Як в Ізраїлі проголосували, «затиснувши носа»

В Ізраїлі наразі підбивають підсумки дострокових парламентських виборів. Правом голосу могли скористатися 6 мільйонів 340 тисяч громадян країни. У виборах взяли участь 39 партій і блоків (ну, точно, як в Україні кандидатів в Президенти! - Ред.), але необхідні для проходження в парламент 3,25 відсотка набрали лише 12 з них.

Основна боротьба розгорнулася між правою партією "Лікуд", очоленою нинішнім прем'єром країни Біньяміном Нетаньягу, і блоком "Кахоль-лаван" (у перекладі «синій-білий» за кольорами прапора), створеним перед цими виборами – його очолили колишній начальник Генерального штабу ЦАХАЛ Бені (Біньямін) Ганц і екс-телеведучий Яїр Лапід. За останніми перед голосуванням опитуваннями, лідери претендували на 28-30 мандатів кожен, але реальність виявилася навіть кращою для них – після підрахунку бюлетенів вони мають аж по 35 мандатів. До того ж кращий результат, порівняно з прогнозами, отримали політичні союзники Нетаньягу.

Для Ізраїлю це звичайна ситуація – ще ніколи жодної партії не вдавалося вибороти 61 місце у 120-місному Кнесеті, після голосування переможця чекають переговори щодо створення урядової коаліції. Президент країни Реувен Рівлін проведе консультації з партіями, які потрапили в кнесет, щоб доручити формування уряду тим, у кого найкращі шанси заручитися підтримкою парламентської більшості.

Наприклад, Нетаньягу має можливість скласти коаліцію з кількох правих партій. Але попередній прогноз був «упритул»: лічені один-два мандати змінювали всі «розклади, і право формувати уряд перейшло б до "синьо-білих". Та й малі партії з приблизно рівною кількістю виборців теж напружено виборювали голоси задля свого майбутнього впливу.

Нетаньягу впродовж виборчої кампанії закликав правий електорат «не розпорошувати голоси» - і його послухали. В останню мить значна кількість виборців, попри величезну кількість причин бути невдоволеним чинним керівником Ізраїлю, зробили неприємний для себе (втома від довгого «прем’єрства» Нетаньягу, корупційні скандали, до яких були причетні члени його сім’ї), але раціональний вибір.

Суперники: правий блок…

Біньямін Нетаньягу йде на свій вже п'ятий прем’єрський термін. Він перебуває при владі безперервно з 2009 року, а також керував Ізраїлем з 1996 по 1999 рік.

У разі призначення (переговори про коаліцію і уряд теж будуть нелегкими і заберуть ще місяць-півтора) він випередить одного із засновників Ізраїлю Давида Бен-Гуріона як прем'єр-міністра з найдовшим строком перебування на посаді. Лідер "Лікуда" зробив ставку на репутацію єдиного кандидата, здатного захистити безпеку Ізраїлю та керувати його міжнародними відносинами.

Як на посаді, так і на передвиборній кампанії, він зобразив Ізраїль перед зовнішніми загрозами, включаючи Іран, шиїтський ісламістський рух "Хизбалла" в Лівані, і палестинський ісламістський рух "Хамас". Учасники правої коаліції відкрито виступають проти створення палестинської держави і хочуть приєднати велику частину Західного берега Йордану. Останні тижні відбувається загострення напруги між Ізраїлем і палестинськими бойовиками в Газі.

Також очікується, що президент США Дональд Трамп опублікує свій план вирішення конфлікту Ізраїлю з палестинцями незабаром після виборів.

Щоб мати додаткові місця для правого крила, Нетаньягу полегшив вхід до парламенту кандидатам від крайно-правої партії, викликавши невдолення серед світської та ліберальної частини виборців.

Водночас Нетаньягу нині стоїть перед серйозними звинуваченнями в корупції серед його оточення, на нього очікує остаточне слухання за участі генерального прокурора. Прем'єр-міністр заперечує звинувачення і каже, що він є жертвою політичного "полювання на відьом", розрахованого на вплив на вибори.

…та центристський блок

Бені Ганц, колишній начальник штабу ізраїльських військових, який є новачком у політиці, може суперничати з Нетаньягу з питань безпеки - одного з ключових питань виборів - і обіцяє «чистішу» політику. Його центристський альянс - сформований з колишнім телеведучим, який став політиком, Яїром Лапідом - спочатку навіть випереджав партію «Лікуд» в опитуваннях.

59-річний генерал-лейтенант у відставці пообіцяв об'єднати країну, яка "втратила свій шлях". Бені Ганц обіймав ряд важливих посад в армії протягом 38 років служби, був командувачем ізраїльськими військами на півдні Лівану, коли вони вийшли звідти в 2000 році, та командиром військ на Західному березі Йордану на початку другої палестинської інтифади. Працював начальником Генерального штабу з 2011 по 2015 рік.

Передвиборча платформа Ганца стосується "відокремлення" від палестинців - але конкретно не згадує про наявність у них власної держави. Він виступає за "єдиний Єрусалим " як столицю Ізраїлю. Альянс Ганца також вимагає постійного контролю над долиною Йордану і збереження єврейських поселень на Західному березі.

Тож у центристів з "Кахоль-лаван" мало розбіжностей з Нетаньягу в питаннях безпеки та зовнішньої політики, у цьому сенсі їх точніше називати правоцентристами, але у внутрішньополітичному та суспільному житті країни вони пропонують ліберальніший курс.

Як і скрізь у світі, в Ізраїлі ліві та ліберали критикують правих політиків за неувагу до життя простої людини: «Погляньте на ситуацію в нашій системі освіти, в установ охорони системі, в тому, що стосується наших інфраструктур, нашої продуктивності праці. Усе це в дуже поганому стані. Так, показники нашої макроекономіки дуже хороші. Але це макро. А на рівні мікро, на рівні здатності простої людини звести кінці з кінцями, в системі охорони здоров'я все дуже погано...», - атакує владу Ганц у своєму інтерв’ю.

Як і скрізь у світі, в Ізраїлі ліві та ліберали звинувачують правих політиків у корупції, підміні демократичних процедур тіньовими «договорняками» та намірах підпорядкувати собі судову систему. І саме перед цими виборами Нетаньягу зіткнувся з корупційним скандалом.

Ганц пообіцяв принести інший стиль уряду Ізраїлю. Обіцяючи "чистішу" політику, він стверджував, що прем'єр-міністр Нетаньягу хоче змінити закон, аби захистити себе від переслідування: "Вся мета полягає в тому, щоб створити правову фортецю, щоб гарантувати його юридичний імунітет перед серйозними звинуваченнями, з якими він зіткнувся".

Чим ці ізраїльські вибори повчальні для України

По-перше, це вибори у країні, яка постійно або воює, або живе і розвивається під безпосередньою загрозою війни. І вже десятиліттями Ізраїль в таких умовах витримує загальноприйняті у вільному світі демократичні процедури. Саме належність до демократичного світу робить можливою для Ізраїлю підтримку європейських країн і США у багатьох питаннях.

По-друге, дещо схожа на нас ситуація і з політичним портретом суперників: чинний досвідчений політик із «хвостом» дражливих проблем проти новачка та ще й з досвідом успіху на телебаченні.

На цьому схожість, мабуть, і закінчується. Різниця в тому, що в нас новачок - це одна особа, а в Ізраїлі немовби розкладена на двох лідерів «синьо-білого» блоку: Бені Ганц – новачок у політиці, але не в військових справах, він очолював Генеральний штаб, – а колишній актор і телеведучий Яїр Лапід вже знайомий із справами державними: він був міністром фінансів в одному з урядів Нетаньягу.

Що ж до військової безпеки, то Ізраїль вже має те, що Україна лише терміново створює: потужну військову промисловість, та ще й на власній науковій базі, розвинутий кібер- і ракетний захист. До того ж Ізраїль не відмовлявся від ядерної зброї під обіцянки про захист від ворогів.

В Ізраїлі також не стоїть питання про зміну політичної еліти: з пострадянської на молоду, сучасну. А в Україні запит на «озиме покоління» щовибори приводить в політику охочих використати цю нішу.

А ще урок – це підсумковий стрибок лідерів: з очікуваних 28 мандатів аж до 35. Тобто 20 відсотків виборців в останню мить змінили свою думку з умоглядної на практичну –за влучним висловом, «затиснули носа» - і сконцентрували свою підтримку на реальних політиках.

Для Ізраїлю питання зовнішніх загроз, як і для України, є критичним. Нетаньягу неухильно акцентував на питаннях безпеки, звинувачував опонентів у готовності йти на поступки Ірану та палестинцям. І виборці з думкою про те, що ліві їх «здадуть арабам», врешті зважили, що безпека – важливіша за нелюбов до чинного прем’єр-міністра. А в безпечній країні можна йти до розв’язання всіх інших питань.

Олександр Волинський, Київ