Місцеві вибори в Туреччині: чому Анкара та Стамбул стали опозиційними

31 березня не лише українці, а й сусіди – турки, скористалися своїм виборчим правом. Нічого особливого місцеві вибори в Туреччині не передвіщали: провладна Партія справедливості та розвитку міцно утримує ключові позиції в державі.

Але події останнього року, передусім погіршення економічної ситуації, призвели до певного зниження її підтримки. А нинішні вибори стали лакмусовим папірцем електоральних настроїв: регіони підтримали правлячу партію, ключові великі міста – опозицію.

ДО І ПІСЛЯ: ЧИ ВИБОРИ ВИРІШУЮТЬ МАЙБУТНЄ

Ці вибори до органів місцевого самоврядування в Туреччині сталі першими після переходу країни на президентську форму правління. Загалом у них брали участь кандидати від 12 політичних партій, найбільше – від очолюваної президентом Реджепом Таїпом Ердоганом правлячої Партії справедливості й розвитку (ПСР), а також незалежні кандидати.

Аби посилити свої позиції на виборах і збільшити шанси на перемогу своїх кандидатів, провідні політичні партії об’єдналися в два великі політичні блоки: Союз народу та Союз націй. Перший був створений правлячою ПСР і Партією націоналістичного руху (ПНР) у лютому 2018 року. Другий був сформований на противагу першому опозиційною Республіканською народною партією (РНП) і Партією добра (ПД) у травні минулого року. Пізніше до нього приєдналася ще прокурдська партія «Саадет».

Для правлячої ПСР створення блоку Союз народу як інструменту перемоги над опонентами вже довело свою ефективність у ході парламентських та президентських виборів у Туреччині у червні минулого року. Отже, на місцевих виборах влада вирішила не змінювати підходу.

Перед виборами Союз народу узгодив кандидатури претендентів на посади голів муніципалітетів у 51 з 81 провінцій, а також у 30 великих містах. Загальне число виборців у країні – більше 57 мільйонів людей, які мали змогу віддати свої голоси на 194 715 виборчих дільницях по всій країні.

Передвиборча кампанія була однією із найбільш активних за всю сучасну історію країни. Лише президент, як лідер правлячої ПСР, за 48 днів провів мітинги у 57 провінціях країни.

Ці вибори – питання життя або смерті, рубіж, який поділить все на «до» і «після». З таким гаслом виступили провладні сили.

У вас є шанс на нове життя і покращення, нічого не втрачено, якщо бути рішучими – протиставляла свої гасла опозиція. І, як виявилося, вони мали ефект, попри звинувачення в бік влади у тому, що опозиційні сили не мають рівних можливостей вести передвиборчу кампанію у медіа-просторі.

АНКАРА І СТАМБУЛ: БОРОТЬБА ЗА КОЖЕН ГОЛОС

Про те, що в Анкарі можлива перемога опозиційних сил, заговорили задовго до виборів, але з ходом передвиборної кампанії терези перехилялися то в один, то в інший бік. Анкару традиційно вважають осередком прихильників опозиції попри на те, що місто наповнене держустановами, і відповідно держслужбовцями, які, здебільшого, є прихильниками правлячих політсил. Політичний бій за столицю вівся між провладним кандидатом Мехметом Озхасекі та опозиціонером від РНП Мансуром Йавашем. З результатом близько 51% проти 47%, вперше з 1994 року, перемогла опозиція. Дещо з більшим відривом перемогу святкують й опозиціонери в Ізмірі й Анталії.

Але головною інтригою цих виборів став Стамбул. Тут до останнього кожен голос вирішував перемогу кандидата від правлячої чи опозиційної партії. А на момент підрахунку 99% голосів обидва кандидати на посаду мера оголосили про свою перемогу.

Стамбул був дуже важливим як для ПСР, так і для її лідера, адже сам Реджеп Таїп Ердоган починав свою політичну кар’єру із посади мера цього найбільшого та найвпливовішого міста Туреччини. Аби політичний та економічний форпост лишався в руках ПСР, кандидатом від Партії справедливості та розвитку з Анкари до Стамбула була направлено колишнього прем’єр-міністра країни, соратника президента, очільника парламенту Біналі Йилдирима. За кілька місяців до виборів він оголосив про свою відставку з посади спікера Національних зборів, в оточенні журналістів та у супроводі сім’ї сів у швидкий потяг «Анкара-Стамбул» і вирушив підкорювати Стамбул. Опозиція ж всі свої сили кинула на просування свого кандидата – Екрема Імамоглу, який до того очолював один із районів міста, і до оголошення його кандидатури був мало відомим багатьом виборцям.

Коли 1 квітня стало зрозуміло, що перемагає опозиційний кандидат, на позначці 98,1% ЦВК припинив публікувати кількість голосів та оголосив про можливі помилки у підрахунках. До Стамбула з Анкари вирушив президент країни. Ні, не для того, аби впливати на результати голосування, – скоріше, аби бути присутнім на місці й мати змогу реагувати на можливі виклики, бо градус напруження наростав із кожною годиною. Пізно ввечері з’явилися результати підрахунку 100% голосів. З відривом у майже 24 тисячі переміг висуванець від опозиційної Республіканської народної партії Екрем Імамоглу. Якщо зауважити, що всього у перегонах голосувало 8,87 млн виборців, то цей відрив є досить незначним. Але показовим.

ЕКОНОМІКА ЯК ГЕНЕРАТОР ГОЛОСІВ ВИБОРЦІВ

Нинішні місцеві вибори в Туреччині, окрім того, що були першими з часу зміни форми правління в державі, стали й першим волевиявленням населення з часу погіршення економічної ситуації. І, безперечно, це мало вплив на голосування. З серпня минулого року національна валюта подешевшала по відношенню до долара на близько 40%. У лютому інфляція досягла показника менше 20%, але загалом економіка демонструвала спад. За кілька тижнів до голосування з’явилася інформація про те, що турецька економіка з кінця 2018 року впала в рецесію, демонструючи скорочення два квартали поспіль.

Зростання споживчих цін викликало невдоволення серед населення, і аби зменшити його рівень, на вулицях з’явилися «народні» намети з дешевими овочами та фруктами, де на деякі товари ціни були ледь не вдвічі меншими в порівнянні з супермаркетами. У високих цінах винні магазини, вони накручують на собівартості – оголосили в уряді, пообіцявши контролювати та не допускати зловживань. У результаті з полиць супермаркетів, аби обійти гострі кути, на деякий час зникли окремі види сільгосппродуктів. Але після повернення їх на полиці, їхні ціни істотно не знизилися.

Ще одним ударом став «стрибок» курсу валют по відношенню до турецької ліри, вартість якої до цього вдавалося більш менш стабілізувати. 22 березня, за тиждень до голосування, курс підскочив із 5,44 турецької ліри за долар США до 5,8. За чотири дні ситуацію врегулювали і 26 березня курс долара вже був на рівні 5,3 турецької ліри. Але народний прогноз про підвищення курсу валют після виборів, дуже схожий на український, має місце й нині.

Керівництво країни обвинуватило у «стрибку» долара зовнішні сили, зокрема США – в атаках на ліру, й почало розслідування проти найбільшого банку США JP Morgan, який прогнозував у своїх доповідях, що у 2019 році курс ліри впаде до 5,9 за долар США. Окрім того, зниження вартості національної валюти по відношенню до долара США збіглося в часі з різкими заявами Туреччини про невизнання рішення США по Голанських висотах і намір протидіяти цьому спільно з міжнародним співтовариством.

Наскільки значним був вплив цих подій на результат голосування – точно сказати важко, але якщо взяти до уваги результат президентських виборів, на яких у червні минулого року президент Ердоган, лідер ПСР, отримав 52,55% голосів виборців, то нинішній результат партії на місцевих виборах – 44,42%, може свідчити про певне зниження її популярності. Хай некритичне, але зниження. Жителі великих міст у Туреччині вважаються більш прогресивними за населення менших міст та сіл, яке традиційно є консервативним. Наразі говорити про те, що в цілому по країні змінюється розклад політичних сил, підстав немає. Але те, що він вже стався в окремих регіонах, – то факт, який підтверджують результати голосування.

Ольга Будник, Анкара