«Каральна експертиза» по-кремлівськи

111 – символічне число. 111 днів – певна межа прожитого. Яким може бути внутрішнє відчуття цього відрізку часу? 111 днів до відпустки тягнуться довго, стільки ж часу відпочинку (якщо таке трапляється) проминуть швидко. 111 днів перед життєво необхідною операцією будуть напруженими, дні після неї проминуть з полегшенням.

А 111 днів у в'язниці? Як воно? Мабуть, коли знати час виходу на свободу, – можна витерпіти. А якщо ніхто не знає, коли свобода? Скільки ще раз по 111 днів? Та й не світлі це дні, а темні ночі.

У такому стані нині наші хлопці, юнаки – їх просто по-дорослому назвали військовими моряками. Хто вони? Не біженці, не терористи, не злочинці і не шпигуни...

 На тих, хто їх безжально розстрілював на морі, накладені міжнародні санкції. Українського Уповноваженого з прав людини до них у в'язницею на допустили. Дозволили колишньому. Тепер три українських омбудсмени між собою публічно сперечаються, ніби хлопцям від цього легше.

 Тим часом для них наступив новий етап. Для 14 молодих людей, яких незаконно тримають у московському СІЗО "Лефортово", призначили амбулаторну психолого-психіатричну експертизу. Без згоди ув'язнених, під протестами адвокатів така експертиза є по суті примусовою.

 Можливо дехто подумає, – ну й що? Кожен проходив огляд психіатра перед отриманням водійських прав, коли глибокий психіатр, думаючи про щось високе, байдуже запитував:

"На обліку у психіатра стоїте?". Якщо швидко відповісти: "Ні!", тоді штампується майже по-радянськи – ГОДЕН.

 Так у нас. У них, та ще й у тюрмі – зовсім не так. Російська Федерація – правонаступниця самодержавної Росії та комуністичного СРСР, "правонаступлює" й усі каральні історичні традиції. В т.ч. і "каральну психіатрію". Від часів царської поліції, революційної ВЧК та пізнішого КДБ вона поповнилась новими психотропними агентами. Їх не обов'язково вводити ін'єкційним шляхом. Є дихальний шлях проникнення в організм людини, як це було під час штурму московського кінотеатру Норд-Ост, є шлях через шкірну поверхню – як у випадку з " Новічком" у Солсбері. Та безліч новітніх методик словесного і невербального психотравмуючого впливу.

 Чи готував наших хлопців хто-небуть до цього, навчав, як протистояти їм? Як відволікатись, коли знущаються? Як бути байдужим, коли залякують? На кінець, як зуміти розкласти відчуття фізичного болю на складові частини, які легше витерпіти? Чи пробував хтось, образно кажучи, "вакцинувати" вояків від можливих знущань? У мене – сумнів, а тому – тривога за хлопців.

 Бо метою примусових психіатричних експертиз є підтасовка так званих доказів відхилень від психічного здоров'я. В даному випадку – неадекватність дій, готовності до крайніх акцій, аж до диверсій.

Об'єкт можливої «диверсії» обрано – це Керченський міст та, звичайно, росіяни, що по ньому безпечно рухаються. Такою, очевидно, є фабула федеральних слідчих.

 Навряд чи це вдасться доказати під час амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Тому в запасі тримається наступне: експертиза стаціонарна, у закритих психіатричних клініках.

А зараз треба просто подивитись на реакцію світової громадськості: пропустить факт "каральної психіатрїї" чи ні.

Про "каральну психіатрію" у стаціонарах не можна розповісти поспіхом. Це справді трагічна практика совєтських спецслужб та "вчених-психіатрів", що їм прислужували.

 Московський НДІ судової психіатрії імені В.Сербського був головним закладом ментальної цензури. Саме зі стін цього закладу виходили розпорядження на кшталт: «Рассматривать инакомыслие – как симптом тяжелого психического расстройства». Вікіпедія подає список із 55 прізвищ визначних особистостей радянської епохи, які пройшли через психіатричні експертизи. Серед них – письменник та поет Василь Стус, математик Леонід Плющ, засновник Української Гельсинської групи генерал Петро Григоренко, сотні інших безвинних земляків. Наприклад, у Чернівці було відправлено з Москви і там схоплено сина Сергія Єсеніна – філософа, математика, поета Олександра Єсеніна-Вольпіна. В "тяжелом психическом расстройстве" були запідозрені Юлія Вишневська – поетеса, журналіст «Радіо Свободи» після втечі із Союзу, Натан Щаранський – пізніше міністр в одному з Урядів Ізраїлю. Та навіть лауреат Нобелівської премії з літератури Йосип Бродський. З ним не наважувались примітивно жартувати: «Не изволите ли галоперидола за счет заведения?». Обходились без психотропів. Нобелівський лауреат поетично називав процедуру "укруткой" і описував її так: "Глубокой ночью будили, погружали в ледяную ванну, заворачивали в мокрую простынь и помещали рядом с батареей. От жары простыня высыхала и врезалась в тело..."

 Одним із "досягнень" інституту ім. Сербського була ідея "синдрома кажущейся нормальности". Суть її проста: деякі люди можуть видаватися нормальними, але ця нормальність – "кажущаяся", і лише обраним спеціалістам та службістам було довірено розрізняти, де норма, а де глибока патологія. В останньому випадку – "пожалуйте на экспертизу".

 Що таке судова експертиза у пострадянські часи в Росії, видно на прикладі замученого Сергія Магнітського. Цей епізод обурив впливові кола міжнародної громадськості. Чи буде так із колективною психіатричною експертизою українських моряків? Хто дасть відповідь?

 P.S. У 70-ті роки студенти-медики на старших курсах прагнули підробляти в лікарнях. Я в нічний вас і по вихідних працював санітаром у неспокійному чоловічому відділенні N1 (так воно називалось) Тернопільської облпсихлікарні. Мені це було цікаво. Там же я зустрівся з одним із т.зв. дисидентів. Йому присудили 1 рік примусового лікування і відправили з Москви на Захід України. Абсолютно адекватний чоловік, його провиною було те, що в одному товаристві він сказав, що "двадцать тысяч рублей для Кремля – это не взятка". Ми не конфліктували, тому якщо він зацікавиться випадком експертизи українським хлопцям і прочитає російськомовний текст Укрінформу, то передаю йому привіт.

 Я ж пересилюю сам себе, аби не приміряти "синдром кажущейся нормальности" на очільників Кремля.

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства