«Все чуже – моє!»: Як Росія узурпувала спадок Візантії й Православ’я

Ще у ХVІІІ столітті москальська цариця Катерина (до речі на 100 відсотків германського роду) постановила переписати історію нового потворного утворення, тобто Московії, після того як та привласнила собі ім’я Росія. Вирішила вона це робити, бо вважала, що статусу імперії не відповідає просто скупа історія Московії, яка тоді розширилася до імперії.

Київський журналіст і автор книги “Едіп Московський” Валерій Примост у передмові до згаданої книжки пише: “Коли потрібно було, Московія надягнула татарський сіряк і малахай, щоб увійти в довіру, а потім і перемогти хана. А настав час, і вона перевдягнулася в європейський сюртук – щоб безперешкодно підкрастися вже до нової "здобичі'. І в стосунках з Україною Росія завжди презентувала себе в "братській одежі". Але незалежно від зовнішнього убранства, Росія завжди була вірна собі, точніше – своїй "здобичницькій" природі, яка є у неї не лише рисою характеру, а базовим чинником способу виживання”.

Нині визріло перед Україною питання автокефалії її Православної Церкви. Всі крапки над “і” поставлено, йдемо до одержання Томосу від Царгороду. Й найбільшим та чи майже єдиним чинником спротиву тут є Москва.

Нещодавно в околиці містечка Силвир Спрінг, штату Меріленд, біля парафії Української Православної Катедри Св. Андрія відбувся український фестиваль. Відвідати його вирішила моя доня, яка студіює у Вашингтоні. Ввійшовши до Церкви, вона зауважила килим з зображенням двоголового орла. Вона з місця впізнала це зображення як символ Москальської імперії, бо так було їй указано вдома. Маючи відповідне виховання реагувати на подібні випадки, вона відразу зателефонувала до мене, свого батька.

Налаштований до бою, я все ж таки вирішив спочатку звернутися спокійно до місцевого отця Пароха за поясненням. Ще більш врівноважено відповідаючи на мої звинувачення, отець Володимир запитав мене, чи був я у Володимирському соборі у Києві? Ясно, що був. До речі, навіть в останню неділю мого перебування в Україні, 29 липня, де слухав проповідь Патріарха Філарета про автокефалію. Чи зауважив я, що там є подібні килими? Не зауважив, але признався, що я греко-католик, який переважно відвідує католицькі храми, і Володимирський у Києві відвідую тільки у неділю, при нагоді та й то переважно при участі релігійної громади, котра стоїть чи клячить на тих килимах, тому їх фактично не видно.

Отець Володимир погодився, що двоголовий орел – це символ Москви. Одначе прочитав мені лекцію з історії. Цей герб був символом взагалі імперій, пізніше Візантійської імперії, і став символом Православної Церкви, яка походила з Візантії. Москва не тільки узурпувала Візантійське Православ’я, а вона привласнила рівночасно герб Візантії. Отець пояснив мені також духовний, релігійний зміст цієї символіки, хоча мене більше цікавив зміст політичний.

Після такої лекції я сам почав досліджувати і аналізувати політичний зміст цієї символіки. Москальський двоголовий орел – це більше як просування концепції “русського мира” – це проголошення себе імперією, наслідником Візантії, третім Римом, або другим Єрусалимом. Московія представила себе у ХVІ столітті осідком Православ’я супроти католицького світу та держав Польщі й Литви, активно продовжувала політику “здобичі” князівств Іваном ІІІ, який і загарбав цю символіку, а Іван ІV, так званий "Грізний" продовжував цю політику з великою жорстокістю. Таким чином, до кінця століття Московія запросила, а після того безлично взяла та тримала заручником Вселенського Патріарха, проголосила свого політичного наставника Патріархом Православ’я і примусила Вселенського Патріарха у підневільному стані погодитися з цим проголошенням. Поневолення Києва до цього продовжувалося протягом ХVІІ століття. Тільки ключовим тут є слово “поневолення”.

Ця узурпація спадку Візантії і Православ’я москалями подібна до справи узурпації самої назви Росія, яку привласнив для Московії Цар Петро І у ХVІІІ столітті, тим самим узурпуючи два століття історії та християнства, і встановлення злуки з Київською Руссю шляхом сина Київського князя Володимира Мономаха, Юрія Довгорукого, якого уважають основоположником Московії в середині ХІІ століття, хоча це питання дуже спірне, бо навіть у той час Московія не була князівством, а васалом Золотої Орди, а опісля – Ханату. Двоголовий орел, до речі, був також символом тої Орди.

Мабуть, ніхто так добре не розумів цього, як розумів це Тарас Шевченко, який часто перебував у товаристві москалів бо, до речі, прожив половину свого життя на території Московії та мав навіть багато приятелів серед москалів, але ніколи не користувався їхньою назвою “Росія” чи “росіяни”. Шевченко писав тільки “Московія”, “Москва”, “москалі”, в найкращому випадку – “москалики” і відкрито висловлював свій сентимент, що “москалі – лихі люде, роблять лихо з вами”.

Ось чому сьогоднішнє стремління до автокефалії українського Православ’я є таким важливим для українців і такими противним для москалів. Бо актокефалія означає духовне знищення москальської імперії, а також великі збитки матеріальні, бо українські “незрячі гречкосії” є матеріальною підпорою тої москальскої православної імперії. Розуміння двоголового орла необхідне, щоб оцінити, що таке Москва.

 Аскольд  Лозинський  

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства