Дев’ята річниця Cмоленської катастрофи. Версію замаху досі не спростовано

Розслідування Смоленської трагедії тривають роками, але не дають змогу одержати остаточні відповіді на питання щодо причин катастрофи, що підігріває найрізноманітніші версії, зокрема і теорію замаху.

ТРИ ЕТАПИ СМОЛЕНСЬКОЇ СПРАВИ

Рівно дев’ять років тому – на світанку 10 квітня 2010 року – сталася найбільша післявоєнна трагедія в історії польського народу. Тоді в жахливій авіакатастрофі поблизу військового аеродрому “Північний” у Смоленську при посадці розбився урядовий Ту-154М, на борту якого перебувала значна частина державної еліти Польщі. На місці загинули 96 осіб, зокрема, два президенти – Лєх Качинський та Ришард Качоровський, а також все вище військове керівництво польської армії. Урядова делегація не долетіла на урочисті заходи з ушанування пам’яті поляків, які загинули від рук НКВС у Катині в 1940-му.

Смоленська катастрофа фактично ніколи не сходила з політичного порядку денного в Польщі. Умовно, процес її розслідування можна розділити на три етапи.

Перший тривав упродовж року-півтора від трагедії – до оприлюднення в 2011 році звітів про обставини та причини катастрофи від Міждержавного авіаційного комітету (МАК) у Москві й польської урядової комісії під керівництвом тогочасного глави МВС Єжи Міллера. До слова, МАК є дуже умовно “міждержавним”, перебуваючи, насправді, під повним контролем Москви. В обох звітах відповідальність за катастрофу покладалася на пілотів польського урядового літака, які при посадці за вкрай поганої видимості зійшли на небезпечно низьку висоту, що в результаті й призвело до зіткнення із землею. При цьому, МАК поклав на польських пілотів виключну відповідальність за катастрофу, а польська комісія розділила її між пілотами і російськими контролерами руху, які, зокрема, давали польському екіпажу хибну інформацію про місце розташування і не наказали пілотам скористатися запасним аеродромом.

Другий етап тривав до 2015 року й характеризувався гострими випадами і звинуваченнями з боку опозиційної на той час партії “Право і Справедливість” (PiS) Ярослава Качинського на адресу тогочасного уряду “Громадянської платформи” (РО) Дональда Туска і Польської селянської партії (PSL). Від самого початку Качинський та його політичне оточення звинувачували у катастрофі уряд PO-PSL, закидаючи йому щонайменше халатність та недолугість в організації візиту, що в результаті й призвело до трагедії. При цьому між рядків Качинський дозволяв собі й більш серйозні звинувачення на адресу тогочасної влади: якусь форму змови Туска з росіянами. Щодо Москви PiS непрямо, але все ж таки формулював ще більш тяжкі звинувачення: можливий замах на президента Польщі з боку російських спецслужб. Беззаперечним прихильником цієї теорії був і залишається Антоній Мацеревич, який став міністром оборони РП після перемоги партії Качинського у парламентських виборах 2015 року. На підтвердження тези про причетність Москви до катастрофи польська сторона звертала і нині продовжує звертати увагу на відмову Москви передавати Варшаві уламки розбитого літака, та “чорні скриньки”, а також неготовність дати дозвіл на допит російських контролерів руху, щодо дій яких у той день у польської сторони є серйозні застереження.

Третій етап розпочався з перемоги PiS на виборах і швидкого відновлення Смоленського слідства з обґрунтуванням щодо появи нових важливих обставин, які потребують додаткового розслідування. При цьому слідство фактично розпочалося з чистого аркуша, анулювавши попередній звіт комісії Міллера і визнаючи його нелегітимним у світлі польського права.

Нова польська влада обіцяла доволі швидко знайти відповіді на багато запитань, на які, на переконання оточення Качинського, попередня влада не змогла відповісти. Зокрема, було замовлено і проведено десятки різноманітних експертиз, польські експерти ще раз побували на місці катастрофи, досліджували уламки розбитого літака, ще раз копіювали дані “чорних скриньок”. Було прийнято безпрецедентне рішення про ексгумацію всіх жертв катастрофи, що було здійснено впродовж неповних двох років. Зразки зібраних матеріалів було відправлено у кілька міжнародних лабораторій для точного встановлення, чи на тілах жертв катастрофи і уламках літака немає слідів вибухівки.

Нещодавно одна з лабораторій у Великій Британії підтвердила виявлення слідів тротилу на окремих елементах літака. Однак, польська влада закликала не робити передчасних висновків і почекати до оприлюднення остаточних результатів з інших лабораторій.

ЧЕРГОВА РІЧНИЦЯ СЛІДСТВА БЕЗ ПЕРСПЕКТИВ ЗАВЕРШЕННЯ

Після відновлення польського слідства в 2016 році представники Смоленської комісії та польської влади перед черговими річницями катастрофи інформували громадськість про свої здобутки і просування у слідстві, тримаючи напруження і підігріваючи зацікавлення у ЗМІ до цієї теми.

У березні 2017 року Мацеревич говорив про беззаперечні дані відповідальності росіян за катастрофу.

У 2018 році було оприлюднено технічні дані, які мали свідчити про вибух усередині літака, ще до зіткнення Ту-154М із землею.

Однак, цього року ситуація виглядає зовсім по-іншому: немає ані гучних прес-конференцій, ані нових даних роботи комісії чи Національної прокуратури Польщі. В інформаційному просторі країни тема катастрофи перед черговою річницею обговорювалася доволі слабо. А сьогодні вона взагалі перебуває у тіні іншої події, яка активно обговорюється у ЗМІ – загальнопольського страйку вчителів.

Влада переконує, що потрібно почекати на остаточні результати слідства. Про терміни його завершення вже ніхто не говорить. Ніхто не знає, коли точно – за рік, два чи довше – влада дасть свою оцінку подіям дев’ятирічної давнини.

Польська опозиція твердить, що влада навмисно у рік двох виборчих кампаній у Польщі не коментує Смоленську катастрофу, розуміючи, що ця тема є програшною для PiS. Адже партія влади не зможе навести переконливих доказів на користь версії замаху як причини трагедії.

PiS і дійсно не форсує подій, уникаючи на даний момент активного обговорення катастрофи. PiS може дорікнути попередній владі лише в очевидних помилках на етапі після катастрофи. У результаті поспіху та халатності стала можливою ситуація, коли у трунах жертв були частини тіл кількох людей, наприклад дві голови, а уламки Ту-154М й досі залишаються в РФ через те, що Туск не наполягав на тому, аби Москва передала розбитий літак Варшаві відразу після трагедії. Утім, цього, очевидно, поки недостатньо для звинувачень попередньої влади у катастрофі.

Натомість, звинувачення на адресу Росії, як не дивно, підігріває сама Москва. Відмовляючись віддавати Польщі уламки літака Качинського, Кремль змушує Варшаву думати, що російська сторона має щось на сумлінні. Таким чином, Росія полює за двома зайцями: всередині польського суспільства підтримує протистояння з цього питання, а у російському суспільстві – імідж Польщі та поляків як русофобів і потенційних ворогів через відповідні заяви польських політиків. Передача уламків літака Польщі дала б змогу Варшаві наблизити завершення слідства, можливо, – і з не дуже привабливими для Москви висновками. Росія цього не хоче, а тому штучно продовжує своє слідство.

Польська сторона зараз може й не має у своєму розпорядженні беззаперечних доказів причетності РФ до Смоленської катастрофи. Більше того, вона їх може не знайти і в майбутньому. Утім, скепсис у цій ситуації щодо можливостей Москви є недоречним. Не до жартів: російська влада наочно показала – на що здатна – подіями в Україні 2014 року, чи, наприклад, спробою ліквідації Сергія Скрипаля у Великій Британії.

Юрій Банахевич, Варшава