і одним з головних гравців у конфлікті, то її проникнення в Північну Африку поки що дуже обмежене, а внесок в підтримку Хафтара далеко не вирішальний.

Цілком вірогідно, що в разі перемоги ЛНА над Урядом національної єдності, США та західним державам не залишиться нічого іншого, як визнати нове керівництво Лівії. Більш того, як це не парадоксально, але встановлення в Лівії режиму на чолі з фельдмаршалом Хафтаром значною мірою відповідає інтересам Заходу. Адже спроба штучно перенести передові демократичні практики в країну, яка не вийшла в своєму розвитку за племінний і феодальний порядок, стали очевидним провалом. І зараз ситуація така, що тільки сильному військовому режиму вдасться припинити конфлікт, об’єднати країну і створити новий “суспільно-племінний договір”.

Генерал Хафтар — головний претендент на роль майбутнього правителя Лівії, має широке коло союзників і партнерів, а тому не буде всім зобов'язаний Росії. До того ж, його зв’язки з Францією та США (Халіфа Хафтар є громадянином США і в період революції проти Муаммара Каддафі відверто співпрацював з американцями) є доволі міцними і не дозволять повністю впасти в “обійми Кремля”. Але для того, щоб поки що обмежене проникнення Росії в Африку не стало повномасштабним, європейським державам і особливо США вочевидь варто серйозно оновити свою політику в регіоні. Адже успіхи Кремля, якщо їх залишати без відповіді, дуже швидко обернуться серозними проблемами для як Європи і США, так і для України.

Вячеслав Масний. Київ