Терорист Кисельов. Чужий серед своїх і чужих
У Мюнхені у четвер завершився короткий судовий процес, який, втім, викликав чималий інтерес. Однак чималий інтерес до справи 48-річного громадянина ФРН Сергія Кисельова був зовсім не у Німеччині, а в Україні та Росії, оскільки на лаві підсудних опинився не просто хтось, а родич скандально відомого одіозного російського пропагандиста Дмитра Кисельова. І звинувачували його не за банальною кримінальною статтею, а за епізодами, які мають безпосереднє відношення до військових дій Росії на українському Донбасі.
Слухання у Вищому земельному суді почалися у середу і мали продовжитися, як передбачалося, до трьох днів. Однак вирок оголосили вже у четвер вранці. Першого ж дня засідання суд, сторона обвинувачення і обвинувачений пішли на угоду, в якій врахували в тому числі і те, що Кисельов-молодший раніше не був судимий.
Вирок виявився м'яким – 2 роки 3 місяці, враховуючи серйозну статтю «Підготовка тяжкого злочину, що загрожує держбезпеці». По суті, це запланований, але не здійснений теракт. У Німеччині за таке можуть посадити за ґрати на термін від 6 до 10 років.
Обвинувачений може оскаржити вирок, однак і він, і його адвокат робити цього, очевидно, не будуть.
ПРОГУЛЯНКА ПЕРЕД БОЄМ
Багато ЗМІ поспішили написати, що Кисельов засуджений за участь у військових діях на Донбасі.
Це не так.
Безпосередньо Донбас предметом розглядів не був. І це якраз чималою мірою питання політики: проросійські бойовики не визнані Німеччиною терористичними угрупованнями, як, наприклад, ІДІЛ. Тобто, якби була воля (політична) покарати, то постаралися знайти докази скоєння кримінальних, військових злочинів – убивств, підпалів, знищення майна тощо – під час бойових дій. І займалася б цим не місцева, у даному випадку баварська прокуратура, а генеральна прокуратура ФРН, у чиїй компетенції знаходяться випадки вчинення злочинів, пов'язаних з участю громадян країни безпосередньо у бойових діях.
У компетенції же прокуратури місцевої опинилися звинувачення у «підготовці до участі в бойових діях». А саме факт проходження Сергієм Кисельовим бойової підготовки у воєнізованому таборі правоекстремістського об'єднання під назвою «Імперський легіон», на курсах під назвою «Партизан».
Як розповів Укрінформу присутній на процесі шеф європейського бюро міжнародного російськомовного каналу RTVI Костянтин Гольденцвайг, Кисельов факт навчання на курсах заперечував, запевняючи суддів у тому, що, хоча він і справді був у Санкт-Петербурзі в серпні 2014 року, але лише для того, щоб дочекатися там формування чергової групи для відправки на Донбас.
На цьому і була побудована лінія захисту. На усіх представлених суду фотографіях зі згаданих курсів Кисельов просто позує, однак ніде, умовно кажучи, не бігає з автоматом і не бере участь в рукопашному бою.
Втім, докази дуже хиткі. Проти такої версії подій говорить, зокрема, те, що Кисельов іменувався на курсах «головою загону» на дюжину чоловік, які згодом відправилися з Санкт-Петербурга на Донбас.
До того ж, «полум'яний патріот Росії» був нагороджений медалькою, мабуть, за «заслуги», а не за гарні очі.
Але, як вже говорилося, особливого бажання копати глибоко у німецького правосуддя, схоже, не було. Але ж могли хоча б послухати одкровення бойовика по кличці «Немо» у грудневому 2014 року інтерв'ю «Абхазькому новинному агентству ANNA-News» (розповідав про «героїв Новоросії»), в якому той і про 10 днів у Пітері згадує, і про «подвиги» на Донбасі, і про просування до моря, на Маріуполь, і про те, яку зброю мали для боротьби з українською армією «за русскую землю, за русские города, за русский народ».
При цьому в ході мюнхенського процесу була зовсім знята одна з двох статей, за якою судили, а саме – про порушення закону про контроль над озброєннями. З поясненням, що «це все одно не вплинуло б на сукупність покарання».
Взагалі, суддя під час винесення вироку заявив про недостатність доказів того, що обвинувачений точно проходив бойову підготовку, «хоча багато що говорить на користь цього»...
ПІДСТАВА ПО-РОДИННОМУ
Як же Кисельов-молодший взагалі опинився тоді на лаві підсудних?
За це він має завдячувати в основному дядечку, який його і «спалив». Правда, навряд чи навмисне.
Навесні 2016 року з'явилося коротеньке інтерв'ю генерального директора інформаційного агентства «Росія сьогодні» і телеведучого Дмитра Кисельова, в якому той з гордістю згадував, що син його старшого брата (Максима, який, за повідомленнями ЗМІ, вже давно живе в США і контактів з московським родичем не підтримує) поїхав воювати добровольцем на схід України і воював там як комзводу з вересня по грудень 2014 року. Інтерв'ю попалося на очі представнику МВС у німецькій дипломатичній місії у Києві. Воно якраз і дало поштовх для того, щоб справою зацікавилося Федеральне відомство з кримінальних справ (ВКА) і були ініційовані подальші перевірки.
Втім, зацікавилися персоною Кисельова-німця правоохоронні органи ще раніше. Перша перевірка почалася за анонімним зверненням до місцевої прокуратури в Баварії ще у 2015 році. Однак тоді справа не пішла і на цілий рік просто заглохла. До появи цього інтерв'ю.
Навесні 2018 року поліція отримала європейський ордер на арешт. До цього моменту Кисельов-молодший вдарився, вірніше, повернувся, трохи повоювавши, в релігію, прийнявши постриг і побувавши на Афоні у Греції, потім у Болгарії, де його і затримали, передавши німецькій владі.
У залі суду Кисельов поводився стримано, говорив двічі. Перший раз заявив – шкодує «про те, що сталося» (що зовсім не означає каяття, а скоріше співчуття у зв'язку з тим, що потрапив під статтю, що підтвердив і адвокат). Другий – коли пояснював суду, що не ідентифікує себе з націоналістичними переконаннями членів об'єднання «Імперський легіон», медалі якого був удостоєний.
«Імперський легіон» іменує себе «православним бойовим братством», яке відстоює «інтереси російського народу на всіх фронтах».
НЕ ПОТРІБЕН НІКОМУ
Слухання в суді були відкритими. Але багато людей не зібрали, розповів Костянтин Гольденцвайг.
Жодних представників російських диппредставництв. Видно, невигідне з точки зору пропаганди дільце, інакше б неодмінно скористалися нагодою. (Дмитро Кисельов, коментуючи суд, звинуватив Захід у тому, що судять племінника як терориста, оскільки вважають всіх, хто воює проти «київського режиму», терористами. Збрехав, як зазвичай. І великого праведного гніву цього разу не сталося).
Не приїхали і рідні – ні дядечко з Москви, ні друзі, ні сім'я з Німеччини, які з чоловіком і батьком трьох дітей практично не спілкуються вже кілька років.
Єдиний, хто прийшов, так це о. Микола Артьомов, протоієрей і секретар німецької єпархії РПЦ. Артьомов, подейкують, неодноразово відвідував обвинуваченого в СІЗО.
Це, загалом, досить логічно, якщо врахувати, що сам Сергій Кисельов має сан священика з 1994 року, служив у православних храмах у Москві, а після переїзду на Захід – у баварському Інгольштадті і сусідньому австрійському Зальцбурзі. Німецьке видання Welt розшукало на сайті РПЦЗ статтю від 2002 року, в якій вітають «отця Сергія», який мав займатися парафіями в Інгольштадті, Ландсхуті та Лінці і проводити церковні богослужіння у Бад-Кіссінгені. Надалі він згадується у повідомленнях про церковні богослужіння у Зальцбурзі та Мюнхені.
У Німеччині екс-москвич і випускник ін'язу (німецькою він говорить практично без акценту), великий патріот «русского мира» живе, за його власними словами, з 2001 року (згідно з розслідування ЗМІ, з 1996). У 2012 отримав громадянство. Чи зберіг він паспорт РФ, невідомо, але не виключено.
ЩО ДАЛІ?
Вирок винесено. У справі поставлено крапку. Чи три крапки? Не виключено, що надалі проти фігуранта можуть завести й іншу справу – вже безпосередньо за фактом участі у бойових діях. Якщо захочуть. Про те, що воював, Кисельов говорить відкрито, правда, стверджує, що «не зверствовал». Але потрібні факти та докази.
Поки ж справа Сергія К. прецедентом щодо України не стала. Водночас у ФРН раз у раз судять громадян Німеччини за участь у бойових діях на Близькому Сході у складі «Ісламської держави», яка терористичною організацією якраз визнана. З 2014 року було видано загалом 238 санкцій за подібного роду злочини.
Незважаючи на всі слова підтримки, очікувати від Берліна більш рішучих дій проти країни-агресора і навіть того, щоб просто називати багато речей своїми іменами, на жаль, не доводиться.
Ольга Танасійчук, Берлін
