Промисловість «з минулого» карає людей XXI століття
Три тижні минуло після страшної аварії на бразильській шахті Коррего-ду-Фейян, а кількість її жертв продовжує зростати. Нагадаємо - грязьова лавина, викликана проривом дамби, що стався близько полудня 25 січня, накрила їдальню для гірників, в якій під час обідньої перерви перебували 300 людей. Кількість знайдених жертв сягнула 165 осіб, з них дев'ять ще не впізнані… Ще 160 осіб вважаються зниклими безвісти, повідомляє бразильське видання UOL. У рятувальних роботах досі задіяно сотні військовослужбовців і рятувальників, над регіоном працюють 11 літаків. Через дощі в районі катастрофи рятувальники побоюються прориву ще однієї дамби.
Трагедії слід було очікувати
«Тут були всі елементи для катастрофи: недороге у будівництві сховище для відходів, розташоване над великим поселенням внизу... Зігноровані попередження про структурні проблеми, які можуть привести до обвалу", - пише американська газета The New York Times. Хоча компанія Vale S.A., власник копальні, стверджувала, що стан безпеки греблі відповідав найкращим світовим практикам і дамба регулярно перевірялася, «проблеми безпеки греблі залишалися поза увагою протягом багатьох років… Компанії вдалося отримати план розширення для гірничодобувного комплексу, прискорений для затвердження місцевою владою», - йдеться в репортажі.
На думку експертів, такий тип греблі – розташованої вгору за течією - найризикованіший для проектування. Її необхідно проектувати, будувати і контролювати з великою увагою до деталей. Натомість споруда, що належить гігантській гірничодобувній компанії, не відповідала навіть визначенню «гребля» - це був величезний резервуар з відходами, утримуваний трохи зміцненими стінами з піску і мулу без використання бетону чи металевих конструкцій.
Цей тип будівництва - відомий як верхнє «хвостосховище» - є однією з найдивніших споруд, відомих інженерній справі. Греблі, подібні зруйнованій, являють собою масу густого напівтвердого бруду, утвореного з води і твердих побічних продуктів видобутку руди. Така конструкція робить їх уразливими для потенційно руйнівного процесу, так званого зрідження - коли твердий, здавалося б, матеріал може раптово стати каламутною рідиною. Навіть незначні зміни, такі як збільшення вмісту води через особливо сильні дощі або погане розташування продуктів, можуть зріджувати масу.
У Бразилії нараховується ще 88 шахтних гребель, побудованих так само, як і зруйнована. І всі, крім чотирьох, були оцінені спеціалістами як вразливі або дуже вразливі. Ще більш тривожно те, що принаймні 28 аналогічно побудованих гребель з низьким рейтингом безпеки розташовані вгорі від міст або населених пунктів, де мешкають загалом більше 100 тисяч осіб.
Гірничодобувний штат Мінас-Жерайс, де сталася аварія - один з найбільш густонаселених штатів країни. Водночас тут більше хвостосховищ, ніж в будь-де. За словами критиків, закони, що регулюють їх функціонування, написані в інтересах гірничодобувних компаній, а не для безпеки жителів.
Власники греблі — люди не бідні
Компанія заявляє, що пожертвує 100 тисяч доларів сім'ям загиблих. Для неї це не великі гроші. Vale S.A. - найбільший в світі виробник залізної руди. Вона володіє 10 заводами з виробництва залізорудних окатишів в Бразилії і ще двома в Омані. Видобуток залізної руди, виробництво залізорудних окатишів і феросплавів у 2015 році дали $16,562 млрд, або близько 65% виручки компанії. Основним споживачем є Китай (54%), Азія в цілому - 69%, Європа - 15%, Бразилія - 11%. Крім того, Vale S. A. володіє залізничними станціями в Бразилії, Індонезії, Аргентині, Малаві, Мозамбіку, Парагваї, Канаді, Малайзії, Омані. Компанії належить ряд морських портів в Бразилії, Аргентині, Канаді, Омані, Індонезії, Малайзії, Новій Каледонії, у її розпорядженні близько 50 суден, серед яких найбільший у світі балкер. Значна частина потреб в електроенергії забезпечується власними електростанціями.
Тим не менш, особливою турботою про екологію компанія не відзначається. У 2003 році влада Бразилії вже штрафувала Vale S.A. на $3,5 млн за розлив токсичних хімікатів в результаті залізничної аварії у цьому ж штаті. У липні 2008 року компанія була оштрафована ще на $3 млн за незаконний продаж лісу, вирубаного під час розчищення ділянки під видобуток бокситів. У 2012 році Vale отримала антипремію за неповагу до навколишнього середовища і прав людини від організації Public Eye.
Три роки тому в місті Маріана, лише за 75 миль від нинішнього місця трагедії, прорвалася ще одна гребля Vale S.A., в результаті якої загинули 19 осіб і виникла екологічна катастрофа.
Найвідоміші схожі катастрофи
До речі, бразильська історія ідентична до нашої Куренівської трагедії - техногенної катастрофи, що сталася в Києві 13 березня 1961 року, коли потужний селевий потік із Бабиного яру крізь прорвану дамбу затопив район Куренівку й призвів до численних жертв. Висота грязьового валу тоді сягала 14 метрів. Пульпа залила площу близько 30 гектарів і стала твердою, мов каміння, шаром завтовшки до трьох метрів. Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо, кілька десятків його працівників загинули на місці. Загинули й мешканці близько 40 зруйнованих будинків та люди, які перебували в міському транспорті на шляху потоку. Точна кількість загиблих досі є предметом суперечок – від офіційних 146 до ймовірних 450 осіб.
Щось подібне сталося і шахтарському селищі Аберфан в Південному Уельсі 21 жовтня 1966 року. Після затяжних дощів селище потрапило під гігантський зсув - гора вугільного шлаку зійшла вниз і поховала під собою місцеву школу, де в той момент перебувало 116 дітей та 28 дорослих.
Також через прорив дамби Pittston Coal Company на річці Баффало-Крік (штат Західна Віргінія, США), що сталася 26 лютого 1972 року, близько 500 тисяч кубічних метрів води з грязюкою обрушилися на 16 поселень, розташованих в долині річки. 125 людей загинули, 1121 отримали поранення. Було зруйновано 507 будинків.
Подібна аварія на алюмінієвому заводі в угорському місті Айка сталася 4 жовтня 2010 року за 160 кілометрів від столиці Угорщини Будапешта. В результаті вибуху на заводі була зруйнована гребля, що оточувала відстійник та стримувала резервуар з так званим червоним шламом. Затопленими виявилися території трьох областей, жертвами аварії стали десять осіб, постраждали 140. Частина шламу потрапила в Дунай.
З індустріального світу вже вийшли, а в постіндустріальний ще не потрапили
Як і Україна, Бразилія прагне в постіндустріальний світ новітніх технологій, але поки що її годує індустріальне минуле, створюючи екологічні та техногенні проблеми. Економісти називають це «ефектом наздоганяючого розвитку».
Бразилія нині - 7-а економіка світу за величиною ВВП, розрахованого за паритетом купівельної спроможності. Але велику частину її багатства (як і в Україні) створюють сировинні галузі. Щороку в країні видобувається понад 200 млн тонн залізної руди, 80% з яких експортується.
Як і в Україні, в Бразилії великий, державний сектор економіки (найбільший в Латинській Америці) – їй теж добре знайомі проблеми корупції та управлінської бюрократії.
Наздоганяючий розвиток (catch-up growth) - етап в історії багатьох країн, що відставали в своєму розвитку від інших, передових, і які задавалися метою в короткий, по можливості, термін подолати це відставання. Країни, які зуміли обмежити корупцію та добитися політичної стабільності, різко скоротили відставання від промислово розвинених країн. У 1950-ті роки Республіка Корея була не багатша за Індію, а в Японії дохід на душу населення був приблизно таким же, як в Туреччині. Схожий етап пережили навіть цілком високорозвинені країни Європи, які виявили своє технологічне відставання від США після Другої світової війни.
Нині ці етапи проходять Бразилія і Україна. Трагедії, як та, що сталася в штаті Мінас-Жерайсу, показують, чому слід швидше позбутися моделі «сировинної економіки», де людське життя є дешевшим за якісний технологічний проект безпеки на виробництві.
Олександр Волинський
